У держави не вистачає на все рук, і волонтери стають її руками. Це нормально, адже це наша країна. Ненормально, коли ті, хто тримає на собі і тил, і – значною мірою – військо, отримує підозри та терпить знущання.
Якщо у держави немає пошани та вдячності до волонтерів, то як мінімум не повинно бути і відвертого хамства. Маю на увазі відому фразу про пеньюари для військових – на якому б рівні державного управління вона не прозвучала. Неважливо, хто її зрештою вимовив – міністр, його заступники, його секретарка, дрібний клерк чи СМСник всемогутнього Мінфіну. Хтось із чиновників дозволив собі посміятися над потребами військових і над зусиллями волонтерів – в ідеалі, його не мало бути на посаді вже наступного дня.
Адже ця історія доводить той колосальний розрив, який насправді існує між тими, хто воює, і тими, для кого війни все ще не існує. Серед останніх – чимало «креативників», які намагаються поповнити бюджет за рахунок збільшення фіскального тиску.
І тут я маю дещо відійти від теми волонтерів і вкотре наголосити на тому, що накручувати податкове навантаження під час війни – погана ідея з дуже багатьох причин. Нам ще треба повертати своїх громадян з-за кордону, які вже пустили коріння у країнах-реципієнтах. Якщо вони знайдуть там кращі податкові умови, то, можливо, залишаться за кордоном назавжди. На патріотизмі та зброї (яку в тому числі дістають волонтери) можна виграти війну. А мир виграють в умовах здорової конкуренції. І Україні доведеться конкурувати за біженців, які потроху стають частиною інших соціумів.
Україні також доведеться наново завойовувати довіру бізнесу. А вона вже підірвана ухвалення закону №8401, який повернув перевірки та скасував податкові пільги. Просто нагадаю, що відбудова України є справою передусім громадян України, а західні партнери, які пообіцяли допомогу у відновленні, не зроблять за нас всю роботу. Буде прикро, якщо після перемоги значна частина мігрантів не захоче брати участь у розбудові держави, а значна частина бізнесу – розчарована і демотивована – не захоче вкладати ресурси в українську економіку.
Наші волонтери і наші військові (над якими також знущаються, то забираючи, то повертаючи премії) – останній форпост «романтиків», на яких тримається віра в Україну. Це важливо пам’ятати, впроваджуючи «конгеніальні» ідеї фінансистів щодо наповнення державної скарбниці.
Власне, останнього скандалу довкола волонтерів та податків могло і не бути. Нагадаю, що у березні 2023 року благодійний фонд Dignitas у межах проєкту «Люті пташки» запустив збір 30 млн. грн. на закупівлю 1000 ударних FPV-дронів українського виробництва.
Збір грошей проводився на рахунок Dignitas та на «монобанку» Ігоря Луценка – співзасновника Центру підтримки аеророзвідки та військовослужбовця 72-ї омбр. Станом на травень на картку Луценка надійшли близько 20 млн грн і всі ці гроші він перерахував на дрони. Однак зібраними коштами зацікавився фінансовий моніторинг і податківці заявили, що волонтер повинен сплатити близько 4 млн. грн. податків (18% – ПДФО та 1,5% – воєнний збір).
Волонтери обурилися ситуацією, а коли спробували поспілкуватися з урядом, то буцімто почули неприпустиму фразу про пеньюари, яких завтра зажадають наші військові. Вочевидь, для декого дрони – це «забаганки» одного рівня з «пеньюарами». Але чому подібне взагалі стало можливим?
Наприкінці 2022-го набули чинності зміни до закону «Про благодійну діяльність та благодійні організації». Ці зміни звільняють від податків зібрану волонтерами від початку повномасштабної війни допомогу. Однак закон №2747 прив’язаний до постанови уряду №112 від 2016 року. А у ній визначений список товарів та послуг, вартість яких не передбачає стягнення податку, і цей перелік донедавна не змінювався.
Безперечно, його слід було обновити, і вже давно. Бо реалії 2016 року кардинально відрізнялися від реалій 2022-2023 років. У 2016-му ще не йшлося про повномасштабне вторгнення. Тобто не йшлося ані про дрони, ані про Starlink’и. У постанові-2016 в кращому разі згадані хіба що тепловізори (з популярних на той час запитів). Але нині потреби ЗСУ зросли в рази. Це знають військові, але цього чомусь не визнає закон.
Хоча дана історія – це історія з хепіендом. Буквально днями Кабмін розширив перелік товарів, на які волонтери можуть збирати кошти без сплати податків. І до оновленого списку потрапили літальні апарати та ряд інших товарів: апаратура зв’язку, парашути, радіоапаратура дистанційного керування, навігаційні прилади, цифрові камери, лінзи та об’єктиви камер, оптичні прилади та частини до них, двигуни, батареї та акумулятори, частини двигунів та інші частини тощо.
