Почнемо зі створення нового відомства - Міністерства зі стратегічних галузей промисловості. Воно відповідає за формування і забезпечення промислової політики у стратегічних галузях. Зрозуміло, що в багатьох українців виникають думки про те, що це далеко не зайві для України гроші платників податків, за які утримують чергових чиновників.
Тут і справді не все так гладко, і донині у галузевих спеціалістів немає одностайності щодо цього відомства. Один із аргументів “проти” - це те, що у країнах НАТО немає окремих міністерств, що опікуються оборонною промисловістю - там цю політику здійснює зазвичай міністерство оборони. Цей аспект має значення під час проведення відповідних зустрічей та заходів на міжнародному рівні.
Тим не менш, створення центрального органу виконавчої влади на чолі з Віце-прем'єром у складі Кабінету Міністрів України було необхідним кроком реформи. Раніше оборонно-промисловим комплексом опікувався департамент Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, штату і сил якого явно не вистачало для того, аби “посилити” взаємодію між великою кількістю виробників, 16 замовниками оборонної продукції та іншими міністерствами.
Ще до створення нового відомства вперше в Україні було здійснено огляд ОПК, у травні уряд затвердив за підсумками цього огляду звіт і вніс його на розгляд Ради національної безпеки і оборони України. А у вересні Мінекономіки вже представило проект Стратегії розвитку ОПК України. Це така собі “дорожня мапа” започаткованих реформ, на основі якої буде реалізовуватися Державна цільова програма реформування і розвитку ОПК та Державна цільова програма створення та освоєння виробництва боєприпасів та продуктів спеціальної хімії. Визначені стратегічні цілі розподілені за пріоритетами, поділені на оперативні завдання.
Важливим кроком у реформуванні я вважаю те, що цього року вдалося перезавантажити систему оборонних закупівель. Завдяки новому Закону “Про оборонні закупівлі”, який мав непростий шлях, але зрештою пройшов два читання у парламенті та був схвалений Президентом України, армія отримала змогу замовляти саме те, що їй реально потрібно, а не чекати на ту зброю чи техніку, які для неї зроблять (а більшою мірою - модернізують) тому, що це більш простий шлях для чиновників з “Укроборонпрому”, для директорів державних заводів тощо. Даруйте, але на першому місці повинна бути наша обороноздатність, тому переходити слід не просто на наявну у виробників техніку, а на найсучаснішу техніку, яка відповідатиме і завтрашнім викликам. В нас має бути техніка, яка у режимі онлайн надсилатиме дані командирам і командуванню різних рівнів, із захищеними каналами тощо. І це має бути нова техніка вже без колишньої залежності від російських запчастин.
До того у кращому випадку ми мали те, що вдалося вигнати зі складів, апгрейдити за допомогою закуплених тепловізорів, навігації, засобів зв’язку тощо. Не хочу знецінювати такі заходи, які були вимушеними для країни у стані війни, але наразі потрібен новий крок, і він має бути більш широким та твердим, образно кажучи. Давайте більше думати про завтрашні виклики і реалізувати принцип “Купуй те, що потрібно”. За новим законом, замовники визначатимуть свої потреби через "плани закупівель" на три роки, і цей більш довгий період, до речі, спрощує планування виробникам. Інформація про те, яка саме продукція потрібна конкретному державному відомству потрібна і які до неї вимоги, буде у відкритому доступі. Виконати замовлення зможуть як державні, так і приватні компанії.
При цьому ми подбали про те, аби новий закон максимально вберіг оборонні закупівлі, які здійснюються за бюджетні кошти від корупціонерів. Зокрема, за рахунок зняття грифу секретності з тих закупівель, які явно не мають такого значення, аби їх ховати від очей громадськості. Такі закупівлі використовувалися саме для того, аби купити щось у “потрібної” компанії та ще й за вищу від ринкової ціну. Тут критики можуть зауважити, що вже спостерігали, як розхвалена система “Прозоро” давала збій через старання спритних корупціонерів, які навіть у ній знайшли можливість зробити тендер “для своїх”. Тим не менш, ми максимально прибрали можливості для корупційних маневрів. Без обгрунтування засекретити закупівлі Міноборони та інші відомства вже не зможуть. А громадськість матиме реальні механізми контролю над оборонними закупівлями - зрештою, вони робляться за наш кошт і ми маємо право на контроль над тим, як саме витрачаються наші податки.
Є й такі кроки, які не відповідають логіці реформ. Я б відмітив дії Міністерства оборони, яке вирішило ліквідувати Центр оборонних закупівель. Адже цю структуру створили у грудні 2019 року для того, аби допомогти реформувати систему оборонних закупівель і привести їх у відповідність до стандартів країн ЄС та НАТО. Набувши статусу центральної закупівельної агенції, центр мав об’єднати однорідні закупівлі інших органів виконавчої влади.
Центр мав підвищити конкуренцію на закупівлях, забезпечити ринкову ціну й своєчасність постачання товарів та послуг армії, усунути корупційні ризики при закупівлях Міноборони (20 різних тендерних департаментів, управлінь та відділів важче контролювати). У Міноборони лишаються департаменти, але вони не можуть впоратися з усім обсягом закупівель - аби закупівлі не гальмували, необхідно вдвічі більше людей.
Створення ЦОЗ відповідало і нормам Закону України “Про оборонні закупівлі”. Той передбачає, що для здійснення закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення може бути створена централізована закупівельна організація, яка забезпечуватиме потреби державних замовників – не лише Міністерства оборони, а інших учасників сектору безпеки та оборони. Рішення про ліквідацію ЦОЗ ускладнює імплементацію закону. Забезпечення централізованої закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення для цих відомств значно полегшило б запровадження низки стандартів НАТО, які необхідні для того, аби переоснастити наші силові структури. Власне, західні партнери явно не схвалять рішення про ліквідацію ЦОЗ.
Тим часом триває робота над переформатуванням держконцерну “Укроборонпром”. Можливо, аудиторії, яка переймається тим, як буде розвиватися наш ОПК, але не знає усі процеси глибоко, незрозуміло, чому немає чіткої позиції щодо того, як саме виглядатиме УОП, скільки в ньому буде холдингів тощо. Бо, на відміну від попередньої версії, яку запропонувало керівництво самого УОП, Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості запропонувало натомість створити дві холдингові компанії - “Оборонні системи України” та “Аерокосмічні системи України”. Які відповідатимуть за розробку стратегії розвитку і залучення інвестицій в перспективні проекти.
Втім, як на мене, цей структурний поділ тут має не таке значення. Ми однозначно виберемо найбільш ефективну структуру, яка дозволить ефективно розвивати наш ОПК. Проте, значно важливіше, аби ми нарешті на законодавчому рівні дали змогу корпоратизувати державні оборонні підприємства.
Відповідні механізми для того, аби це здійснити і підприємства ОПК отримали більше можливостей, у тому числі і для залучення інвестицій, вже закладені у законопроєкті №3822 “Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності”. Саме там ми прописали трансформацію “Укроборонпрому”, умови корпоратизації підприємств, які входять до його складу. Держпідприємства стануть акціонерними товариствами, і в залежності від важливості для обороноздатності України буде визначено і те, який пакет залишатиметься у державній власності (він може бути і 100%-вий). Корпоративне управління підприємств відповідатиме міжнародним стандартам. Це незалежність членів наглядової ради, внутрішній аудит, управління ризиками та чіткі й зрозумілі процедури контролю.
Чому я вважаю це таким важливим для реформи? Корпоратизація УОП, який об’єднує ключові підприємства галузі, дасть змогу державі залишатися власником і акціонером підприємств ОПК, а професійне оперативне управління підприємствами забезпечуватиме менеджмент і незалежні (підкреслюю це!) наглядові ради.
Наразі робота у законодавчому полі триває, і законопроєкт №3822 може бути об’єднаний із іншим - №3395, «Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі України», який теж зареєстрований у Верховній Раді. За ініціативою керівництва Мінстратегпрому та за погодженням з авторами законопроектів і депутатів Комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки, йде робота над об’єднанням законопроєктів та створення доопрацьованого проєкту, який забезпечить визначення одним документом і особливостей управління, і процесів реформування. Та можу сказати точно, що корпоратизація залишається ключовим пунктом, який буде реалізований неодмінно.