Курс на невідомість: куди дрейфує судова система України

Реформи в Україні – це одвічна тема. Всі про них без упину говорять, а на ділі зашкарублий державний механізм не змінюються. Замість продуктивної роботи політики здебільшого займаються пошуком винних. Вочевидь, ця політико-детективна історія затягнулась. Сьогодні потрібно перейти від  популістичних заяв до покрокової роботи.

Переконаний, що фундаментальна основа будь-якої успішної країни, – це якісне правове поле.

Без ефективної судової сфери дарма очікувати зрушень в країні, як і не можливо говорити про євроінтеграцію та побудову якісних державних інституцій.

Фото: Макс Левин

30 вересня 2016 року набуде чинності новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів». І з цього дня, як стверджують ініціатори судової реформи, система судоустрою в Україні мала б запрацювати за новими правилами.

Зокрема на горизонті мали б з’явитись фахові і порядні судді, єдиний Суд касаційної інстанції, такий обговорюваний сьогодні Вищий антикорупційний суд та ще й бонусом -  Вищий суд з питань інтелектуальної власності.

Звучить багатообіцяюче. Однак проаналізувавши положення зазначеного закону, на поверхню  «випливають» цікаві факти.

Після 30 вересня вся система судоустрою зануриться в глибоке море змін. Настільки глибоке, що з великою ймовірністю втратить можливість здійснювати свою основну функцію, – встановлювати правосуддя.

Наріжним каменем спотикання на шляху проведення судової реформи буде недопрацьований останній розділ Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Йдеться про розділ ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень». Адже виваженого, продуманого і завершеного механізму переходу від старої до нової системи судоустрою в ньому не передбачено.

Рахунок 1: 4 – як створюватимуть Верховний Суд України

У законі визначено, що до 30 березня 2017 року запрацює новий Верховний Суд. Це буде єдиний суд касаційної інстанції замість чотирьох нині існуючих, яких ліквідують, – Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України та Вищого адміністративного суду України.

Однак одного лиш закону для нормальної роботи Верховного суду замало. Потрібно внести зміни в усе процесуальне законодавство. Лише так забезпечимо практичну можливість надходження до ВС справ та кримінальних проваджень. Натомість у Прикінцевих та перехідних положеннях Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не запропоновано змін до жодного із процесуальних кодексів. Цікаво, в якому порядку можна буде оскаржити рішення суду апеляційної інстанції? Протягом якого строку Верховний Суд  здійснюватиме розгляд касаційних скарг та які рішення можуть бути ним ухвалені за результатами перегляду? Відповідей, на здавалося б такі очевидні речі, досі немає.

Більше того, у законі не передбачено жодних правил щодо того, що має відбутися з тими справами, які надійдуть до Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України або ж Вищого адміністративного суду України.

Розгляд  цих справ ще не буде завершений, а новий Верховний Суд вже почне працювати. Виникає питання - чи підлягатимуть справи передачі до нового суду касаційної інстанції, чи їх розгляд має завершитися в тому суді, який розпочав касаційне провадження? Теж невідомо.

Від таких поспішних «реформаторських» законів страждатимуть особи, які звернулися до суду. Адже на остаточний вердикт у справі доведеться чекати дуже довго. Швидше за все таке зволікання спричинить до того, що від рішення  касаційної інстанції,  яке ухвалено з порушенням розумних строків, – вже нічого не залежатиме.

Наведу яскравий приклад. У одній справі про банкрутство оскаржувалися результати аукціону, за яким майно підприємства реалізували третім особам за 1 грн. Якщо на остаточне рішення доведеться чекати щонайменше півроку, то таке майно вже знайде свого чергового добросовісного набувача і від результатів касаційного перегляду кредиторам підприємства не буде жодної користі.

А куди ж оскаржувати?

Відповідно до ст. 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів оскаржуються у Вищому адміністративному суді України.

Ліквідація цього суду, без одночасного внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України, спричинить ще і те, що після початку роботи Верховного Суду  нікому буде розглядати відповідні справи.

Така прогалина у законодавстві – «червоне» світло. Адже  певний період часу зазначені органи зможуть працювати на власний розсуд. Верховна Рада, наприклад, зможе без додержання процедури позбавляти депутатів недоторканості. А Вища рада юстиції без будь-яких пояснень з легкістю ухвалюватиме рішення про відмову в призначенні особи на посаду судді.

Поле для маніпуляції відкрите

Сьогодні  на розгляді у ВР знаходяться подання щодо більш як 800 суддів, п’ятирічний строк повноважень яких завершився. Парламент мав би прийняти рішення про призначення їх на посади безстроково.

У Законі України «Про судоустрій і статус суддів» подальша кар’єра цих суддів врегульована дуже «вигадливим» чином. Так, до 30 вересня 2016 року деяких суддів може призначити Верховна Рада, а професійну долю інших вирішуватиме Вища рада правосуддя. Це ж відверте порушення конституційного принципу рівності всіх перед законом. Як наслідок - отримаємо позови від суддів до Європейського суду з прав людини.

Ця ситуація ще раз показує, наскільки шкідливим є вплив політиків на судову гілку влади. Судді ніколи не зможуть бути абсолютно незалежними, якщо підходи до вирішення їхньої професійної кар’єри будуть такими різними.

Уявімо, що нам потрібно побудувати новий будинок. Але для цього мусимо знести старе помешкання, де живуть люди. Що робимо в першу чергу:   переселяємо мешканців, руйнуємо будинок, закладаємо фундамент для нового, зводимо стіни, дах і лише опісля - заселяємо нових мешканців. Все зрозуміло  як білий день.

Так само і з реформою судоустрою. Хочемо, аби вона була успішною - давайте спершу вирішимо долю людей, які працювали в цій системі. Потім визначаймось із новими судами, які будуть створені, прописуймо правила надходження і розгляду такими судами справ, а вже потім - проводьмо конкурси і набираймо нових працівників Феміди.

Шкода, що логіка речей не збігається з українськими реаліями. До 30 листопада 2016 року має бути проведений конкурс на заміщення вакантних посад у новому Верховному суді. І мало кого хвилює той факт, що залишаються абсолютно не врегульованими питання про те, в якому порядку касаційні скарги надходитимуть до Верховного Суду і як він має їх розглядати. Виходить, що пріоритет номер один, - набрати нових суддів. А  вони, мовляв, нехай самі вирішують,  яким чином працюватимуть.

Це все нагадує корабель, який відправили у плавання без досвідченого капітана. От і приходиться йому дрейфувати в надії на те, що може, колись хтось нарешті направить  екіпаж на правильний курс. Поки що наша судова система перебуває у вільному плаванні. А це точно не те, що потрібно державі, яка перебуває у стані війни.

Владимир Пилипенко Владимир Пилипенко , Представитель Украины в Венецианской комиссии 2013-2017, кандидат юридических наук
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter