Цi виклики - добре відомі. Але вже після майже 8 років війни для влади стала несподіванкою добудова “Північного потоку-2”, що є загрозою для енергетичної безпеки держави та елементом гібридної агресії Росії. Але в той саме час ми бачимо, що сили та ресурси, щоб атакувати незалежне корпоративне управління у “Нафтогазі” у влади є. Також за півтора роки після початку пандемії ми не готові до нової хвилі захворювання через низькі темпи вакцинації, неукомплектовані лікарні та неспроможність уряду забезпечити ефективні механізми підтримки економіки.
І війна, і пандемія виявили фундаментальні хвороби багатьох систем нашого державного механізму - національної оборони, енергетичної безпеки, системи суспільного здоров'я, інформаційної безпеки, а також системну кризу освіти та науки.
Та базова проблема - це наша економічна слабкість. Україна за резервами природних і людських ресурсів цілком може розраховувати на те, щоб бути серед лідерів Центральної Європи за економічним розвитком та якістю життя.
В реальності Україна - одна з найслабших економік Європи, більшість державних інституцій залишаються радянськими, економіка переважно під контролем кількох олігархів. І десятки тисяч людей щороку залишають країну та шукають кращої долі переважно в Європі. Ми втрачаємо свій потенціал разом з кожною людиною, що назавжди залишає країну. Кількість трудових мігрантів Держстат оцінює в 1,3 млн, а експерти наводять оцінки від 2 до 4 млн. І якщо 4 млн - 10% від населення - ще не так лякають, то 70% - а саме настільки менше молодих науковців стало в країні лише за останні 10 років - це вже справжня довгострокова катастрофа, що перетворює Україну у країну третього світу.
Чи були в України періоди інтенсивного економічного розвитку? 14 років тому такий період завершився. У 2007 році, коли українська економіка зросла на 8,2%. Це був рік, коли завершився 8-річний цикл найбільш динамічного циклу розвитку економіки України з часу набуття незалежності. Всього реальне зростання економіки за період 2000-2007 рр. склало астрономічні 78,2%. Перехід від командної системи до ринкової, компенсація падіння 90-х років, позитивні бонуси від інтеграції України до світової економіки - це всі ті фактори, що сприяли такому швидкому зростанню.
З 2008-2009 рр. українська економіка лише двічі зростала швидше 4% - якраз у роки відновлення від наслідків світової фінансової кризи. З того часу ми весь час фактично стоїмо на місці. Звісно, катастрофічні 2014-2015 рр. дуже сильно вдарили по українській економіці, але при цьому держава нічого надзвичайного для забезпечення економічного прориву не зробила.
Що стосується економічних успіхів країни, то за останні 20 років такі є у трьох секторах:
1) галузь ІТ, якій допомогли інженерний та науковий потенціал України, а також те, що державі та олігархам дуже довго не було діла до галузі, що і врятувало її від зайвого регулювання та рейдерства;
2) аграрний сектор, де завдяки винятковим природним можливостям, досить складно було зазнати невдачі, коли для України відкрилися можливості західних технологій;
3) сфера послуг як результат переходу до ринкової економіки та важкої праці десятків тисяч українських підприємців.
При цьому і аграрний сектор залишається переважно сировинним, і велика частка ІТ-бізнесу при першій можливості намагається захистити бізнес іноземною юрисдикцією. Українська технологічна промисловість фактично мертва, нові інноваційні виробництва - виключення з правил. Іноземні інвестиції в нові виробництва залишаються мрією. Бо без прозорої судової системи, з захмарним рівнем корупції та низьким рівнем захисту приватної власності через надзвичайний вплив олігархічного бізнесу інвесторів країною не зацікавиш.
Єдина можлива відповідь на все це - будівництво вільної економіки та вільного суспільства, що орієнтовано на людину справи. Держава має зосередитися на створенні умов для того, щоб кожен міг заробити гроші, міг реалізувати себе, міг планувати майбутнє своїх дітей в Україні без страху за їх життя та можливості. Нам не потрібні реформи заради реформ, нам не потрібні реформи заради МВФ чи Сполучених Штатів, Реформи потрібні заради українців - щоб кожен міг більше заробляти, почувати себе в безпеці та мати всі можливості для самореалізації.
Так, з багатьма кроками ми запізнилися на 20-30 років. Але, як кажуть англійці, кращий час посадити дерево був 20 років тому. А другий кращий час - саме зараз.
Головне, що ми маємо зробити - визначити пріоритети. Я переконана, що фундамент нашого розвитку - це три важкі, системні, але вкрай необхідні кроки:
1) нівелювання олігархічного впливу на економіку, бо олігархи - це джерело неприродних монополій, завищених тарифів, корумпованих судів та політичної корупції;
2) зниження податкового та бюрократичного тиску на тих, хто заробляє - найманих працівників та підприємців, а зараз - в разі чергового локдауну - не заважати працювати;
3) пріоритезація бюджету - ми маємо витрачати гроші на те, що дає довгостроковий результат, а саме освіту, науку та енергозбереження. Наприклад, енергозбереження - єдиний дієвий інструмент скоротити витрати газу та інших ресурсів, що і зменшить платіжки, і значно покращить екологічну ситуацію.
Це - три пріоритетні напрямки, на яких ми всі маємо зосередити свої зусилля. Та бити у ці маркерні точки. Так, усі три напрямки неможливо реалізувати за один день. Але якщо робити послідовні та системні кроки щодня - результат буде.
