«Боляче, що син знатиме свого тата тільки з розповідей і фотографій…»

«Він був найнадійнішим другом, турботливим чоловіком та люблячим батьком», - розповідає, згадуючи про свого загиблого чоловіка, бійця 51-ої об’єднаної механізованої бригади Сергія Писарука, його дружина Анна. Вони познайомились на дискотеці через спільних друзів і одразу сподобались один одному. Жінка розповідає, що коли побачила Сергія, одразу було відчуття – що це той єдиний, якого їй подарувала доля. Молоді почали жити разом, облаштовувати побут, а невдовзі – одружились.

«Сергій мені сподобався за доброту та чоловічу вроду, а ще, що його вирізняло з поміж інших – любов до праці. Він ніколи не сидів склавши рук. Ще з дитинства цікавився автомобілями, а потім, хобі переросло у роботу», - згадує Анна Писарук. За часів юності, друзі привозили Сергію свої мотоцикли на ремонт, а потім почались і більш серйозні замовлення. Анна розповідає, що любов до техніки Сергію дісталась від батька, адже той працював на автозаводі і частенько брав сина із собою. «Знаєте, я навіть почала Сергія ревнувати, адже інколи здавалось, що оті «залізки» йому були дорожчими за мене, буває до самої ночі засидиться у гаражі, але все ж розуміла, що такі особливості його роботи», - говорить жінка.

Все змінилось, коли в подружжя з’явилась довгоочікувана дитина – син Дмитро. Тоді Сергій старався раніше приходити додому і на вихідних взяти на себе всю домашню роботу, і з дитиною побавитись, і приглядіти, аби подарувати коханій час на себе і відпочинок. «Сергій дуже любив Дмитрика, міг по довгу з ним гратись та виходити на прогулянки, а ще, як випадала нагода, ми всі разом ходили гуляти у парк», - розповідає дружина загиблого.

Сергій Писарук працював на приватному СТО і мав мрію, що колись відкриє і свою власну авто майстерню. Аби допомогти здійснити мрію, його рідний брат побудував гараж, але не судилося…Сергій не повернувся з війни.

Невдовзі, після народження сина, Сергію надійшла повістка. Його дружина Тетяна пригадує, що йти до війська було необов’язково, і Сергій міг цього не робити за станом здоров’я. Проте її чоловік твердо вирішив йти захищати країну. «Сергій тоді сказав мені, що якщо він не піде, то хто ж буде захищати країну і краще зупинити ворога на Сході, не чекаючи, допоки він прийде у наш дім», - пригадує Анна.

Сергій Писарук проходив службу в зоні проведення АТО у складі 51-ої об’єднаної механізованої бригади. Чоловік старався щодня телефонувати дружині, але ніколи не розповідав, де він перебуває, аби не хвилювати рідних. «Завжди телефонує і каже, що в нього все добре, і що там не стріляють. А я, подивившись новини, постійно переживала, намагалась хоч якось дізнатись, в якому районі зараз Сергій, щоб зрозуміти для себе ситуацію, та марно», - говорить дружина загиблого.

Востаннє Анна бачилась із Сергієм, коли чоловік приїздив у короткострокову відпустку. «Проводжаючи його назад в АТО, я просила чоловіка бути обережним, але внутрішньо відчувала якийсь неспокій. Але він телефонував і так само казав, що все добре і спокійно. Лише згодом, я дізналась, що тоді він насправді перебував під Волновахою і вивозив поранених та тіла вбитих наших хлопців», - говорить жінка.

Так склалося, що напередодні загибелі, Сергій планував на декілька днів приїхати до дружини і сина, отримав відпустку, але перед від’їздом, вирішив підвезти харчі товаришам по службі. Їдучи до блокпосту, потрапив під обстріл в с. Орли, Покровського району, Дніпровської області. «Перед цим ми ще з ним говорили. І Сергій сказав, що вже взяв квиток на вечірній автобус. Але ввечері на мій дзвінок він вже не відповів і був «поза зоною». Потім, час від часу, з’являвся в мережі, але додзвонитись було неможливо, а наступного дня, мені зателефонували з Дніпра і сказали, що Сергій загинув», - стримуючи сльози розповідає Анна.

Указом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", Сергій Писарук нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Зараз родина загиблого Сергія Писарука: дружина Анна із сином Дмитром проживають з батьками чоловіка. Хлопчик хворіє бронхітом, і для малюка, час з осені, до пізньої весни - загострення хвороби. Аби її побороти, дитині потрібне постійне лікування та санаторії. А ще, потрібен новий одяг і іграшки. В наступному році Дмитрик готується йти до садочку. Він знає тата тільки із фотографій та розповідей мами, бо бачив його лише у 6-місячному віці, а зараз йому вже 3 рочки. Малюк знає, що його батько – герой, який пішов на війну аби захистити країну і вберегти рідний дім. Давайте допоможемо Дмитрику у його житті, аби він відчував що ми не залишимо його на самоті

ПИСАРУК АННА ВІТАЛІЇВНА ANNA PYSARUK 4188370026856297 (Райффайзен банк «Аваль»)

Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?

LB.ua в соцмережах: