Ставка Верховного Головнокомандувача
Положення про Ставку — закритий документ, відсутній у вільному доступі. Але стаття 8 Закону України «Про оборону» встановлює, що Ставку Верховного Головнокомандувача створюють, щоб забезпечити стратегічне керівництво Збройними силами України, іншими військовими формуваннями й правоохоронними органами в особливий період, як вищий колегіальний орган воєнного керівництва обороною держави в цей період.
Тобто саме Ставка вирішує, як і куди вести війну, проводити Курську операцію чи Бєлгородську, висаджуватися в Кринках чи в Мурманську, бомбити Wildberries чи Ozon. Не головнокомандувач Збройних сил України, а саме Ставка.
Членами Ставки є 25 осіб, з котрих військових семеро. Умовно до військових можна зарахувати ще міністра внутрішніх справ України, начальника Управління державної охорони України, першого заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України та голову Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Отут і вирішують, які операції планувати і проводити.
Міністерство оборони України
Постанова Кабміну від 26 листопада 2014 р. № 671 «Про затвердження Положення про Міністерство оборони України» визначає, що Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який формує та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва в мирний час й особливий період, державну військово-промислову політику, державну політику у сфері оборонно-промислового комплексу, в авіабудівній галузі та формує й реалізовує державну політику у сфері космічної діяльності.
Серед завдань Міноборони — забезпечити формування й реалізацію державної політики з питаннь національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва, формування державної політики у сфері оборони щодо цифрового розвитку, цифрових інновацій, технологій у сфері оборони, здійснення військово-політичного й адміністративного керівництва Збройними силами, формування й реалізацію державної політики з питань національного спротиву, організації роботи зі створення техніки для потреб оборони й безпеки держави, інших стратегічних галузей промисловості.
Міноборони НЕ УПРАВЛЯЄ бойовими діями, не надсилає нікому бойових розпоряджень штурманути ту чи іншу посадку або потопити якийсь танкер чи суховантаж.
Стаття 10 Закону України «Про оборону» покладає на Міноборони завдання забезпечувати належний рівень боєздатності, укомплектованості, бойової та мобілізаційної готовності й підготовки Збройних сил України, виступати відповідно до визначених Генеральним штабом Збройних сил України потреб, вимог і пріоритетів, державним замовником під час оборонних закупівель, забезпечувати комплектування Збройних сил України, інших військових формувань і відповідних правоохоронних органів особовим складом, здійснювати разом з міністерствами й іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування заходи підготовки громадян до військової служби, їх призову на військову службу або прийняття на військову службу за контрактом, при мобілізації, звільнення в запас військовослужбовців, які вислужили встановлені строки служби, і в разі демобілізації забезпечує їхні відповідні права і свободи.
Якщо простіше, то Міноборони має закуповувати все, перелік чого надає Генштаб як потребу, постачати особовий склад, готувати населення до військової служби.
Не головнокомандувач, не Генштаб, не Командування Сухопутних військ, не ТЦК, а саме Міноборони забезпечує комплектування особовим складом. Як воно цей процес забезпечило, такий бусик і приїде.
Головнокомандувач Збройних сил України
Згідно з Указом Президента України від 27 березня 2020 року № 123/2020, головнокомандувач здійснює безпосереднє військове керівництво Збройними силами України, управління застосуванням Збройних сил України, переданих у його підпорядкування сил і засобів інших складників Сил оборони, визначає комплект боєздатних сил і засобів Збройних сил України для передачі командувачу Об’єднаних сил, організовує контроль стану забезпечення Збройних сил України військовою технікою, озброєнням й іншими майном і ресурсами, затверджує документи (доктрини, настанови, стандарти тощо) з питань застосування Збройних сил України й інших складників Сил оборони під час виконання завдань оборони держави, організовує розроблення й подання на затвердження Стратегічного замислу застосування 3бройних сил України, інших складників Сил оборони з відсічі збройній агресії та Стратегічного плану застосування 3бройних сил України.
