Цей проект викликає чимало питань та занепокоєнь. Все по черзі.
Проект зовсім оминає чинні кількісні гарантії державного замовлення, які закріплені у Законі "Про вищу освіту". Нагадаю, що зараз державне замовлення забезпечується у кількості на кожні десять тисяч населення навчання не менше як ста студентів у вищих навчальних закладах І і ІІ рівнів акредитації та ста вісімдесяти студентів у вищих навчальних закладах ІІІ і ІV рівнів акредитації. Окрім цього, існує норма про те, що бюджет має становити 51% від усіх прийнятих на перший курс.
Загальновідомо, що все ще триває кабмінівське доопрацювання законопроекту “Про вищу освіту”, який розробляла громадська робоча група на чолі з ректором КПІ Михайлом Згуровським. Тому за "дивним" збігом може статись так, що з законодавства про вищу освіту можуть бути вилучені будь-які кількісні гарантії державного замовлення.
Проект Мінекономіки пропонує не складну схему формування показників. Мінекономіки розробляє прогноз на державне замовлення, керуючись надісланими пропозиціями від державних замовників (тут і міністерства, і держадміністрації, і академії наук і інші розпорядники бюджетних коштів), федерації профспілок та національного представника роботодавців. Потім Мінекономіки вносить відповідні пропозиції у проект Держбюджету. А потім знову по колу, коли парламент затвердить бюджет - замовники подають до Мінекономіки, а воно затверджує. Процедура марудна, але так функціонує бюджетне планування.
Цікавіше далі, бо після цих всіх затверджень замовники розміщують отримані гроші в університетах на конкурсних засадах, які формує МОНМС, а потім приймає уряд (sic!). Тобто в проекті не прописані самі засади. Погодьтесь, така штука, як конкурсний відбір вишів для отримання державного замовлення мала би прописуватись у самому законі про державне замовлення. Хтось скаже, навіщо їх прописувати там, мовляв, якщо вони спочатку будуть недосконалі, то потім їх треба змінювати, а закон змінити важче ніж постанову уряду. Добре, але ж тоді потрібно прописати хоча б наріжні принципи цього конкурсного відбору, які МОНМС, який і досі доволі сумнівно роздає держзамовлення, не зміг порушити.
Ще однією процедурою, яка заслуговує бути розписаною саме в законі, є методологія визначення середньострокових прогнозів державного замовлення. Натомість Мінекономіки пропонує, аби її розробляло чи-то воно саме, чи-то уряд. До кінця не зрозуміло.
Врешті незрозумілим залишається, чому державне замовлення можна розміщувати лише у державних та комунальних вишах, а як же приватні? Це питання здорової конкуренції, того ж конкурсного принципу.
Показово, що супровідна записка до законопроекту має примітку: "Проект Закону не потребує громадського обговорення"(sic!). Хочу зазначити, що тут йдеться не просто про витрати наших податків, тут йдеться про стратегічне планування та реалізацію підготовки фахівців з усіх сфер нашої економіки. І це не потребує обговорення? Адже концептуально може бути геть інший підхід. Наприклад, чому б не зробити так, аби державне фінансування не "розміщувалось", пройшовши через коридори декількох міністерств, а просто супроводжувало найкращі результати ЗНО? Тобто за результатами ЗНО складався би загальнонаціональний рейтинг і той хто має достатній бал діставав би оплату за власне навчання в університеті, який би він вибрав.
Підходів може бути чимало.
Представляти цей законопроект у Верховній Раді має нинішній міністр економічного розвитку та торгівлі Петро Порошенко. Пропоную йому розпочати свій виступ зі слів: "Проект від якого залежить ринок праці, вища освіта та загалом майбутнє країни не потребує громадського обговорення!". І одразу можна їхати на Вінниччину балотуватись у наступний парламент на своєму окрузі.