Зі середини 2023 року війна Росії проти України переважно позиційна, коли відносний паритет спроможностей сторін унеможливлює різкі втрати чи звільнення великих площ. Ця війна є конвенційним симетричним конфліктом технологічно близьких держав, оскільки очевидну незіставність, наприклад, кількості населення чи фіскальних ресурсів компенсує, хоч і не в повному обсязі, допомога партнерів України. Тож як чимало схожих за характеристиками: Громадянська у США, Перша світова, Ірано-іракська, навіть Холодна — війна України й Росії стала протистоянням економік.
І якщо українська економіка може розраховувати на значну підтримку Заходу, то російській подібна опція недоступна — Пекін, очевидно, не готовий виступати донором. Враховуючи небажання Кремля йти на мир, можемо стверджувати, що війна триватиме, допоки Москва здатна акумулювати на неї кошти. Однак цей час обмежений, оскільки в самій економіці серйозні проблеми, які лише загострюватимуться.
Федеральний бюджет: дефіцит прогресує
Федеральний бюджет РФ на 2026 рік передбачав надходження 40,27 трлн рублів і видатки 44,06 трлн. Уряд Росії заклав плановий річний дефіцит у розмірі 3,8 трлн рублів, або 1,6 % ВВП. Однак цей проєкт складали за інших — кращих — макроекономічних і військово-політичних обставин, тому виконати його неможливо. Запланованого на рік об'єму дефіциту сягнули трохи більше ніж за два місяці, а пік дефіциту, 6 трлн рублів, припав на травень, після чого знизився в червні до 5,7 трлн.
За оцінками близького до Кремля Центру макроекономічного аналізу і короткотермінового прогнозування (ЦМАКП), виконання бюджету 2026 доречно очікувати з дефіцитом у 7 трлн, або 3 % ВВП, що у 1,5 раза перевищує оновлений плановий показник річного дефіциту 4,8 трлн. Зазначимо, що це консервативна оцінка, оскільки негативні явища в економіці РФ прогресують, а посилення «війни міст» збільшує вірогідність непередбачених витрат.
План дефіциту перевищили, бо бюджет недоотримав надходжень, у першу чергу нафтогазових на початку року, коли Urals продавали суттєво дешевше від закладеної в кошторисі ціни 59 доларів США, що не вдалося компенсувати податковими надходженнями, які набувають все більшого значення на тлі зумовленої українськими ударами кризи в російській нафтогазовій сфері — збільшення ставок ПДФО, податку на прибуток підприємств (ППП), зниження порогу сплати ПДВ для бізнесу і збільшення ставок різних зборів.
Нафта Urals потребує ремарки: її реальна ціна від початку вторгнення не відповідає ринковій — санкції й удари суттєво звузили коло можливих імпортерів і логістичні шляхи, відтак покупці часто отримують нафту з дисконтом 8–15 доларів за барель.
Читайте такожВід побитих шибок до згорілих НПЗ: як українські дрони виставили Росії рахунок за роки війни
10 червня 2026 року Державна Дума РФ прийняла поправки до бюджетного кодексу, які надали уряду Росії право нарощувати дефіцит бюджету понад плановий без оголошення, куди спрямують ці кошти. При цьому Міністерство фінансів відтепер зможе залучати новий внутрішній борг понад визначений бюджетом ліміт.
Фактично з червня уряд РФ отримав карт-бланш на нарощування дефіциту й боргу згідно з власними потребами й без жодного контролю з боку Думи. Обмеженням виступають лише залишки коштів у бюджетних фондах. І очевидно, що витрати зумовлені передусім воєнними чи супутніми видатками. А сам факт подібного рішення вказує, що Мінфін як мінімум допускає подальше збільшення боргу.
Державний борг Росії
Останні роки наочно демонструють, що владна система РФ жорстко зав’язана на рішеннях особисто Путіна. Тому допоки він хоче вести війну, завданням технократичного економічного блоку уряду буде знаходити гроші на «СВО» тут і зараз, за потреби жертвуючи макроекономічною чи фіскальною стабільністю в довгостроковій перспективі, тому що в чинній матриці ухвалення рішень члени уряду, депутати РФ тощо альтернативи не мають.
Це означає, що реальна межа нарощення бюджетного дефіциту й федерального боргу вимірюється виключно обсягом ресурсів, що залишаються в економіці Росії. Державний борг зараз становить близько 20 % від ВВП, що мало, однак ставки облігацій федеральної позики (ОФП), на які припадає понад 75 % усього боргу, сягають 15–16 % річних, а РФ виплачує на обслуговування боргу до 9 % бюджету, при цьому дохідність довгих ОФП демонструє тренд росту протягом літа, поки сильний рубль роками зменшує вплив нафтогазових доходів.
За нестачі коштів очевидні три варіанти дій: збільшення доходу, зменшення видатків й ефективніше використання наявних коштів. Перша опція недоступна через санкції та удари України по нафтогазовій галузі й ритейлу. Секвестр як федерального, так і регіональних бюджетів, особливо якщо міністр фінансів Сілуанов посилить контроль за останніми, є реальною перспективою, однак темпи інфляції, акселеровані паливною кризою, роблять його лише тимчасовим заходом. Тому уряд РФ братиме кошти на війну з банківської системи й у громадян безпосередньо через вірогідне збільшення податкових ставок і перегляд податкових пільг.
Ліквідна частина Фонду національного добробуту, який роками покривав касову нестачу, скоротилася до 3,4 трлн рублів. Отже, найважливішим інструментом фінансування федерального дефіциту залишатимуться ОФП. Через це Сілуанов і Решетніков (міністр економрозвитку), як і великий бізнес з ВПК (чия рентабельність обмежена нормативно, показник рентабельності зараз близько 1,5 %) послідовно тиснуть на ЦБ РФ, щоб він знизив ставку.
З літа 2025-го регулятор знизив облікову ставку з 21 % до 14 %, проте емісія ОФП чи залучення кредитів для підприємств за такою ціною надто дороге. Востаннє ставку знижували радше косметично — на 0,25 %, а надалі воно не гарантоване через потужний проінфляційний вплив паливної кризи.
Поєднання макроекономічних і військово-політичних факторів створило для економічного блоку РФ ситуацію, коли будь-яка зміна не виправляє поточний стан, а пропонує хіба різні варіанти його погіршення. Підвищити або стабілізувати ставку — це дорогі запозичення на внутрішньому ринку й банкрутства суб’єктів економіки невдовзі.
Якщо ж ЦБ РФ піддасться тиску, то, попри зменшення кредитного тиску на ВПК і регіони, його рішення призведе до загрозливого росту інфляції у державі загалом, знецінення рубля, а також до відтоку вкладів з банків, що знизить стабільність фінансової системи й додатково розжене інфляцію. Заморозка або часткове обмеження видачі банківських вкладів здатні погасити негативні фінансові ефекти ціною втрати довіри до фінансової системи й національної грошової одиниці.
Отже, обидва варіанти погані, хорошого немає, тому що на російську економіку визначально впливають позаекономічні фактори: війна проти України та супутні санкції. Російський фінансовий блок змушений перенаправляти кошти на підтримку військових дій з інших статей видатків, водночас висмоктує з економіки дедалі більше ліквідності, що торпедує довготривалу стійкість російської економічної моделі заради моментної вигоди. Час працює проти РФ.
Фіскальні реалії за МКАДом
Російська Федерація є спадкоємницею Радянського Союзу в контексті ресурсної централізації. Де-юре федеральний бюджет акумулює близько половини всіх доходів, решта залишається регіонам. Де-факто розподіл надходжень абсолютно нерівномірний. Близько 20 суб’єктів РФ є нетто-профіцитними завдяки наявності корисних копалин та/або концентрації ділової активності великого бізнесу й державних корпорацій: Москва, Санкт-Петербург, Татарстан, Тюменська область, Ямало-Ненецький автономний округ (ЯНАО) тощо.
Абсолютна більшість регіонів ще до початку великої війни проти України була хронічно дотаційною, оскільки левова частка доходів регіональних бюджетів залежить від надходжень ПДФО і ППП. І якщо перший відносно стабільний, то другий бізнес часто оптимізує, а в кризові часи він природно меншає і страждає від інфляції. Соціоекономічна стабільність суб’єктів федерації критично залежна від трансферів з федерального бюджету у вигляді субсидій, субвенцій тощо. Мета такої фінансової архітектури — політичний контроль центру над периферією. Утім як наслідок — відсутність самозарадності і поглиблення кризи у скрутні часи.
Також доречно зазначити, що федеральний центр має більше свободи як у статтях своїх видатків, так і у способах компенсувати нестачу дохідної частини кошторису, тоді як утримання інфраструктури транспортної, медичної, освітньої сфер, здійснення соціальних виплат лягає на місцеві бюджети. Не слід забувати і про плани залучати контрактників до ЗС РФ, які спускає регіонам центр, що породило гонитву виплат контрактникам між регіонами.
Економічні наслідки війни Росії проти України рік за роком дестабілізують фінанси суб’єктів РФ. За 2025 рік обсяг сукупного регіонального фіскального дефіциту зріс у 3,6 разу, видатки в середньому удвічі випереджали збільшення доходів. За даними СЗРУ, за І квартал 2026 року доходи регіонів зросли на 0,5 % (20,7 % річного плану), поки видатки показали ріст на 4,3 %, що поглиблює фіскальний розрив.
Тривожним для РФ сигналом є те, що яскраві ознаки погіршення фінансового становища демонструють регіони, що традиційно залишалися найбільш стабільними контрибуторами федерального бюджету: Ленінградська, Оренбурзька, Тюменська області, Республіка Комі, ЯНАО, Ханти-Мансійський автономний округ. Загострення економічної кризи і остаточний перехід економіки у рецесію (можливо, це відбулося вже) у подальшому завдасть новий сильний удар по бюджетам регіонів, які були центрами ділової активності, у першу чергу Москві та Санкт-Петербургу.
Мінфін та бюджетний комітет Думи регулярно закликають регіони шукати будь-які способи скоротити видатки, як шляхом оптимізації, так і відмови повної або часткової від окремих статей витрат. Наприклад, хоча соціальна допомога чи пільги гарантовані конституцією, місцева влада регулює їх адресність, що дозволить скорочувати обсяг реальних видатків.
Також обговорювалися ідеї оптимізації видатків на медицину та освіту шляхом об’єднання установ, а також переоцінка кадастрової вартості землі на основі ринкових цін для збільшення надходжень від земельного податку. Також планується поступове збільшення туристичного податку до 5% у 2029 році, по 1% у рік.
Описані заходи є і будуть недостатніми для покриття дефіциту, тому регіони змушені будуть далі, попри критику з боку Мінфіну, залучати кредитні кошти від комерційних банків, які вже профінансували від 25% сукупного регіонального дефіциту, що в умовах ставки ЦБ у 14% лише відтерміновує і потенційно загострює проблеми. У регіонів, однак, відсутні інші реальні варіанти отримати миттєву ліквідність.
Хоча у лютому 2024 за ініціативою Путіна регіонам списали ⅔ боргу за бюджетними кредитами (фактичне списання розпочалося в 2025), а у червні 2026 відтермінували виплату останньої третини на 2030 рік, це дало лише короткочасний ефект, оскільки ключова проблема фінансів регіонів РФ, яка витікає з фіскальної архітектури Росії, полягає не у борговому навантаженні, а у відсутності достатніх надходжень при одночасній неспроможності федерального центру надати регіонам ліквідність замість списання боргів.
Фінансові проблеми суб’єктів федерації фактично є обміном майбутнього на ресурси в теперішньому. При збереженні наявних тенденцій вірогідним стає сценарій банкрутств низки регіонів, що завдасть шкоди фінансовій системі загалом і спровокує (у випадку частини суб’єктів — поглибить наявну) соціальну та інфраструктурну катастрофу.
Сценарій регіональних дефолтів, однак, не найбільш вірогідний, оскільки доречно припустити, що федеральний центр, поки матиме спроможності, не допускатиме цього. Важливим явищем є практика Мінфіну брати фінанси найбільш проблемних регіонів, як-от Архангельська область, під власний жорсткий контроль. Вірогідно, у подальшому ця практика буде поширюватися на все більшу кількість регіонів, додатково підкорюючи периферію інтересам центру.
Проте навіть за такої конфігурації у майбутньому за умов урізання видатків на ремонт інфраструктури кратно зростає ризик інфраструктурного “дефолту” через знос труб, доріг, теплотрас тощо, та хронічної економічної депресії як наслідку, навіть у разі зняття санкцій та зникненні військових видатків. Інфраструктурна та супутня економічна деградація регіонів РФ, відтак, повністю відповідає безпековим інтересам України.
“Кому на Руси жить хорошо”
У попередніх розділах ми розглядали, як владні агенти різного рівня ріжуть, перерозподіляють та використовують шматки бюджетного пирога. Доречно поглянути на основу економіки — бізнес та людей, і які зміни відбуваються у їх житті.
Податкова реформа 2025-2026 у РФ є явно проциклічною та екстрактивною, що видно за характером дій:
- Ставка ППП виросла з 20% до 25% (весь приріст скеровують у федеральний бюджет, регіональний залишили із старими 8%);
- Дворівневу шкалу ПДФО (13% до 5 млн. і 15% після) замінила п’ятирівнева шкала від 13% до 22%;
- Для ІТ-сектору нульову податкову ставку замінили на податок в розмірі 5% на період 2025-2030 рр.;
- ПДВ збільшили з 20% до 22%, одночасно знизивши для бізнесу поріг сплати ПДВ з 60 млн. річного доходу до 20 млн;
- Утилізаційний збір виріс на близько 70%;
- Ухвалене рішення про ріст туристичного податку на 1% на рік до 5% у 2029 р.
Також, на додачу до переліченого, у РФ за допомогою коефіцієнтів фактично збільшили податок на видобуток корисних копалин, збільшили акцизи понад інфляційні темпи, запровадили 5% податок для букмекерів, прибрали пільги щодо сплат у фонд охорони праці для малого й середнього бізнесу. Це основний, проте не вичерпний перелік.
Податковий та інфляційний тиск роблять бізнес-клімат несприятливим для ведення підприємницької діяльності передусім в сегменті мікро- та малого бізнесу. Удари СОУ по терміналах Wildberries — дуополіста російського e-commerce — ще не відображені у статистиці, однак, очевидно, погіршать економічну ситуацію через банкрутства сотень малих підприємств і супутню шкоду від цього, наприклад, у вигляді неповернення кредитів.
Читайте такожБагатовимірна ціль: чому удари по Wildberries стали важливою частиною війни на виснаження
Також, борг самого Wildberries оцінюється в орієнтовно 1,3 трлн., з яких 0,5 трлн. припадає на ВТБ банк, що може створити серйозну кризу ліквідності для одного з найважливіших банків на тлі і так тривалого відтоку готівки протягом останніх тижнів.
Складнощі з діяльністю у бізнесу виникають і через дороговизну позикового капіталу. При ставці ЦБ в 14%, середньозважена кредитна ставка для малого і середнього бізнесу становить близько 19,7% річних за короткостроковими позиками і 16,3% за довгостроковими. Для фізичних осіб показники 30,2% і 19,1% відповідно (окремо слід виділити кредити на авто — 18,2% та іпотеки — 10%).