Багато цікавих пунктів, розглянемо деякі:
• здійснює безпосереднє військове керівництво Збройними силами України, управління застосуванням Збройних сил України й переданих у його підпорядкування сил і засобів інших складників Сил оборони
Головнокомандувач не сидить на нулі, не веде в атаку танки, він управляє військами через підпорядковані органи управління з командного пункту й періодично працює на пунктах управління угруповань, які діють на найважливіших чи загрозливих напрямках;
• визначає комплект боєздатних сил і засобів Збройних сил України для передачі командувачу Об’єднаних сил
Стратегічну операцію (у нашому випадку оборонну) планує і проводить командувач Об’єднаних сил, для чого застосовує комплект військ, визначений і переданий головнокомандувачем;
• організовує контроль стану забезпечення Збройних сил України військовою технікою, озброєнням й іншими майном і ресурсами
Не забезпечує, а організовує контроль стану забезпечення, що принципово. Тобто головнокомандувач регулярно й системно виносить мозок міністрові оборони, запитуючи про зброю, боєприпаси й людей. Це не «особистий конфлікт», це обов’язок головнокомандувача. Саме тому головнокомандувач не може 100 % часу проводити на пунктах управління, йому треба регулярно бадьорити міністра й керувати начальником Генштабу. Ще одна цікавинка: головнокомандувач НЕ КОНТРОЛЮЄ стану забезпечення переданих йому формувань Нацгвардії, Держприкордонслужби й усіх інших. Тобто чи є в них патрони-снаряди-танки-кулемети-їжа-пальне — проблема їхніх начальників, здебільшого міністра внутрішніх справ України;
• затверджує документи з питань застосування Збройних сил України й інших складників Сил оборони
Генштаб спланував стратегічну операцію та відправив відповідну директиву командувачу Об’єднаних сил, Командувач Об’єднаних сил очолив планування, підготовку й забезпечення операції, прибув до головнокомандувача з планом і доповів, як він усе це буде виконувати, отримав «затверджую» — і визначеного дня о певній годині війська починають реалізовувати затверджене, наприклад — проривати лінію Суровікіна.
Генеральний штаб
Генштаб здійснює планування оборони держави, стратегічне планування застосування Збройних сил, інших складників Сил оборони, організує підготовку Збройних сил до виконання покладених на них завдань, координує і контролює підготовку інших складників Сил оборони до виконання завдань з питань оборони держави.
Генштаб організовує розроблення оперативних планів застосування угруповань військ (сил) і планів окремих операцій Збройних сил, планування територіальної оборони України, забезпечує здійснення заходів з організації та підтримання дій руху опору (тобто всі партизани й підпільники мають бути забезпечені саме ГШ), розробляє проєкт мобілізаційного плану Збройних сил і визначених складників Сил оборони (давно виконаний і зараз просто відсутній), здійснює планування заходів створення, утримання в готовності та своєчасного розгортання стратегічних резервів (усі, хто не ЗСУ, стратегічні резерви формують собі самі), визначає потреби в особовому складі для Збройних сил (тобто вираховує, скільки людей треба й коли), організовує призов громадян на військову службу (ось хто організовує мобілізаційний призов!), визначає потреби, вимоги та пріоритети державного оборонного замовлення на розробку, виробництво, модернізацію, ремонт озброєння й військової техніки, виконання робіт і надання послуг для потреб Збройних сил (не Міноборони визначає коло наближених осіб для постачання того, що ті виробляють, а Генштаб визначає обсяг потрібного військам).
Загалом у Генштабу 153 завдання. Порахуйте, скільки треба «паркетних полковників», щоб усе це працювало. 2010-го чисельність Генштабу встановили на рівні 750 посад, зараз невідомо, відкритих відомостей немає. Але 2024-го анонсували скорочення на 60 %. Щоб було зрозуміло: обсяг мозку скорочується на 60 %. Як відреагує організм на такі новації? Судомами? Серцевими нападами? Проблемами дихання? 1945-го Генштаб РККА мав чисельність 3500–4000 осіб, які керували армією з 11,3 млн багнетів. З урахуванням структур, підпорядкованих ГШ, наприклад, служба військових сполучень, чисельність ГШ сягала 10000–12000 осіб. З огляду на чисельність Сил оборони приблизно мільйон осіб чисельність ГШ 1000–1200 посад не видається чимось анормальним.
Дуже узагальнюючи, можемо вибудувати ланцюжок:
• Ставка Верховного Головнокомандувача визначає стратегію війни, зокрема її цілі, вказує, які і де операції проводити;
• Міністерство оборони забезпечує Сили оборони всім потрібним для ведення війни, зокрема й персоналом;
• Головнокомандувач здійснює безпосереднє військове керівництво Збройними силами (а не операцією/операціями!), контролює, щоб Міноборони вчасно постачало потрібне для ведення бойових дій;
• Генеральний штаб планує стратегічне застосування Збройних сил, визначає їхні потреби, організовує призов громадян на військову службу. Результати стратегічного планування передаються командувачу Об’єднаних сил для планування та проведення відповідної стратегічної операції разом з відповідним комплектом військ.
Не поліземо в нижчі інстанції, там ще багато чого цікавого, але зауважимо, що за оборону столиці відповідає командувач Сухопутних військ Збройних сил України. Не головнокомандувач, не Генштаб, а саме командувач Сухопутки. Під цю справу створене відповідне угруповання військ, яке й буде застосоване. Як уже було в лютому-березні 2022-го. Жодної стихійності чи хаосу, все відбувалося планово. Навіть метушня добровольчих формувань територіальних громад. Звісно, не все було гладко, але Київ відстояли і бойовими діями управляли генерали й офіцери командування Сухопутних військ, багатьох з котрих маю честь знати особисто.
Наступного тижня поговоримо про думки колишнього головнокомандувача генерала Муженка щодо зміни підходів до Збройних сил України й усередині них, ілюзії та очікування громадян щодо призначення нового головкома та НГШ, виклики, які перед ними стоять, зокрема стара номенклатурна система.