Насправді те, що пропонують популісти, суперечить цілям розвитку нашої економіки і суспільства. Звісно, якщо ми будуємо ринкову, а не планову економіку і демократичне громадянське суспільство, а не його патріархальну альтернативу. Ринкова модель в енергетиці вимагає, передусім, встановлення ринкової ціни на енергоресурси. Це означає, що плату за спожитий ресурс визначає закон попиту і пропозиції, а не чиновники в кабінетах, депутати, міністри чи президент. Якраз коли в ситуацію втручаються останні, намагаючись полегшити споживачам життя встановленням пільгових цін, компенсацій і т.д., виникають нездоланні проблеми. По-перше, це корупційні ризики. По-друге, дешевий газ для українців протягом багатьох років накопичував величезний дефіцит Нафтогазу, який все рівно доводилося гасити бюджетними коштами, тобто грошима громадян. Відтак українці завжди платили за ресурси належну ціну, хоча й опосередковано, часто про це не підозрюючи.
Сьогодні ціну енергоресурсів в Україні визначають ринкові механізми. Це дозволяє позбутися корупціогенних чинників, а також ступити на шлях оздоровлення вітчизняної енергетики, насамперед, шляхом модернізації видобувних, генеруючих і транзитних потужностей в енергосекторі. Так розвивається весь цивілізований світ. Натомість популісти, які закликають зробити крок назад, прирікають країну на безнадійну відсталість. Надалі купляти лояльність виборців дешевою комуналкою – це злочин, якого більше не витримає економіка України. Газ, електрика, вода – такі ж самі товари, як хліб, молоко, одяг і автомобілі. Коли зростає ціна того ж хліба, це далеко не означає, що комусь просто так хочеться. Значить, цього вимагає наявний попит, існуючі ресурси, вартість робочої сили, закони конкуренції тощо. Те ж саме і з енергоносіями.
Так, підвищення комунальних тарифів – великий тягар для населення. Безумовно, це погіршує добробут громадян, ускладнює матеріальні умови їх життя. Але в цій ситуації треба думати не над зниженням тарифів, а над підвищенням спроможності населення їх оплачувати. Якщо ми знизимо ціни на комунальні послуги, але законсервуємо зарплату в 1 тис. гривень, ніхто від цього не виграє. З ідеями подібного ретроградства треба рішуче боротися. Цей шлях – не більше, ніж спосіб загравання з виборцями, який згубно впливає на економічні і соціальні перспективи. Звісно, говорити «давайте знизимо тарифи і полегшимо тягар для українців» куди простіше, ніж пропонувати реальні шляхи до зростання економіки і, як наслідок, підвищення платоспроможності населення, від якого, в першу чергу, виграє суспільство. Популісти хапаються за прості методи вирішення складних проблем. Прості і згубні.
Хто б що не говорив, а в кризових умовах держава створила працюючі механізми зменшення цінового навантаження на соціально вразливі групи. Завдяки субсидіям останню копійку на оплату комунальних послуг ще не забирали в жодного українця. В подальшому процеси відмови від субсидій, економного використання енергоносіїв і підвищення доходів громадян мають відбуватися синхронно, але поступово. Для цього потрібен час і зусилля.
Водночас на цьому шляху необхідно нейтралізувати всі спекуляції, маніпулювання і відверту брехню з боку всіх сторін, які використовують проблему у своїх вузьких цілях. Вважаю доречною ідею створення робочої групи з представників Кабміну та парламентських фракцій і груп. Громада потребує фахових доказів того, що оплачувати їй доведеться справедливі і обґрунтовані тарифи. Адже з екранів телевізорів суспільству сьогодні голосно і емоційно розповідають протилежне.