У сегменті корпоративного кредитування можна спостерігати ефект витіснення державою приватних гравців з ринку, що збільшує спред кредитного ризику. Якщо надійні корпоративні боргові папери дають до 19-20% річних, то високодохідні (а отже з кредитним рейтингом нижче A) пропонують до 24%.
Ситуація на ринку праці РФ в середині 2026 вказує на системну диспропорцію та кризу. З початку вторгнення в Україну рівень безробіття у Росії впав зі здорових 4,1% до 2,2% — показника, що вказує на небезпечне скорочення трудового ресурсу економіки, а відтак і потенціалу зростання.
Санкції, деградація промислової бази, інфляція у першу чергу вдарили по сегменту офісних працівників, де спостерігається гострий дефіцит робочих місць. Натомість, сегмент низькокваліфікованих фахівців та бюджетних робочих місць (медицина, освіта) демонструють кадровий голод і продовження “гонки зарплат”.
Негативним фактором залишається вимивання людського капіталу у такі непродуктивні галузі, як ВПК та війна. Підприємства оборонного сектору пропонують заробітки переважно вищі за ринкові, водночас їх продукція випадає з економічного обігу й не генерує економічний мультиплікатор.
Простими словами, працівники ВПК не створюють реальну вартість, натомість їхні доходи є серйозним проінфляційним фактором у регіонах їх концентрації. Війна ж, враховуючи, що комплекс заходів фінансового заохочення та компенсацій контрактнику, від виплати при підписанні контракту до гробових, може сягати 15 млн і вище, є ще потужнішим проінфляційним фактором. Війна руйнує теперішнє Росії та забирає майбутнє.
Розкоші і злидні російського ВПК
Тривалий час російська пропаганда наголошувала на зростанні економіки завдяки великим державним військовим видаткам. Росія втілила модель воєнного кейнсіанства, яка призначена для “реанімації” господарства в час рецесії, однак не здатна працювати протягом тривалого відтинку часу через згадану раніше економічну непродуктивність військової промисловості.
Якщо поглянути на “зовнішній” контур сектору оборонної промисловості, побачимо, що його ефекти на економіку загалом негативні: провокування інфляційної спіралі зарплат, абсорбування значних обсягів трудових ресурсів без ефекту мультиплікатора, а позитивний ефект перетікання замовлень від ВПК у цивільні галузі (наприклад, купівля сировини чи комплектуючих) давно вичерпав себе через загальне погіршення макроекономічної ситуації.
Всередині оборонного сектору промисловості, натомість, прогресують кризові явища. Попри ріст доходів, рентабельність флагману ВПК, Ростеха, знижується і зараз близько 1,5-1,8%. Цей показник критично низький, при цьому істотну частину рентабельності забезпечив банк “НОВІКОМ”, що входить у склад Ростеха. Показник виключно промислової частини, вірогідно, близько 1% або менше.
Такі цифри пріоритетної для державного замовлення галузі призводить до фактичної зупинки інвестицій — коштів для заміни зношених засобів виробництва мало, що призведе до зменшення виробничих потужностей у довгостроковій перспективі. При цьому, термін амортизації засобів на заводах ВПК скорочується через інтенсивність використання — російська оборонна промисловість майже від початку війни працює у 3 робочі зміни. Слід зазначити, що різкий і тривалий спад інвестицій у засоби виробництва є загальним трендом російської економіки.
Російська оборонна галузь перебуває у фінансовій скруті. Фінансування державних оборонних закупівель передбачає часткове авансування (зазвичай 20–40% від суми контракту). Решту витрат на виробництво виконавець покриває за рахунок власних коштів або, куди частіше, кредитування, а остаточний розрахунок держава проводить лише після завершення тривалої процедури приймання-передачі продукції оборонного призначення. В умовах високої інфляції подібні часові розриви зменшують прибуток оборонних заводів не лише через часткову втрату купівельної спроможності виплати за час виробництва, а й через зобов’язання сплачувати відсотки за кредитами.