Давайте проговоримо всі три ключові напрямки та що ми з колегами пропонуємо зробити вже зараз:
1. Нівелювання олігархічного впливу. Ми з колегами ще у червні запропонували антиолігархічний пакет (у відповідь на імітаційний законопроект від влади), що містить 4 кроки - судову реформу, підсилення Антимонопольного комітету, реформу корпоративного управління та податкову реформу, що передбачає зсув податкового навантаження з малого та середнього бізнесу на олігархічні монополії. Наразі прийнято лише судову реформу, але і її потрібно довести до кінця. Але без інших елементів всі декларації влади щодо боротьби з олігархами - не більше ніж окозамилювання.
2. Зниження податкового та адміністративного впливу на тих, хто заробляє. Тут ми вже зараз пропонуємо кілька кроків:
Перший - зниження податків на працю з 41,5% до 35%, що дозволить вивести з тіні значну частину зарплат, а також знизити податкове навантаження на бізнес та працівників, що сумлінно платять податки.
Другий - продовжити заборону на податкові перевірки. Вони не дають ніякого додаткового ефекту для бюджету, але створюють зайві перепони для нормальної роботи підприємств.
Третій - продовжити дерегуляцію і всюди, де це можливо замінити систему перевірок та дозволів страхуванням як інструментом контролю.
Четвертий - і те, що треба зробити вже зараз - не заважати працювати. Ми пропонуємо частину грошей, отриманих від МВФ на подолання наслідків пандемії, а також від перевиконання плану по митниці направити на підтримку підприємств та їх працівників, що страждають від наслідків пандемії.
3. Визначення ключових пріоритетів бюджету. Два дні тому президент Зеленський заявив, що звертається до Міжнародного олімпійського комітету з питання проведення в Україні Олімпійських ігор. Це при тому, що починаючи з Олімпійських ігор - 1976 в Монреалі (Канада) всі без виключення ігри були збитковими. Це досить дивні пріоритети. Я переконана, що ми маємо інвестувати гроші платників податків виключно туди де можемо отримати дійсно довгострокові результати.
І почати можна вже з 2021 та 2022 років. Зараз є 100 мільярдів гривень додаткових надходжень від митниці (28,5 млрд гривень) та МВФ (2,8 млрд доларів США), які можна або проїсти, або адекватно інвестувати. Ми пропонуємо чотири напрямки для використання цих грошей.
Перший: 12,5 мільярдів гривень направити для дофінансування програми субсидій. Наразі ці гроші допоможуть країні спокійно пройти зиму, бо чомусь саме програма субсидій для населення була недофінансована. Ми як партія проти популізму, але це питання того, чи здатна держава виконувати свої зобов'язання. Уже зараз зрозуміло, що треба вносити зміни до бюджету, бо тих грошей, які закладені на субсидії, точно не вистачить.
Другий: енергозбереження. Ми пропонуємо частину з цих 100 млрд витратити на програми енергозбереження. В першу чергу - енергозбереження житлового фонду та модернізацію тепломереж. Це дозволить і людям, і державі зекономити кожної наступної зими та вирішити питання тарифів та субсидій у довготривалому періоді. Якщо 500 тисяч гривень інвестицій в утеплення багатоповерхового будинку дозволяють скоротити витрати тепла на 60%, чому не використати частину бюджету для цього і не закрити питання задорогих тарифів раз і назавжди?
Третій - як я вже писала вище - розробити реальну програму підтримки підприємств, щоб тисячі українців не втратили роботу через черговий локдаун. Уряд визнав: поточні темпи вакцинації не дозволять уникнути локдауну. Морган Стенлі знизив прогноз щодо зростання ВВП в Україні з 4,5% до 3,4% лише через те, що в нас недостатньо вакцинованих людей і, вочевидь, будуть локдауни. Це не просто мінус один відсоток, це тисячі закритих підприємств, працівники яких змушені будуть їхати за кордон.
Четвертий: освіта. Інвестиції в якісні шкільну інфраструктури, в якісну дистанційну освіту - це додаткове вікно можливостей для розвитку країни. Адже якщо ми хочемо розвиватися як технологічна інноваційна економіка, то без якісної освіти це ніяк неможливо. Реконструкція глибока модернізація школи на 1000 учнів - це від 50 до 100 мільйонів гривень. І це, очевидно, краща інвестиція у майбутнє маленьких українців ніж Олімпіада чи “президентський університет”.
Ми розуміємо, що успіх країни пролягає через розвиток інноваційної економіки та стимулювання особистої ініціативи громадян, що створюють підприємства, заробляють гроші, будують економіку. Саме тому ми знову говоримо про ліберальний шлях розвитку - зробити все, щоб спростити життя людей та бізнесу.
Для того, щоб наздоганяти кращих - Сполучені Штати, Європу - ми не маємо створювати такі самі умови, як у них. Ми маємо створювати кращі умови. Нижчі податки. Менше чиновників. Прозорі суди. Та нульовий вплив олігархів.
У нас як у суспільства багато завдань - перемогти Росію та звільнити окуповані території, побудувати динамічну сучасну економіку, зробити країну комфортною для українців, стати частиною євроатлантичної родини. І це потребує від нас дійсно концентрації на головному та важкої праці. І зараз час визначитися з пріоритетами.