Індія з часу здобуття незалежності в 1947 році завжди ухилялася від вибору сторін у протистоянні глобальних гравців. В епоху біполярного антагонізму США та СРСР Індія співпрацювала з Радянським Союзом, підтримувала прохолодні відносини зі США, прагнула дружніх зв'язків з Китаєм на основі Панча Шила (п'ять принципів: взаємна повага до територіальної цілісності й суверенітету; взаємний ненапад; невтручання у внутрішні справи одне одного; рівність і взаємна вигода; мирне співіснування) і просувала ідею неприєднання до жодного блоку.
Зараз, коли формується нове біполярне протистояння між США й КНР, Нью-Делі став пріоритетним партнером Вашингтона у стримуванні Пекіна. Відносини Індії з Китаєм залишаються напруженими попри те, що обидві країни пов'язують тісні економічні зв'язки. З Москвою Нью-Делі теж підтримує теплі відносини. Тож у стосунках з великими державами Індія намагається постійно балансувати: утримувати Росію і КНР від надмірного зближення, зберігати й розвивати стратегічне партнерство зі США у сфері технологій, оборони й торгівлі та заробляти на західних санкціях проти РФ.
Сама ж Індія описує свою нинішню зовнішню політику як дотримання національних інтересів через «стратегічну автономію». Нью-Делі приєдналося до кількох, здавалося б, несумісних між собою альянсів, таких як БРІКС і ШОС, у яких домінують Китай і Росія, і QUAD, у рамках якого взаємодіють зі США, Австралією та Японією. Держава вважає себе лідером Глобального Півдня, водночас впроваджує політику India First, засадничої для неї в контексті російського вторгнення в Україні.
Економіка понад усе
Економічні інтереси є, мабуть, найважливішими чинниками, що визначають зовнішню політику Індії. П’ята економіка світу, що впевнено рухається до того, щоб стати третьою вже до кінця десятиліття, водночас є лише 136-ю за рівнем ВВП на душу населення — 2731 долар США. Коли в 1991 році Індія розпочала реформи з економічної лібералізації, вважалося, що країна наздоганяє Китай; зараз ВВП Індії становить п'яту частину ВВП Китаю.
Тому Індія максимально націлена на те, аби залучати іноземні інвестиції у свою економіку й розширювати зовнішню торгівлю. І при цьому закуповувати сучасну військову техніку й передові технології, аби убезпечити себе в доволі нестабільному регіоні. Як велика економіка світу, що зростає найшвидше, Індія вбачає в собі силу стати локомотивом глобального економічного піднесення.
Передвиборчий маніфест владної Бгаратія джаната парті обіцяв перетворити країну на «надійний глобальний виробничий центр» до 2047 року, коли вона мала б приєднатися до клубу розвинених держав.
Очікуваний темп зростання ВВП Індії у 2024 році становить 8,2 %, що є найвищим показником серед великих економік світу, а дефіцит бюджету — лише 5,8 %. Золотовалютні резерви Нью-Делі влітку сягали 640–660 млрд доларів, поступаючись за обсягами лише Китаю та Японії. Цього року фондовий ринок Індії обігнав Гонконг і став четвертим за величиною у світі після США, Японії та Китаю.
Економічними успіхами Нью-Делі завдячує в тому числі своїй ефективній стратегії невтручання у протистояння глобальних гравців. В умовах боротьби за глобальне лідерство між США та КНР, російського вторгнення в Україну, бойових дій на Близькому Сході, Індія намагається зберегти хороші відносини з усіма важливими акторами міжнародних відносин. Саме тому уряд країни жодного разу не засудив на офіційному рівні агресію Москви.
Нафта як запорука дружби
Зараз Індія третя у світі за споживанням нафти, у якому 83 % становить імпорт. Санкції ЄС і G7, що фактично закрили для Росії західний ринок і встановили стелю цін 60 доларів за барель, виявилися для Індії неймовірно вигідними. Москва, втративши традиційні ринки, мусила робити значні знижки для альтернативних покупців, зокрема й найбільшого — Нью-Делі. У 2021 році Індія імпортувала 50 тис. барелів російської нафти на добу, у 2023 році — 1,9 млн барелів. Тепер приблизно третина її нафтового імпорту — з РФ.
