Цього об’єднання чекають прості глядачі, чекають, як свого часу, весілля Ізаури та Хосе Ігнасіо з фільму «Рабиня Ізаура». Так влаштований простий чоловік, що для нього додавання та множення завжди краще ділення та віднімання: йому немає діла до політтехнологічних викладок та глибокого аналізу.
30 березня для «весілля» є усі підстави. По-перше, до кульмінаційної частини кампанії залишилося дуже мало часу. По-друге, конкуренти не тільки «піднімають голови», але й виграють боксерські турніри, створюють нові партії з далекоглядними назвами. По-друге, хоча б фіктивний шлюб, але будувати треба – бо на окрузі прийдеться відповідати людям на різні питання, зокрема на таке: чому ви не разом проти Януковича, а окремо. По-третє, необхідно рятувати БЮТ від «політичних пролежнів на його тілі». Блок, без Тимошенко, застиг, а робота «головного серця країни» не може підтримуватися лише листами з Качанівської колонії. І так далі: необхідність об’єднання явище багатоаспектне.
Опозиція серйозно посилить свої позиції, і матиме шанси виграти вибори у 2012 році. Це все у випадку розумної стратегії і злагоджених дій. Усі знали це раніше, а Обухів відкрив цей «фурункул»: розраховувати треба виключно на одномандатний округ, коли перша п’ятірка буде тягнути сотню інших. Для мажоритарки жодна партія не виховала нового покоління політиків. Ті що є – самодостатні і дуже швидко перескочать «опозиційний паркан», опинившись у дворі Януковича. Причина обох явищ - політична корупція у партіях.
Я был автором идеи объединения списков еще в августе, и предлагал официально это предложение Комитету сопротивления диктатуре. Были разные мнения, и разные мнения есть сейчас, и поэтому я не могу дать какого-то окончательного прогноза. Думаю, прежде всего, нужно смотреть на вещи практично-технологичного характера. Если мы с помощью единого списка берем большинство, значит надо отбросить все препятствия и делать единый список для всей оппозиции. Если нет, тогда идти несколькими списками
— Вячеслав Кириленко
Аналітики говорять про можливі домовленості Яценюка з Тимошенко, та їх різні формули. Основні дві: Яценюк – кандидат в президенти, Тимошенко – прем’єр у разі перемоги; другий – навпаки. Одне очевидно, домовленості з Тимошенко сьогодні про «формулу в 2015», безпрецедентна наївність. І яке забезпечення залишається у Яценюка для захисту своїх позицій? Партія Тимошенко? БЮТ поглине рейтинг Арсенія Петровича, адже пул його симпатиків дуже обережно ставиться до БЮТУ і особисто Юлії Володимирівни. Його підбере Кличко і Королевська, Гриценко. Цей союз із двох партій мені нагадує скло на якому буде видно кожну пляму: олігархи БЮТу, історії, внутрішня боротьба і таке інше. Тепер через цей бруд виборець дивитиметься на Арсенія Петровича. Нівелювати ці ризики могло б тільки об’єднання усіх амбіційних опозиційних сил: від Гриценка до Тимошенко. Проте, це неможливо. В українській політиці якісно новий етап: професійна боротьба партій і лідерів. У 2015 кожен із лідерів опозиційних партій має шанси у другому турі скласти пару «блакитному кандидату». Вже зараз можна будувати «багатоповерховий круглий стіл» для перемовин перед президентською кампанією 2015-го. Усі претенденти на одному і навіть двох поверхах не вмістяться.
Але це можливі технологічні союзи, які просто народять надію. А чи спродукують вони очікуваний людьми результат? Для цього потрібна потужна воля до кардинальних змін. Підкручування гайок та напування заспокійливим у вигляді промов не пройде. Влада буде жорстко захищатися та нападати, опозиція крім перемог буде суттєво втрачати. Природа цього електорального маятника, коли народ розділений надвоє - теж дуже проста: відсутність чистої нової стрімкої сили, що уособлювала б в собі неймовірну волю, відданість народу та ідеалам змін, полум’яне лідерство, цілу нову політичну культуру яка збуджує і молодь і зрілих виборців, простих людей та середній клас, яка не лишає вибору існуючим елітам. Вона народиться поза стінами парламенту та уряду – далеко від цих смітників, на вулиці, на кухнях простих людей. Це буде політика та лідерство на межі майже релігійної чистоти та послідовності.
Проте, ці об’єднання партій, мають відбутися. Це своєрідна рекапіталізація опозиції, коли усвідомлюючи відсутність можливостей та внутрішнього особистісного ресурсу для блискучого росту, зміна її форми, на певний час, затримує увагу виборця та звертається до нього з новими меседжами. Ці партії зможуть не допустити руйнування такого демократичного інституту, чи явища, як опозиція в Україні. Це їх головне реальне завдання. Усі інші завдання – турбота політиків нового покоління, нового лідерства – безкомпромісного, розумного, жорстокого до ворогів народу: до грабіжників, мажорів, олігархів.