За українським законодавством будь-яка особа (якщо інше не встановлено законом чи нормативно-правовими актами України) має право передати спір до суду одразу після його виникнення, не звертаючись до опонентів, державних органів чи інших сторін, які мають повноваження їх розв’язувати.
Давайте розглянемо, які існують спори, та спробуємо знайти дієві механізми для їх вирішення.
Що таке спір?
Спір – це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, який виникає внаслідок різного розуміння ними взаємних прав та обов’язків, що перешкоджає їх реалізації, та в якому кожен із учасників захищає свої права.
При цьому сторони можуть і не «сперечатися» буквально, але своєю бездіяльністю або неналежним виконанням юридичних обов’язків порушувати права іншої сторони і таким чином викликати протиріччя.
Відтак, за змістом, тобто за характером прав та обов’язків, якими наділені учасники правовідносин, існують сімейні, земельні, житлові, цивільні, господарські, адміністративні, корпоративні та трудові спори.
Наприклад, сімейні спори щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Після розлучення судом було визначено місце проживання дитини разом із мамою. Увесь час батько справно сплачував кошти на утримання доньки та купував їй необхідні речі. Проте мати протягом тривалого часу забороняла зустрічатись з дитиною, далі порогу не пускала, а трирічній доньці про те, що приходив батько, не говорила. Чоловіку розповідала, що немає часу для зустрічей навіть на вихідних. Батько впевнений, що це все через те, що колишня дружина вдруге вийшла заміж та навмисно обмежує у спілкуванні з донькою. Сусіди та родичі радили забрати дитину силою. Проте насильницький спосіб – не вихід із ситуації. У такому випадку краще звертатись до порад юристів та фахівців, а не до балакучих сусідів. На сторону порушених прав завжди стає закон. Тож питання про участь одного з батьків у спілкуванні з дитиною вирішуються у двох напрямках.
Перший – договірний порядок, який передбачає укладення нотаріально-посвідченого договору з зазначенням графіку побачень дитини з іншим із батьків.
Як правило, у такому договорі сторони на підставі календарного графіка вирішують:
· в який та по який час один із батьків має відвідувати дитину;
· з якого та по який час може виїхати з дитиною на відпочинок.
Цей графік визначається по певних днях кожного тижня з обов’язковим зазначенням часу.
Укладення даного договору передбачає швидкий порядок врегулювання такого роду питання, оскільки при укладенні кожна сторона бере на себе зобов’язання виконувати умови договору.
Другий напрямок – примусовий. Примусовий порядок при визначенні питання усунення перешкод у спілкуванні з дитиною передбачає такі дії:
· Звернення до органу опіки та піклування за фактичним місцем проживання дитини з відповідною заявою про встановлення графіка побачень із дитиною.
Орган опіки та піклування вивчає умови життя батьків, їхнє ставлення до дитини, а також її ставлення до них, інші обставини та на засіданні комісії приймає рішення, яким рекомендує певні години для зустрічей батька з дитиною.
Хоча в Сімейному кодексі України і закріплено положення про обов’язковість виконання рішень органів опіки та піклування, проте ані органи Державної виконавчої служби України, ані правоохоронні органи не мають права примусити виконувати це рішення того з батьків, з ким проживає дитина.
· Звернення до суду.
Якщо сторона чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною та у її вихованні або ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Щодо інших спорів, зокрема, земельних: розірвання договору оренди земельної ділянки. Досить актуальне питання для українців, котрі здають в оренду земельні паї різним фермерським господарствам. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також укладеним між сторонами договором оренди.
Буває, що у силу тих чи інших обставин орендодавець бажає припинити договір оренди, а орендар шукає всі методи, щоб його продовжити. Відтак, статтею 31 Закону України «Про оренду землі» встановлені такі підстави припинення договору оренди землі:
- закінчення строку, на який його було укладено;
- викуп земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;
- поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;
- смерть фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки;
- ліквідація юридичної особи-орендаря;
- відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем;
- набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці;
- припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).
Що треба робити у випадку, коли створюється спірна ситуація?
Для початку варто встановити права та обов’язки учасників спору.
Кожен має право:
1. Зробити це самостійно.
Якщо кожен з учасників діє добросовісно, як правило, можна виявити причини спору та врегулювати його самостійно.
2. Залучити юриста.
• Подзвони до Єдиного контакт-центру 0 800 213 103 та отримай правову консультацію.
Не поспішайте звертатись до суду. Існує кілька способів вирішення спору.
Неформалізовані:
• самостійне вирішення спору учасниками правовідносин через переговори;
• вирішення спору за сприяння третьої особи – медіатора.
Такі способи позбавлені державного примусу і є ефективними лише за умови, якщо обидві сторони бажають вирішення конфлікту на взаємовигідних умовах.
Формалізовані:
• суд;
• інший орган державної влади чи місцевого самоврядування, уповноважений на вирішення певної категорії спорів.
Третейський суд – недержавний незалежний орган, що утворюється на підставі угоди сторін спору для вирішення суперечки між ними.
Як вирішити спір через переговори?
В переважній більшості випадків спір можна врегулювати без звернення до суду та пов’язаних з цим додаткових (матеріальних, організаційних та інших) витрат.
Це можна зробити, наприклад, шляхом добровільного виконання порушеного зобов’язання, тлумачення договору, у випадку, якщо спір виник через різне розуміння понять, що містяться в договорі, внесення змін до договору чи його розірвання тощо.
Вирішення спору за допомогою медіації. У випадку, якщо сторони самостійно не дійшли згоди, вони можуть спільно звернутися до третьої особи – медіатора задля вироблення способу врегулювання спору, який би влаштовував усі сторони. Медіатор не має права приймати обов’язкові для сторін рішення чи зобов’язувати сторони до вчинення певних дій.
Зверніть увагу, що самостійне вирішення спору є найбільш бажаним способом, оскільки лише він дозволяє задовольнити інтереси усіх учасників спору.
Сторони мають право застосувати вказані способи врегулювання спорів на будь-якій його стадії та незалежно від того, чи звернулись вони вже до інших способів врегулювання спору.
Якщо сторонам не вдалося вирішити спір ні самостійно, ні за допомогою медіатора, будь-яка зі сторін може звернутися до уповноваженого органу.
Проконсультуйтеся з юристами щодо того:
• який орган державної влади чи місцевого самоврядування уповноважений на вирішення конкретного спору;
• який порядок звернення до такого органу;
• як підготувати необхідні документи.
Якщо жоден із способів не привів до позитивного результату, звертайтесь до суду. Однією з найважливіших конституційних гарантій забезпечення та захисту прав і свобод особи є закріплення права на судовий захист. А наскільки ефективний буде захист прав у суді, безпосередньо залежить від правильності застосування норм права та від правової обізнаності сторін.
Обізнаний – означає захищений.