Індія своєю чергою експортує нафтопродукти, вироблені з російської нафти, до Європи, країн Перської затоки, Південно-Східної Азії та США. У 2024 році індійські нафтопереробні заводи отримали 10 мільярдів доларів сукупного прибутку, що є найвищим показником за всю історію.
Не приєднавшись до санкцій Заходу й купуючи нафту, Індія збільшила свої важелі впливу на Росію, оскільки стала одним із двох ринків на пару з КНР, куди РФ може продавати великі об'єми нафти.
Події останніх тижнів сигналізують, що цей вплив може навіть збільшитися. Йдеться про можливе рішення Саудівської Аравії відмовитися від скорочень видобутку, запроваджених ОПЕК+ під час пандемії та російського вторгнення, аби втримати ціни на нафту на високому рівні.
План Саудівської Аравії, за даними медіа, передбачає, що видобуток нафти поступово збільшать з грудня цього року — на 1 млн барелів на добу вже до грудня 2025 року, а також розширять експорт, аби захопити частку ринку й отримати вищі прибутки.
Такий крок може боляче вдарити по бюджету Росії, оскільки країна надмірно залежить від доходів від продажу нафти. І тут варто згадати, що Росія витіснила з індійського ринку саме Саудівську Аравію. І та намагається відвоювати втрачене.
Це додатково посилить вплив Нью-Делі на Москву, оскільки нафтовий експорт РФ залежний від ринку Індії, тоді як остання може отримати альтернативних постачальників дешевої нафти.
Інвестиції Заходу надважливі для Індії
ЄС — провідний інвестор в економіку Індії: обсяг прямих інвестицій європейців у 2022 році сягнув 108,3 млрд євро. Також найбільший торговельний партнер, на якого у 2023 році припадало 12,2 % (124 млрд євро) від загального обсягу, випереджаючи США (10,8 %) і Китай (10,5 %). І другий за величиною ринок збуту для індійського експорту (17,5 % від загального обсягу) після США (17,6 %), тоді як Китай посідає лише четверте місце (3,7 %). Торгівля послугами між ЄС та Індією склала 50,8 млрд доларів 2023 року.
Близько шести тисяч європейських компаній працюють в Індії, забезпечуючи безпосередньо 1,7 мільйона робочих місць і ще 5 мільйонів опосередковано. Крім того, в березні 2024 року Індія підписала угоду про вільну торгівлю з ЄАВТ, до якої входять Швейцарія, Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн, за умовами якої отримає 100 млрд доларів інвестицій упродовж 15 років.
Обсяг прямих іноземних інвестицій США склав 66,7 млрд доларів. США, нагадаємо, є найбільшим ринком збуту для Індії та другим торговельним партнером після ЄС, на якого у 2023 році припадала торгівля товарами на суму 118 млрд євро.
Індія сьогодні має 114 компаній-єдинорогів із загальною капіталізацією 350 мільярдів доларів, більшість орієнтована на західний ринок. Роль Індії в технологічній сфері зросла за часів Моді, який особисто переконував керівників глобальних технологічних компаній, таких як Google, Cisco, Meta, Microsoft, Adobe, IBM і Tesla, відкривати офіси й інвестувати в країну.
У той самий час Індія для ЄС є десятим за об'ємом торговельним партнером, а для США — дев’ятим з частками приблизно 2–3 %.
Західні технології для Made in India
Торговельні війни США та КНР активізували співпрацю Заходу з Нью-Делі у сфері технологій. У 2022–2023 роках країна підписала цілий ряд угод, зокрема; щодо Ініціативи з критичних і новітніх технологій (iCET) зі США, про створення Ради з питань торгівлі та технологій з ЄС, Індійсько-Тихоокеанську економічну рамкову; започаткувала Тристоронній технологічний діалог зі США та Південною Кореєю; сформувала принципи QUAD для стандартів критичних і новітніх технологій. У червні 2024 року Індія, ЄС, США та Південна Корея домовилися створити біофармацевтичне об'єднання, щоб забезпечити надійність постачань сировини й подолати залежність найбільшої у світі фармацевтичної промисловості — індійської — від Китаю, який забезпечує майже 70 % активних компонентів.
Усі ці партнерства неймовірно важливі для Індії, аби технологічно розвивати економіку за умов, коли рівень безробіття становить 7,6 % (серед молоді 15–29 років — 12,4 %), 42,6 % робочої сили задіяно в сільському господарстві, а 90–95 % зайнято в неформальній економіці, яку держава не оподатковує.
Тож ЄС і США мають змогу впливати на Індію, використовуючи питання торгівлі, інвестицій чи технологічної співпраці. Погіршення стосунків з ключовими економічними партнерами може боляче вдарити по економіці Індії та сповільнити її розвиток.
Значний потенціал впливу, зокрема, має Франція завдяки співпраці в ядерній енергетиці, ВПК і науковій сфері. А також Японія, важливий економічний партнер у стримуванні Китаю в рамках QUAD, вона ж фінансує один з ключових проєктів Моді — швидкісну залізницю між Мумбаї та Ахмедабадом, яку планують завершити до 2027 року.
Геополітичний складник партнерства Індії та США
У Вашингтоні існує двопартійний консенсус у сприйнятті Нью-Делі як стратегічного партнера, а Пекіна — як стратегічного суперника. Індія теж сприймає глобальні й регіональні амбіції КНР як значну загрозу своїм інтересам. В умовах, коли США намагаються зменшити взаємну економічну залежність із Китаєм, Індія стає одним з найважливіших економічних партнерів, значущим ринком для товарів ВПК, постачальником сировини й товарів і майданчиком, куди американські компанії можуть перенести чутливе виробництво з Китаю.
США планують надати Індії технології виробництва двигуна GE 414 для нового покоління винищувачів. Також Нью-Делі й Вашингтон у 2023 році уклали угоду про продаж 31 безпілотника MQ-9 Reaper на суму 4 мільярди доларів. Ще США працюють, щоб Індія врешті відмовилася від покупки російського озброєння.
У той самий час Нью-Делі не бажає встрягати в будь-яку конфронтацію з Пекіном через географічну близькість і загрози, що з неї випливають.
Китай: партнерство з присмаком війни
Китай традиційно є геополітичним суперником Індії. Він політично й економічно підтримує Пакистан, з яким Індія перманентно ворогує після розподілу Британської Індії на дві незалежні держави в 1947 році та з яким воювала у трьох великих війнах і ряді прикордонних конфліктів різного рівня інтенсивності.
Індія також протистоїть спробам Китаю налагодити партнерства з Бангладеш, Шрі-Ланкою, Непалом, Мальдівами й Бутаном, зовнішню політику якого контролює Нью-Делі.
Ще Індія — єдина велика держава регіону, яка протистоїть китайській ініціативі «Один пояс, один шлях». Країни мали кілька прикордонних конфліктів, зокрема, у 2020 році КНР захопив в Індії дві тисячі квадратних кілометрів спірного регіону Аксай-Чин.
Попри це, двостороння торгівля сягнула історичного максимуму у 2023 році — понад 118 млрд доларів, з яких 101,8 млрд — експорт КНР і лише 16,7 млрд — Індії. Дисбаланс у двосторонній торгівлі в розмірі 85 млрд доларів є однією з найбільших проблем уряду Моді.
Індії також доводиться підключатися до китайських ланцюгів постачання: поза ними країна, не надто розвинена промислово, не може бути частиною світових виробничих процесів, особливо високотехнологічних продуктів, таких як сонячні батареї, електромобілі.
Виробничі потужності КНР настільки глибоко вплетені у світову економіку, що Нью-Делі довелося скасувати обмеження, запроваджені після прикордонного конфлікту 2020 року, згідно з якими компанії, що мали частки китайського капіталу, не могли інвестувати в Індії без схвалення уряду. У підсумку Apple переніс 14 % виробництва iPhone до Індії, завдяки чому індійський експорт мобільних телефонів зріс на 42 %, до рекордних 15,6 млрд доларів.
Індійська промисловість навіть і близько не наздоганяє за об'ємами й продуктивністю китайську, тому в таких секторах, як важке машинобудування, електромеханіка, телекомунікаційне обладнання, побутова техніка, місцеві виробники змушені покладатися на китайську продукцію та технології.
Тож навіть якщо індійсько-китайські відносини залишатимуться напруженими, на економічні й торговельні взаємини це не вплине, оскільки економічні резони затьмарюють геополітичні інтереси.
Відносини з Росією: чи тільки нафта?
Індія зберігає близькі партнерські відносини з Росією, що засвідчує, зокрема, перший закордонний візит Моді після переобрання на посаді саме до Путіна. Тим часом час відсутність Моді на цьогорічному саміті ШОС в Астані сигналізує, що Нью-Делі дедалі більше дистанціюється від міжнародних платформ, де Росія та Китай відіграють провідну роль, оскільки намагається уникати антизахідних коаліцій.
Основа економічних відносин між Нью-Делі та Москвою закладена ще за часів Холодної війни, коли СРСР продавав Індії зброю та військову техніку, технології, енергетичні ресурси. Проте згодом рівень економічних відносин і торгівлі почав знижуватися. У довоєнних 2019–2021 роках зовнішня торгівля країн трималася на рівні 9–10 млрд доларів на рік. Частка прямих іноземних інвестицій Росії складає лише 1,2 млрд доларів, що просто мізер порівняно з частками ЄС і США.
Після 2022 року товарообіг Росії та Індії в цілому зріс на 458 % через уже згадану дешеву підсанкційну нафту, що тепер складає до 90 % російського експорту в Індію. 2023 року експорт Індії до Росії становив лише 4,26 млрд доларів, тоді як імпорт — 61,43 млрд доларів.
Москва та Нью-Делі поставили перед собою амбітну мету досягти двостороннього товарообігу в 100 мільярдів доларів до 2030 року. При цьому Індія намагається скоротити торговельний дефіцит і розширити експорт у Росію. Відколи проти РФ запровадили обмеження на торгівлю нафтою, Нью-Делі наполягає на розрахунках у рупіях, аргументуючи це тим, що використання доларів загрожуватиме вторинними санкціями США. Проблема для Москви полягає в тому, що Делі контролює курс рупії і ця валюта не повністю конвертована, через що її складно обміняти на іншу.
Делі заохочує витрачати рупії в себе та пропонує Москві інвестувати в індійські ринки капіталу або інфраструктурні проєкти в обмін на частки в акціонерному капіталі, і за даними місцевих медіа, Росія в підсумку погодилася вкластися в тому числі в державні цінні папери Індії, акції приватних і державних компаній і навіть інфраструктурні проєкти, витративши більшість грошей, що зависли в країні.
Отже, зовнішня торгівля Росії та Індії є вагомою лише через фактор нафти, що, нагадаємо, дає важелі впливу Нью-Делі. Решта ж економічних зв'язків між країнами мізерні, тому Росії ніяк ефективно економічно не натиснути на Індію.
Співпраця у сфері ВПК
За даними SIPRI, з 2008-го по 2022-й Індія була найбільшим у світі імпортером озброєнь, здійснивши закупівель на понад 85 млрд доларів. Понад половина цих поставок — від Москви. Загалом приблизно 60 % техніки індійської армії вироблені або в СРСР, або в сучасній Росії. Однак з 2017-го по 2022 рік експорт російської зброї до Індії скоротився на 37 %.
Сьогодні можливості Москви експортувати зброю, комплектуючі й навіть обслуговувати вже продане суттєво обмежені через війну з Україною та вплив санкцій, тому варто очікувати подальшого спаду її ролі в оснащенні індійської армії. Чудово ілюструє цей процес історія з експортом систем ППО. 2018 року Індія замовила в Росії 11 дивізіонів ЗРС С-400 з доставкою до кінця 2023 року. До початку повномасштабного вторгнення в Україну Москва передала шість дивізіонів С-400, однак поставку решти у 2023 році відклали до 2026-го.
Відтак Нью-Делі намагається скорочувати залежність від російського ВПК, відмовляючись від закупівлі нового озброєння, та переважно обмежується угодами про обслуговування й модернізацію раніше придбаного. Індія робила ставку на радянське й російське озброєння через його порівняну дешевизну й можливість купувати зі знижками або в кредит.
