Що привабило російських найманців до Малі?
Малі — африканська країна в регіоні Сахель, яка з 2012 року потерпає від терористичних груп, зокрема, Ісламської держави у Великій Сахарі (ISIS-Sahel) і Групи підтримки ісламу та мусульман (JNIM). Упоратися самостійно з ними армія Малі не може, тому покращити безпекову ситуацію в країні протягом 2012–2021 років допомагали французькі військові в рамках операцій «Сервал» і «Бархан».
У 2020-му, а потім і 2021 році в країні відбулися військові перевороти, у результаті яких тимчасовим президентом став Ассімі Гоїта. Військова хунта неодноразово звинувачувала Францію в неспроможності розв'язати безпекові проблеми в країні. Оскільки домовитися й співпрацювати з владою Малі не вдавалося, у червні 2021-го президент Франції Емманюель Макрон оголосив про завершення операції «Бархан».
Цим вакуумом сильного безпекового партнера скористалася Росія, яка давно шукала можливості розширити співпрацю з країнами регіону. Причини інтересу Росії до держав Сахелю банальні: корисні копалини; збільшення свого політичного впливу у світі й витіснення західних країн з Африки; контроль над нелегальними шляхами міграції через Сахель до європейських країн.
Перші загони ПВК «Вагнер» з’явилися в Малі у грудні 2021 року. З того часу й до сьогодні вони діють спільно з тамтешньою армією, борються з терористичними угрупованнями — це офіційна мета. Проте також російські найманці цементують місцевий режим, залякують політичних опонентів й активістів, чинять звірства й розправи проти цивільного населення, котрі маскують під боротьбу з терористами, — тобто насправді мають на меті встановити контроль над територіями, багатими на корисні копалини.
Із серпня 2022 року на заваді їм стали туареги.
Туареги — новий кошмар російських найманців
Туареги — це етнічна група берберів, яка проживає в Малі, Алжирі, Нігері, Буркіна-Фасо, Лівії. З 60-х років ХХ століття, коли Малі отримала незалежність, туареги намагаються завоювати незалежність для своєї держави Азавад.
Останнє найбільше їхнє повстання було у 2012–2015 рр. — вони навіть проголосили незалежність Азаваду, утім ніхто не визнав її. У 2015 році за міжнародного посередництва уряд Малі й коаліція туарезьких угруповань підписали мирну угоду. Згідно з її положеннями, туарегам гарантували автономію, а їхні військові угруповання мали б включити в армію Малі. Північ країни патрулювала стабілізаційна місія ООН MINUSMA.
Проте 16 червня 2023 року міністр закордонних справ Малі Абдулая Діопе попросив ООН припинити діяльність MINUSMA через нездатність стабілізувати ситуацію. Місія ООН вийшла — і сили Малі й «вагнерівці» зайняли колишню базу MINUSMA біля Тімбукту, а тоді кілька разів атакували поселення туарегів.
Причина такої діяльності — бажання прибрати до рук копальні золота на півночі країни, в регіонах Гао, Кідаль, Тімбукту, де якраз розселені туареги. За свої послуги «вагнерівці» отримують 10,8 млн дол. щомісяця. Частину суми можуть одержувати й золотом — для цього й потрібен контроль над копальнями.
Із серпня 2023 року «вагнерівці» й сили Малі протистоять коаліції туарезьких рухів під назвою «Постійні стратегічні рамки для миру, безпеки та розвитку» (CSP-PSD). У листопаді 2023 року вони витіснили CSP-PSD з Кідаля, основного міста туарегів у Малі. Утративши території, туареги перейшли до іншої тактики — підривів, нападів, блокування доріг.
27 липня цього року армія Малі й російські найманці потрапили в засідку біля міста Тінзауатен, поблизу кордону з Алжиром. Туареги заявили, що знищили 84 «вагнерівців».
Опісля один туарезький боєць опублікував у твіттері заклик передати полонених «вагнерівців» Україні, а в мережі циркулювало фото туарегів з українським прапором. 29 липня представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Андрій Юсов у телефірі сказав, що «повстанці отримали необхідну інформацію (і не лише інформацію), яка дозволила провести успішну воєнну операцію проти російських воєнних злочинців».
Сахель обурений діями України
Після такої поразки й приниження міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров зателефонував Абдулаєві Діопе та запевнив, що Росія далі підтримуватиме збройні сили Малі.
