В лютому 2023 року стало відомо про смерть двох кримських політв’язнів – Джеміля Гафарова і Костянтина Ширінга. Це перші загиблі бранці Кремля за понад дев’ять років окупації. Обидва 60-річних чоловіки мали важкі захворювання. Гафаров потребував постійного діалізу, Ширінг – термінової операції на серці. Очевидно, що належної медичної допомоги в ув’язненні вони не отримували. В російських реаліях звичною відповіддю на скарги в’язнів є демонстративне погіршення їхнього становища – переведення до штрафного ізолятора, побиття, заборона отримувати ліки від рідних.
В серпні 2023-го ZMINA оприлюднила “Список Гафарова-Ширінга” – імена 45 кримських політв’язнів, які мають серйозні проблеми зі здоров’ям. 21 людина з цього списку потребує негайної медичної допомоги, ненадання якої загрожує інвалідністю чи навіть смертю.
Російське “правосуддя” – річ дуже специфічна, адже в цій країні немає невинуватих. Для тих же, хто потрапив до клітки в судовій залі, починається нескінченний жах: брехливі свідчення, абсурдні звинувачення, неможливість бодай якось захистити себе, про що свідчать численні матеріали судових засідань у справах кримських політв’язнів.
Попри очевидну абсурдність і постановочність таких “судів”, окупаційна система все ж таки спирається на живих людей. Українські правозахисники і представники влади неодноразово вказували на кримських суддів, які іменем російського закону виносять несправедливі вироки, після чого бранців Кремля етапують у в’язниці за тисячі кілометрів від дому.
Безумовно, ці “судові рішення” є нікчемними та злочинними з точки зору міжнародного гуманітарного права. До частини таких суддів вже застосовані санкції як в Україні, так і за кордоном. Частину зрадників українські правоохоронці заочно переслідують за кримінальними статтями. Але, на жаль, це не демонструє нам повної картини того, що насправді відбувається на окупованому півострові.
Когорта причетних до переслідування українських політв’язнів ширша, хоча й певною мірою обмежена. Часто рішення перших інстанцій ухвалюють судді, призначені на посади ще в 2014-му, слідчі ФСБ роками також не змінюються.
Західні партнери і Україна намагаються використовувати інструмент санкційного тиску до відповідальних за переслідування політв’язнів в Криму. Але, попри оманливе враження, санкції не є засобом вчинення правосуддя й не можуть замінити його.
В тій ситуації, в якій ми опинилися, санкції – це намагання призупинити конвеєр неправосудних рішень в Криму, а далі –обмежити й маргіналізувати коло тих, хто готовий своїми діями підтримувати роботу репресивного механізму.
Досить часто ми не усвідомлюємо, скільки представників окупаційної системи причетні до вказаних злочинів. Перелік посадових осіб, яких можна вважати відповідальними, зокрема за ненадання медичної допомоги політв’язням, складається не лише з працівників пенітенціарної системи і головуючих суддів, які ухвалювали рішення по суті справ.
Це й ті судді, які виголошували проміжні рішення, як-от про продовження строку тримання під вартою, або рішення в апеляційній інстанції, що не змінювали початковий присуд. Суддя, що ухвалює подібне, точно знає, коли перебування підсудного в СІЗО загрожує його здоров’ю і життю. Бо має на руках клопотання сторони захисту, медичні висновки про хронічні хвороби чи інвалідність політв’язня. Та це не аргумент для російської феміди, і судова апеляція раз за разом повторюється як якийсь ритуал з незрозумілим змістом.
До ненадання меддопомоги політв’язням причетний персонал СІЗО, виправних колоній, тюремних лікарняних закладів. Зазвичай всі вони тією чи іншою мірою докладаються до повільного вбивства бранців Кремля. Ми часто не знаємо імен безпосередніх виконавців, відповідальних за умови утримання, чи лікарів, які відмовляються проводити огляди, але можемо знайти прізвища керівників цих установ.
Скарги політв’язнів часто ігноруються або стають причиною для покарань самих скаржників. Хворі не можуть отримати посилки від родичів з життєво необхідними препаратами. Діагностика і лікування надаються лише в абсолютно критичних випадках, коли тюремна адміністрація не хоче мати справу з незручною смертю в установі.
Інститут омбудсманів в Росії абсолютно деградував. Уповноважені з прав людини у РФ не просто не захищають права ув’язнених, – показові “перевірки СІЗО”, “гарячі лінії”, “прийом скарг” зазвичай просто покривають свавілля так званих правоохоронних і судових місцевих органів. Омбудсман за духом своєї роботи, а власне місії, має брати на себе відповідальність, ініціювати перевірки, шукати порушення. Він зобов’язаний реагувати на обґрунтовані скарги. Очевидно, цього в Росії не відбувається, а “державний правозахист” органічно приростає до авторитарної машини.
Попередньо можна сказати, що до порушень прав кримських політв’язнів можуть бути причетні, орієнтовно, кілька сотень людей, імена яких в той чи інший спосіб можна встановити хоча б частково. Судові справи розглядаються в одних і тих же судах, з тими ж слідчими і прокурорами. Підсудні місяцями перебувають в одних і тих же СІЗО, їх часто етапують до одних і тих же виправних колоній.
Правозахисники оприлюднили прізвища посадових осіб РФ, причетних до ненадання медичної допомоги кримським політв’язням. І цей перелік є не стільки довгим, як показовим. Російські посадовці і українські колаборанти, які за власною волею погодилися стати частиною конвеєра репресій, фактично відмовились від власних імен. Тепер із сайтів судової системи РФ та інших органів влади почали видаляти і приховувати інформацію про посадових осіб, які є причетними до переслідувань та ув’язнення кримських політв’язнів.
І наше головне завдання як правозахисників – намагатися призупинити цю машину репресій окупаційної влади. А час правосуддя для всіх винних у переслідуванні політв’язнів ще настане.