Зараз же експортні спроможності російського ВПК знизилися, що спонукає Індію переходити на закупівлю озброєння на Заході, що дає США та Франції значні важелі впливу.
Моді, гіндутва й імперські замашки
У червні 2024 року Нарендра Моді виграв треті вибори поспіль, зараз за тривалістю перебування на посаді прем'єр-міністра він поступається лише Джавахарлалу Неру й Індірі Ганді.
Моді став вагомою фігурою в індійській політиці ще на початку нульових — як головний міністр штату Гуджарат (перебував на цій посаді з 2001-го по 2014 рік). 2002 року в Гуджараті відбулися міжетнічні сутички, під час яких загинули, за різними оцінками, від однієї до двох тисяч осіб. Моді був причетний до заохочення насильства. Як і поліція та урядовці штату, які підбурювали й передавали погромникам списки будинків, де проживали мусульмани. Правозахисники стверджують, що зворушення спланували — фактично вони були етнічною чисткою. Через ці події Моді опинився в міжнародній ізоляції: США й інші західні країни відмовляли йому у видачі віз.
Саме на посаді головного міністра штату Гуджарат Моді сформував собі імідж «сильного лідера», який заклав основу для його політичного підйому й у підсумку вивів в один ряд з такими автократами, як Сі Цзіньпін, Володимир Путін і Реджеп Тайїп Ердоган. Однак перемога Моді на загальних виборах 2014 року призвела до швидкого розвороту в політиці Заходу, який прагматично почав співпрацювати з новим очільником Індії.
І впродовж наступних десяти років чоловік, що надихається гіндутвою (суміш екстремальної форми етнонаціоналізму й фашизму, що спонукає до насильства щодо мусульман й інших меншин) і популяризує її в Індії, став одним з найвпливовіших лідерів світу, якого Захід навіть закликає брати на себе більшу роль у глобальному порядку денному. За прем'єрства Моді Індія приймала саміт G20, двічі головувала в Раді Безпеки ООН, стала активним учасником QUAD і долучилася до нових форматів співпраці з Асоціацією держав Південно-Східної Азії.
Моді пропонує країні економічний розвиток, масштабні інфраструктурні проєкти й іноземні інвестиції. В умовах бідності й масового безробіття населення «найбільшої демократії світу» готове заплющувати очі на занепад демократії, свободи слова, релігійної свободи, ріст етнічного насильства й соціальної несправедливості.
Індія також веде доволі агресивну політику щодо своїх сусідів, вважаючи їх сферою впливу, й агресивно реагує на найменші втручання у «свої інтереси». Уряд Моді шантажував Непал економічним ембарго й окупацією частини території, підтримував у Бангладеш маріонетковий режим Шейх Хасіни Ваджед, втручався у внутрішню та зовнішню політику Мальдівських островів. Індійська армія вбивала мирне населення під час «миротворчої операції» у Шрі-Ланці.
Окремо варто згадати конфлікт з Пакистаном, який живлять агресивна політика й нездатність сторін до компромісу: його не розв'язати, оскільки Індія не дозволяє кашмірцям реалізувати своє право на самовизначення. Вона зупинила всі контакти з Пакистаном. Країни підтримують прикордонний тероризм одна проти одної.
***
Підсумовуючи, Індія має важіль впливу на Росію — імпорт російської нафти. Однак чи спонукає Москву до переговорів ризик втратити частину нафтових доходів? І чи готова сама Індія відмовитися від дешевої російської нафти, яка приносить мільярди її компаніям і бюджету, заради миру в Україні? Та ще й підштовхувати цим Росію в обійми КНР, свого стратегічного супротивника.
Чи могло б щось спонукати Моді відмовитися від російської нафти та співпраці з Москвою загалом?
Гіпотетично тиск Заходу міг би вплинути на мотивацію Нью-Делі. США та ЄС мають можливості для цього (торговельні, економічні, технологічні важелі), питання лише в тому, чи готові американці та європейці ставити під загрозу взаємовигідну співпрацю й ослаблювати позиції держави, яка є ключовим балансиром КНР? Та головне, чи хоче Моді стати посередником у припиненні війни, яка, об’єктивно, його країні вигідна?