Сан-Хуан — мальовниче озеро на околицях Мадрида, оточене горами й зеленими лісами. Воно завжди було улюбленим місцем для виїзних заходів великих компаній і пересічних жителів столиці, виснажених літньою спекою, яка сягає піку в серпні. Тут можна було попрактикуватися в кайтсерфінгу або просто сховатися від міської задухи.
Сьогодні це місце нагадує кадри з фільму про останній день Помпеї. Над озером нависає густий дим, небо криваво-червоних відтінків, а замість зелених крон — обвуглені стовбури дерев.
Експерти називають зміну клімату серед головних причин посилення лісових пожеж. Через тривалі періоди спеки й посухи ризик таких катастроф, за їхніми прогнозами, зростатиме не лише в Іспанії, а й по всій Південній Європі.
«Для значної частини Іспанії ця ситуація критична, але не несподівана. У Кастилії і Леоні, зокрема в Саморі, про проблему говорять уже багато років, однак на політичному рівні їй так і не приділили достатньої уваги. Пожежники навіть вдячні, що вогонь дійшов до столиці, тому що нарешті ця проблема опинилася в центрі уваги медіа, викликала політичний і соціальний інтерес», — каже Хуан Наварро, автор книги «Тліючі жарини Сьєрри-де-ла-Кулебра. Вогонь і смерть у пожежах Самори», регіональний кореспондент El País. Є шанс, що політики почнуть виділяти необхідні ресурси на системну боротьбу з передумовами цього лиха.
«Кліматичні зміни, мінливі напрямки вітру та знелюднення сільських територій створюють ідеальні умови для таких масштабних пожеж. Великі площі залишаються покинутими, без догляду й господарського використання. Коли там спалахує вогонь, він поширюється блискавично», — пояснює Наварро.
Читайте такожРай для тих, кому більше нікуди йти
«Сонце стало червоним, усе село раптом затягнуло димом, почав падати попіл. Через шум гелікоптерів і виття сирен розмов майже не було чути. Поліція ходила від будинку до будинку, закликаючи жителів якнайшвидше евакуюватися. Проте декотрі старші люди навідріз відмовлялися залишати свої домівки», — так описує свій досвід евакуації Сара, двадцятирічна студентка факультету права з Кадальсо-де-лос-Відріос, західного передмістя Мадрида.
Це не перша лісова пожежа, яку вона пам'ятає, але вперше їй і сусідам довелося покинути власні домівки. За кілька хвилин уранці суботи вона встигла схопити лише документи й кілька найнеобхідніших речей. Усіх мешканців селища евакуювали на безпечну відстань від вогню. Дорога зайняла чотири години через багатокілометровий затор.
На телефоні Сара показує мені відео нескінченного потоку пожежних машин і карет швидкої допомоги, які прямували до місця катастрофи. Найбільше її вразили обгорілі будинки й мертві олені, що не встигли врятуватися від вогню.
Тепер вона, як і ще чотириста евакуйованих, перебуває в містечку Мостолес на околиці Мадрида. Коли в п'ятницю стало зрозуміло, що лиха не уникнути, місцева влада і жителі звернулися до столиці з пропозицією допомогти. За кілька годин три муніципальні спортивні комплекси переобладнали на тимчасові прихистки для евакуйованих.
Нурії, 48-річній мешканці селища з населенням близько 1800 людей, здавалося, що біда насувається ще із середи. Саме відтоді в повітрі витав запах диму, а на обрії з'явилася заграва пожежі.
«Уже в четвер усі були на нервах. Ми із сусідами постійно обговорювали, чи дійде вогонь до нашого селища. Увечері пішли з донькою до басейну, а попіл падав просто у воду», — розповідає жінка.
Вона не приховує тривоги. Не знає, чи вцілів її будинок і коли зможе повернутися додому. На збори було лише кілька хвилин. Вона встигла взяти речі для доньки й покласти до сумки лише три пари спідньої білизни для себе. Коли Нурія говорить про підтримку, яку отримала в Мостолесі, на її очах з'являються сльози.
Читайте такожСпорт, історичні травми і старі-нові європейські цінності: день іспанського тріумфу на Чемпіонаті світу з футболу
У її подруги із сусіднього селища часу було ще менше. У суботу вранці 37-річна мати трьох дітей нарешті знайшла кілька хвилин, щоб прийняти душ. Раптом до ванної забігли діти й почали кричати, що поліцейський наказує всім негайно залишити будинок через пожежу. Спочатку жінка подумала, що вони жартують. Та коли вийшла з ванної, побачила дим. Найважче було заспокоїти переляканих дітей і переконати їх покинути дім.
Поки триває евакуація, а пожежники борються з вогнем, в Іспанії розгортається й інша боротьба — політична. Пошук відповідальних швидко перетворився на предмет протистояння між центральною владою та керівництвом автономної спільноти Мадрид.
Представники соціалістичного уряду нагадують, що запобігання лісовим пожежам належить до компетенції автономних спільнот. Натомість представниця правої Народної партії, президентка Мадридської автономної спільноти Ісабель Діас Аюсо, звернувшись із проханням оголосити надзвичайний стан загальнодержавного рівня, фактично переклала відповідальність за боротьбу зі стихією на центральний уряд.
Однак головними героями цих днів стали пожежники. Вони не лише стримують вогонь, а й вкотре привертають увагу до власних умов праці. Вогнеборці протестують проти нестабільної зайнятості, відсутності постійних контрактів і недостатнього забезпечення.
За словами представників профспілки, у трудових договорах багатьох навіть не зазначена професія «лісовий пожежник»: вони оформлені як водії або технічний персонал. Крім того, роками вимагають системної політики запобігання пожежам, не обмеженої лише літнім сезоном. Йдеться про догляд за лісами, очищення територій від сухостою, підтримку протипожежної інфраструктури й постійний моніторинг ризиків.
Читайте такожСвітлана Краковська: «Маємо просто визнати — ми вже живемо в іншому кліматі»
Під час таких подій людей найбільше лякає невідомість. Поки одні дякують місцевій владі й переконують, що офіційної інформації достатньо, інші нарікають на хаотичність комунікації та брак достовірних повідомлень.
Сара стежить за розвитком подій через спільний чат у WhatsApp. Саме туди надсилають голосові повідомлення втомлені місцеві пожежники, коли знаходять кілька вільних хвилин. Іноді вони повідомляють хороші новини — що будинки сусідів уціліли. Водночас саме такі стихійно створені чати стають джерелом дезінформації.
Так, Давід разом з дружиною, двома маленькими доньками й котом поспіхом залишив свій будинок. Незабаром у місцевому чаті почали поширювати чутки про мародерство в евакуйованих селах. Інші мешканці запевняли, що за такої кількості поліції це практично неможливо.
«Ніколи не знаєш, де правда. Але наш будинок не постраждав. Зрештою, найважливіше, що мої доньки в безпеці. Решту можна відновити», — каже Давід, усміхаючись і гладячи кота.