Ростех не надає детальну публічну звітність за військовим виробництвом, однак непряме розуміння дає звітність банку ПСБ — головного банку ВПК РФ. За I квартал 2026 року операційний прибуток банку (за відсотками, комісіями) склав 45,1 млрд. рублів, але кінцевий показник показав чистий збиток в 82,8 млрд. рублів. Цей збиток — “паперовий”, його причиною є резервуванням банком 140,3 млрд. під очікувані дефолти позичальників за кредитами.
Нормою у банківській сфері вважається резервування суми розміром до 2% кредитного портфелю протягом року, натомість у ПСБ цей показник лише за перший квартал склав 2,1%, що дає 8,4% у річному вимірі і вказує на очікувані банком масові проблеми серед клієнтів, левова частка яких — підприємства ВПК. Слід додати, що у порівнянні з Q4 2025, обсяг кредитного портфелю банку ПСБ в Q1 2026 скоротився на 12,2% (з 7,6 трлн. до 6,7 трлн.), що свідчить або про списання великого обсягу непрацюючих кредитів, або про суттєве скорочення видачі нових.
Хоча фінансові проблеми у сфері військової промисловості неминучі, доцільно висловити сумнів, що уряд РФ допустить масове банкрутство підприємств галузі. Більш вірогідним слід вважати сценарій, за якого уряд запровадить мораторій на банкрутства ВПК і спершу покриватиме проблемні кредити самотужки, а згодом в адміністративному порядку змусить банківські установи списувати борги оборонних заводів. Підсумком такої політики стане прискорення падіння стабільності фінансової системи, додаткове здорожчання кредитного капіталу для цивільних галузей, а у перспективі — банкрутства банків. Іншими словами, ВПК підриває стійкість економіки РФ.
Висновки
Російська фінансова система перебуває у стані системної кризи, зумовленої війною та санкціями. Ріст видатків на ведення бойових дій неможливо компенсувати ростом доходів чи навіть податкового навантаження, через що Мінфін РФ використовує емісію боргових паперів на внутрішній ринок як головний інструмент покриття дефіциту, а також тисне на регіони задля скорочення видатків.
Головною проблемою російської економіки є інфляція, чиї реальні показники слід оцінювати двоцифровими числами. Дана проблема принципово нерозв’язна, так як її причинами передусім є війна і всі супутні витрати на її обслуговування. Економічний блок уряду РФ і Центробанк ведуть тривалу дискусію щодо рівня ключової ставки, однак кожен варіант гарантує не покращення, а фактично зміну набору негативних макроекономічних факторів.
Суб’єкти федерації перебувають у фіскальній скруті, негативні тенденції почали яскраво проявлятися і у раніше безумовно благополучних регіонах. Головною проблемою регіональних бюджетів є брак ліквідності, тому вони залучають комерційні банківські кредити під високі ринкові відсотки, що підриває довготривалу стабільність регіональних бюджетів і протягом цього та наступних років змусить Мінфін сильніше втручатися у фінанси суб’єктів РФ або ж, у випадку критичного дефіциту — допустити банкрутство того чи іншого регіону.
Скорочення регіональних видатків відбувається великою мірою коштом комунальних комунікацій і соціальної інфраструктури. У поєднанні з податковим тиском на бізнес та акселерованою війною демографічною кризою, для багатьох регіонів наслідком війни стане або вже стала консервація стану економічної депресії на тривалий період часу.
Російська економіка виснажується та деградує. Кремль намагається отримати короткострокові переваги ціною довготермінових, подекуди незворотних стратегічних збитків. Можлива осіння мобілізація в таких умовах прискорить деградаційні процеси у Росії, вимиваючи працездатне населення з продуктивних секторів економіки, і фактично стане ризиковим обміном терміну життєздатності економіки на збільшення чисельності ЗС РФ зараз. Час працює проти Росії у будь-якому випадку.
