«Боляче, що син знатиме свого тата тільки з розповідей і фотографій…»

«Він був найнадійнішим другом, турботливим чоловіком та люблячим батьком», - розповідає, згадуючи про свого загиблого чоловіка, бійця 51-ої об’єднаної механізованої бригади Сергія Писарука, його дружина Анна. Вони познайомились на дискотеці через спільних друзів і одразу сподобались один одному. Жінка розповідає, що коли побачила Сергія, одразу було відчуття – що це той єдиний, якого їй подарувала доля. Молоді почали жити разом, облаштовувати побут, а невдовзі – одружились.

«Сергій мені сподобався за доброту та чоловічу вроду, а ще, що його вирізняло з поміж інших – любов до праці. Він ніколи не сидів склавши рук. Ще з дитинства цікавився автомобілями, а потім, хобі переросло у роботу», - згадує Анна Писарук. За часів юності, друзі привозили Сергію свої мотоцикли на ремонт, а потім почались і більш серйозні замовлення. Анна розповідає, що любов до техніки Сергію дісталась від батька, адже той працював на автозаводі і частенько брав сина із собою. «Знаєте, я навіть почала Сергія ревнувати, адже інколи здавалось, що оті «залізки» йому були дорожчими за мене, буває до самої ночі засидиться у гаражі, але все ж розуміла, що такі особливості його роботи», - говорить жінка.

Все змінилось, коли в подружжя з’явилась довгоочікувана дитина – син Дмитро. Тоді Сергій старався раніше приходити додому і на вихідних взяти на себе всю домашню роботу, і з дитиною побавитись, і приглядіти, аби подарувати коханій час на себе і відпочинок. «Сергій дуже любив Дмитрика, міг по довгу з ним гратись та виходити на прогулянки, а ще, як випадала нагода, ми всі разом ходили гуляти у парк», - розповідає дружина загиблого.

Сергій Писарук працював на приватному СТО і мав мрію, що колись відкриє і свою власну авто майстерню. Аби допомогти здійснити мрію, його рідний брат побудував гараж, але не судилося…Сергій не повернувся з війни.

Невдовзі, після народження сина, Сергію надійшла повістка. Його дружина Тетяна пригадує, що йти до війська було необов’язково, і Сергій міг цього не робити за станом здоров’я. Проте її чоловік твердо вирішив йти захищати країну. «Сергій тоді сказав мені, що якщо він не піде, то хто ж буде захищати країну і краще зупинити ворога на Сході, не чекаючи, допоки він прийде у наш дім», - пригадує Анна.

Сергій Писарук проходив службу в зоні проведення АТО у складі 51-ої об’єднаної механізованої бригади. Чоловік старався щодня телефонувати дружині, але ніколи не розповідав, де він перебуває, аби не хвилювати рідних. «Завжди телефонує і каже, що в нього все добре, і що там не стріляють. А я, подивившись новини, постійно переживала, намагалась хоч якось дізнатись, в якому районі зараз Сергій, щоб зрозуміти для себе ситуацію, та марно», - говорить дружина загиблого.

Востаннє Анна бачилась із Сергієм, коли чоловік приїздив у короткострокову відпустку. «Проводжаючи його назад в АТО, я просила чоловіка бути обережним, але внутрішньо відчувала якийсь неспокій. Але він телефонував і так само казав, що все добре і спокійно. Лише згодом, я дізналась, що тоді він насправді перебував під Волновахою і вивозив поранених та тіла вбитих наших хлопців», - говорить жінка.

Так склалося, що напередодні загибелі, Сергій планував на декілька днів приїхати до дружини і сина, отримав відпустку, але перед від’їздом, вирішив підвезти харчі товаришам по службі. Їдучи до блокпосту, потрапив під обстріл в с. Орли, Покровського району, Дніпровської області. «Перед цим ми ще з ним говорили. І Сергій сказав, що вже взяв квиток на вечірній автобус. Але ввечері на мій дзвінок він вже не відповів і був «поза зоною». Потім, час від часу, з’являвся в мережі, але додзвонитись було неможливо, а наступного дня, мені зателефонували з Дніпра і сказали, що Сергій загинув», - стримуючи сльози розповідає Анна.

Указом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", Сергій Писарук нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Зараз родина загиблого Сергія Писарука: дружина Анна із сином Дмитром проживають з батьками чоловіка. Хлопчик хворіє бронхітом, і для малюка, час з осені, до пізньої весни - загострення хвороби. Аби її побороти, дитині потрібне постійне лікування та санаторії. А ще, потрібен новий одяг і іграшки. В наступному році Дмитрик готується йти до садочку. Він знає тата тільки із фотографій та розповідей мами, бо бачив його лише у 6-місячному віці, а зараз йому вже 3 рочки. Малюк знає, що його батько – герой, який пішов на війну аби захистити країну і вберегти рідний дім. Давайте допоможемо Дмитрику у його житті, аби він відчував що ми не залишимо його на самоті

ПИСАРУК АННА ВІТАЛІЇВНА ANNA PYSARUK 4188370026856297 (Райффайзен банк «Аваль»)

Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter