Проте, наша система правосуддя почала давати збій. Прокурори перестали брати на себе відповідальність щодо арештів. Суди почали сумніватись щодо суворості покарання. Аргумент від зрадників «нє, ну а шо я мав робити? От я і пішов працювати на окупанта» почав ставати аргументом. Адвокати вирішили, що робити собі ім’я непереможних можна і на зрадниках. У підсумку що?
«Та ми ще той Херсон та Ліван не переварили. І невідомо, чи воно перемелеться взагалі».
Це означає, що наші оперативники та слідство захлинулись тисячами справ. Ще раз – тисячі справ справжніх зрадників, навіть по деокупованих містах досі не в суді. І не тому, що слідчі погані. Тут, вибачте, ні. Це я можу стверджувати не на пустому місці, оскільки співпраця з усіма досить плідна, а всі маріупольці (певен і мешканці інших міст) радо долучаються свідками.
Сама судова система – кримінальний процес та судочинство не готове ані до валу подібних справ, ані до спрощених процедур. Про що мова. Беремо умовно гауляйтера Маріуполя. Ось він. Ось його фото/відео/інтерв’ю. Ось люди кажуть – точно він сволота. Думаєте, цього досить аби він отримав покарання? Ідеалісти. Ні. Поки не буде класичних томів кримінальних справ – вироку навіть можна не чекати. Все це не просто породжує безкарність, але демотивує всіх. Офіційних правоохоронців. Нас, хто знаходить, веде облік та долучається до слідства де треба. Тих хто просто спостерігає.
І це – лише про «офіційних» колаборантів. А всілякий рівень пропагандистів, дрібних чинуш і просто почекунів взагалі десь там. В зоні реальної недосяжності. «Ми їх ніколи навіть до камери на екскурсію не приведемо», – каже мій товариш.
Що це? Глухий кут?
Вигладає що так, але вихід є. Досить непопулярний і радикальний. Але.
Просто треба зробити дві речі нашим депутатам (замість чіпати військових та розповідати про відкинутий мир заради війни).
Перше: для всіх, хто був в окупації понад певний час – безумовне пониження в правах. Ніякого права обирати, бути обраним та права на соціальну підтримку України. Допоки не доведуть, що вони дійсно є громадянами.
Друге: радикальне спрощення кримінального процесу по всіх статтях щодо державної зради, колаборації та пропаганди. Дав інтерв’ю російській пропаганді? Вирок. Пішов працювати в окупаційну адміністрацію, школу, інститут? Покарання за наявності паперу та/або медіадоказів. Швидко на конвеєр.
Радикально? Безумовно. Але це питання нашого виживання. Як нації. Без перебільшень. Чи хочете на перших або других виборах нову проросійську партію? Або чути по поверненню, що саме вони справжні патріоти міст, бо жили з окупантами та мають більше прав, аніж ви? А воно так і буде. Повірте. Досвід Маріуполя 2014-2022 теж про це. На жаль.
Тому думати про завтра треба вже сьогодні. Інакше завтра буде дарувати не сюрпризи а цілком очікувані удари. Сильно та боляче. Всім нам.