Питання «чому це не можна було зробити вчасно?» залишу без відповіді. Адресувати його слід законодавчій та виконавчій владі, тобто парламенту і уряду. А вони створили ще одну болісну для волонтерів ситуацію. Болісну та обтяжливу, адже йдеться вже не про податки, а про вірогідність відкриття кримінального провадження за «продаж гуманітарної допомоги».
А сталося от що. У березні 2022 року Кабмін ухвалив постанову №174, що суттєво спрощувала ввезення з-за кордону товарів для військових. Нормативний акт дозволив декларувати на таможні товари, придбанні волонтерами за власні або зібрані кошти на замовлення військових частин, як гуманітарну допомогу. Така процедура суттєво підвищила швидкість забезпечення захисників України усім необхідним – від одягу до транспортних засобів.
Але майже одночасно із ухваленням цих змін Верховна Рада доповнила Кримінальний кодекс статтею №201-2 «Незаконне використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги». І волонтери опинилися між суттєвим полегшенням своєї роботи (з одного боку) та ризиком потрапити за грати за цією статтею (з іншого).
Тим паче, що силовики, вочевидь, отримали наказ провести кілька показових затримань. З цією метою вони почали підсилати до волонтерів «підсадних качок», які просили продати щойно привезену з-за кордону автівку для «своєї» бригади, бо це, мовляв, необхідно зробити терміново. Потім «підсадні качки» обіцяли повернути кошти, аби волонтери купили іншу машину – для тих підрозділів, з якими існувала попередня домовленість.
Формально виходило, що так – волонтери продавали «гуманітарку». Продавали тим людям, котрі діяли у змові з силовими структурами і хотіли «викрити» волонтерів. Про аморальність подібних методів і пошук злочинців там, де їх не було, я краще промовчу. Натомість нагадаю, що завезені в Україну авто не були «гуманітарною допомогою» у тому розумінні, як це трактує закон. Вони лише маркувалися так. Для полегшення роботи волонтерів. І – зрештою – для пришвидшення нашої перемоги.
Тобто злочину не було. Хоча від порушених влітку минулого року справ постраждали такі відомі волонтери, як львівський художник Олесь Дзиндра, доброволець ТРО Юрій Музичук, захисник української мови Святослав Літинський. Ці прикрі випадки є відомими, і я не буду на них детально зупинятися.
Водночас непокараними залишилися ті високопосадовці, котрі спокійно «розсікали» Києвом на дорогих авто, подарованих нашими партнерами, зокрема, для евакуації поранених з зони бойових дій. Жоден чиновник у цій ловлі волонтерів не постраждав. Чого і слід було очікувати. Подвійні стандарти не змінила навіть війна, і мені навіть тяжко уявити, що їх змінить взагалі.
Адже у нас продовжують брати під варту сторожа поліклініки, який не відкрив підвал, замість того, аби взяти за шкібарки міську владу і спитати, де нові бомбосховища, котрі мусили з’явитися у столиці за рік повномасштабного вторгнення.
Але якщо сторож, з якого роблять цапа-відбувайла, потрапив під удар випадково, то пресинг волонтерів носить системний характер. На мою думку, це пов’язано із тим, що волонтери, як правило, йдуть другими у рейтингу довіри українців. Відразу після ЗСУ. Практично кожне соціологічне опитування фіксує таку тенденцію, а це означає, що хтось у владі може відчувати ревнощі.
Після війни експерти не виключають створення окремої партії військових і окремої – волонтерів. Безумовно, громадянське суспільство, яке зміцніло за останній час, захоче забезпечити позитивні зміни в країні. А цього можна буде добитися, взявши владу в свої руки. Тож нинішні точкові атаки на таке громадянське суспільство – це спроби унеможливи подібний сценарій.
Але повертаючись до волонтерів. Переконаний, що Україні потрібен новий закон про волонтерство. Не латання існуючих актів, а цілком свіжий документ, що врахує усі реалії нинішнього часу. Документ, який захищатиме не державу від волонтерів, а волонтерів від можливості фабрикування проти них кримінальних проваджень тощо. Закон з усіма необхідними дефініціями та правовим захистом для учасників волонтерського руху.
Цією авторською колонкою я, вважаймо, ще раз наголошую на потребі в ухваленні такого закону. А у наступному матеріалі, хочеться вірити, зможу заанонсувати його появу. В кожному разі, мої зусилля направлені наразі на те, аби мотивувати чинних депутатів взятися за перо та виконати свою законодавчу місію.