Історія з Туреччиною дає дуже багато непростих уроків усім нам. По-перше, останні турецькі події показують, як легко все втратити. Країна, яка рухалася шляхом модернізації під тиском кемалівських завітів, зрештою вирішила піти шляхом зміцнення президентської влади чи, як багато хто побоюється, шляхом формування авторитарного режиму. Демократію, повагу до прав людини важко здобути – на це потрібні десятиліття; згорнути ж усі здобутки можна в один момент. Можливо, для України це чи не найважливіший урок: шлях змін завжди складний, особливо в умовах надзвичайних загроз, спокуса перед простими рішеннями ставатиме сильнішою. Не виключаю, що і в Україні знайдеться чимало прибічників нових віянь у Туреччині – ідея сильної руки завжди приваблювала частину українців. Проте кожен має усвідомлювати, які наслідки може це мати для країни і в плані власної безпеки, і в плані майбутнього держави.
Другий урок має, напевно, винести для себе Євросоюз. Він настільки заглибився у вирішення власних проблем, настільки закрився від викликів інших країн, що, здається, повністю втратив контроль над ситуацією. Політикам, котрі відповідають за майбутнє Євросоюзу, потрібно зрозуміти: що далі вони плистимуть за течією, то більше з’являтиметься тих, кого сьогодні приписують до табору популістів.
У будь-якому випадку, події в Туреччині мають величезне значення для українців. Починаючи від того, що в нас справді схожі виклики в діалозі з Євросоюзом, закінчуючи тим, що спільний чорноморський простір змушує наші держави підтримувати тісний контакт. Зважаючи на обсяги допомоги Анкари для України і на двосторонньому рівні, і на багатосторонньому (в рамках НАТО), українцям не може бути байдужим майбутнє Туреччини. Звичайно, не справа України зараз втручатися у внутрішні перипетії цієї країни – все ж це рішення самих громадян Туреччини. Проте, очевидно, що рішення справді непросте – фактично половина турків сказала «ні» на референдумі. Ця поляризація настроїв може принести ще чимало неочікуваних подій...