Цей проект викликає чимало питань та занепокоєнь. Все по черзі.
Проект зовсім оминає чинні кількісні гарантії державного замовлення, які закріплені у Законі "Про вищу освіту". Нагадаю, що зараз державне замовлення забезпечується у кількості на кожні десять тисяч населення навчання не менше як ста студентів у вищих навчальних закладах І і ІІ рівнів акредитації та ста вісімдесяти студентів у вищих навчальних закладах ІІІ і ІV рівнів акредитації. Окрім цього, існує норма про те, що бюджет має становити 51% від усіх прийнятих на перший курс.
Загальновідомо, що все ще триває кабмінівське доопрацювання законопроекту “Про вищу освіту”, який розробляла громадська робоча група на чолі з ректором КПІ Михайлом Згуровським. Тому за "дивним" збігом може статись так, що з законодавства про вищу освіту можуть бути вилучені будь-які кількісні гарантії державного замовлення.
Проект Мінекономіки пропонує не складну схему формування показників. Мінекономіки розробляє прогноз на державне замовлення, керуючись надісланими пропозиціями від державних замовників (тут і міністерства, і держадміністрації, і академії наук і інші розпорядники бюджетних коштів), федерації профспілок та національного представника роботодавців. Потім Мінекономіки вносить відповідні пропозиції у проект Держбюджету. А потім знову по колу, коли парламент затвердить бюджет - замовники подають до Мінекономіки, а воно затверджує. Процедура марудна, але так функціонує бюджетне планування.
Читайте такожЗаява міністерства освіти про рекордне державне замовлення не відповідає дійсності
Цікавіше далі, бо після цих всіх затверджень замовники розміщують отримані гроші в університетах на конкурсних засадах, які формує МОНМС, а потім приймає уряд (sic!). Тобто в проекті не прописані самі засади. Погодьтесь, така штука, як конкурсний відбір вишів для отримання державного замовлення мала би прописуватись у самому законі про державне замовлення. Хтось скаже, навіщо їх прописувати там, мовляв, якщо вони спочатку будуть недосконалі, то потім їх треба змінювати, а закон змінити важче ніж постанову уряду. Добре, але ж тоді потрібно прописати хоча б наріжні принципи цього конкурсного відбору, які МОНМС, який і досі доволі сумнівно роздає держзамовлення, не зміг порушити.
Ще однією процедурою, яка заслуговує бути розписаною саме в законі, є методологія визначення середньострокових прогнозів державного замовлення. Натомість Мінекономіки пропонує, аби її розробляло чи-то воно саме, чи-то уряд. До кінця не зрозуміло.
Врешті незрозумілим залишається, чому державне замовлення можна розміщувати лише у державних та комунальних вишах, а як же приватні? Це питання здорової конкуренції, того ж конкурсного принципу.
Показово, що супровідна записка до законопроекту має примітку: "Проект Закону не потребує громадського обговорення"(sic!). Хочу зазначити, що тут йдеться не просто про витрати наших податків, тут йдеться про стратегічне планування та реалізацію підготовки фахівців з усіх сфер нашої економіки. І це не потребує обговорення? Адже концептуально може бути геть інший підхід. Наприклад, чому б не зробити так, аби державне фінансування не "розміщувалось", пройшовши через коридори декількох міністерств, а просто супроводжувало найкращі результати ЗНО? Тобто за результатами ЗНО складався би загальнонаціональний рейтинг і той хто має достатній бал діставав би оплату за власне навчання в університеті, який би він вибрав.
Підходів може бути чимало.
Представляти цей законопроект у Верховній Раді має нинішній міністр економічного розвитку та торгівлі Петро Порошенко. Пропоную йому розпочати свій виступ зі слів: "Проект від якого залежить ринок праці, вища освіта та загалом майбутнє країни не потребує громадського обговорення!". І одразу можна їхати на Вінниччину балотуватись у наступний парламент на своєму окрузі.