По-перше, новий Уряд повинен формуватися з розумінням потреби зміни системи організації виконавчої влади. Зокрема, низка існуючих нині міністерств в принципі мають бути ліквідовані або реорганізовані. Засадничими принципами тут є два: 1) міністерства – це органи, що формують державну політику, виробляють і впроваджують реформи; 2) держава не може одночасно реформувати все, тому мають бути визначені пріоритети, а під них – міністерські портфелі.
Наприклад, немає потреби у функціонуванні Міністерства доходів і зборів. Податкова і митна служби мають бути знову перетворені у суто адміністративні органи і підпорядковані Мінфіну. Можуть бути приєднані до інших міністерств функції Міністерства молоді і спорту, а також Міністерства палива та енергетики.
Посади міністрів є політичними, відтак так звані «силові міністерства» (МВС та Міноборони) мають очолюватися не кадровими міліціонерами та військовими, а цивільними особами. Це, до речі, ще й елемент цивільного контролю за мілітаризованими органами. МВС потребує найрадикальнішого реформування. Міліція (поліція) повинна бути виділена один з адміністративних органів в системі МВС, з подальшим реформуванням. А центральний апарат МВС повинні наповнити цивільні фахівці, аналітики, спроможні перетворити цей орган у дійсно правоохоронний.
По-друге, враховуючи поточну політичну ситуацію, новий Уряд має бути «технічним». Тобто присутність партійних функціонерів (депутатів, колишніх міністрів тощо) у його складі небажана, або ж має бути зведена до мінімуму. Фаховість, моральні якості та наявність реформаторського бачення – це ключові вимоги до кандидатів в Уряд.
Представники бізнесу не повинні включатися до складу Уряду взагалі, або як, виняток, не пропонуватися на посади пов’язані з фінансовими потоками. Уряд має бути збалансованим вихідцями з різних регіонів України.
Такі підходи вигідні і з точки зору сприйняття Майданом, і тими мешканцями України, які Майдану не підтримували. Наразі будь-яке прізвище чи представника опозиції (колишньої), і тим більше колишньої влади буде сприйматися досить критично. Хоча, як здається, очолити Уряд, швидше за все доведеться комусь з опозиційних лідерів.
При абсолютному домінуванні в Уряді не партійних функціонерів, такий Уряд може мати більшу підтримку Парламенту. Не лише одномоментно при його формуванні, але й у наступному, коли піде потік урядових законопроектів.
За таких умов «коаліція», формування якої вимагає Конституція 2004 року, може бути максимально широкою.
Такий Уряд не буде боятися за свій рейтинг, і матиме шанси на проведення часто непопулярних реформ. Такий Уряд буде мати і найкращий парламентський контроль, що не ґрунтуватиметься лише на принципі «свій-чужий». Тобто підтримувати його зможуть усі фракції, і так само критикувати зможуть усі фракції.
Третє. Персональний склад Уряду має формуватися Прем’єр-міністром, тобто кандидатом на цю посаду. Саме на цю особу ляже весь тягар відповідальності за майбутнє країни. Тому саме ця особа має добирати кандидатів в Уряд. Звичайно, при цьому необхідно проводити найширші консультації з різними ініціативами та структурами Майдану, з політичними силами, бізнес-середовищами. Ключові критерії до кандидатів в Уряд – гідна репутація і наявність проекту програми реформ у пропонованому секторі відповідальності.
Отже, чітке бачення нової організації Уряду, пріоритетних реформ (тобто наявність Програми), і відібрані під ці завдання фахівці, які утворять злагоджену команду однодумців, – це найкраща відповідь на виклик поточної кризової ситуації в Україні.