А через тиждень після засідки, 4 серпня, Малі оголосила, що розриває дипломатичні відносини з Україною через «підтримку Україною тероризму» в Сахелі. Примітно, що заява малійської хунти переповнена фразами на кшталт «неонацистський режим у Києві» й іншими кліше російської пропаганди.
Перше, на що тут варто звернути увагу, — різка реакція хунти Малі очевидна, бо туарегів вони розглядають як сепаратистів. Крім того, хунти Сахелю схильні до радикальних заяв і популістських дій. Не виключено, що до радикалізму хунту Малі міг підштовхнути й російський міністр під час уже згаданого дзвінка.
Що ще показово — дата, коли уряд Малі оголосив про розірвання відносин: саме 4 серпня український міністр закордонних справ Дмитро Кулеба розпочав четверте турне африканськими країнами. Тому це одна зі спроб зіпсувати цю дипломатичну поїздку, адже таке практикували й раніше.
А 6 серпня відносини з Україною розірвала й хунта Нігеру, сусідньої з Малі країни. Нігер, Малі й Буркіна-Фасо нещодавно створили конфедерацію «Альянс сахельських держав». Ці три держави перебувають під контролем військових хунт, мають прохолодні відносини з ЄС і зі США, відмовилися від західної військової допомоги та зробили Росію головним зовнішньополітичним і безпековим партнером. Тож одностайність позицій Малі й Нігеру цілком закономірна.
Сенегал не потерпить таких дій
Але не лише Альянс сахельських держав обурився через можливу участь України в подіях у Малі, яка, до слова, нічим не підтверджена — офіційних доказів участі українських спецслужб немає. Відреагував і уряд Сенегалу, стабільної демократичної країни Західної Африки, що межує з Малі.
Після атаки на «вагнерівців» Посольство України в Сенегалі опублікувало відео й текстовий коментар на цю тему. Після цього МЗС Сенегалу викликало українського посла Юрія Пивоварова на розмову. Допис видалили, а сенегальське МЗС опублікувало комюніке, у якому засудило такі дії.
У цій ситуації важливі три елементи.
Перший — офіційна позиція Сенегалу в російсько-українській війні нейтральна. Сенегал утримується під час голосування за більшість резолюцій стосовно війни. Також ця країна була учасницею мирної місії африканських країн у червні 2023 року. Відповідно, риторику українського посольства Сенегал сприйняв як перехід протистояння Росії та України в інформаційне поле Сенегалу, що суперечить його нейтральній позиції.
Другий — туареги діяли не зовсім самостійно, а з підмогою Групи підтримки ісламу та мусульман (JNIM), яка визнана терористичною та присягнула на вірність «Аль-Каїді». Тероризм — чутливе питання для всієї Західної Африки, навіть для стабільного Сенегалу, де спецслужби часто викривають злочинців, котрі планують терористичні атаки проти населення.
Третій — Сенегал хоч і закликає Малі до демократизації, проведення виборів і передачі влади цивільним, але не бажає її розпаду чи дестабілізації через загрозу біженців. Крім того, нещодавно обраний президент Сенегалу Бассіру Діомай Фай є спеціальним уповноваженим від Економічного товариства країн Західної Африки (ECOWAS) для налагодження діалогу з Малі, Буркіна-Фасо та Нігером, які, утворивши конфедерацію, вийшли з цього регіонального блоку.
Сенегал хоч і нейтральний, але може бути використаний як голос України, зокрема в питаннях обміну військовополоненими, повернення українських дітей, тобто тих аспектів формули миру, які не стосуються прямо військових моментів. Тож Україні важливо зберігати дружні взаємини з цією країною.
Чи постраждає українсько-африканська співпраця?
Саме по собі розірвання дипломатичних відносин з Малі не є втратою якоїсь великої співпраці. У нас не було дипломатичного представництва в цій країні, а інтереси Малі в Україні представляли з Москви. Україна експортувала в Малі металургійні продукти, але протягом 2017–2020 років цей експорт скоротився втричі.
Україні, проте, варто бути готовою, що Росія використовуватиме момент інформаційно, поширюватиме наративи про Україну як державу, яка підтримує тероризм і сепаратиські рухи в країнах Африки. Зокрема, може підігрівати це інформаційно в Ефіопії, яка теж поки що нейтральна щодо України в рамках міжнародних організацій, проте в цій країні діють кілька антиурядових угруповань. Або у Гвінеї, в Камеруні, Конго, ДРК, Чаді, де Росія намагається розширити вплив. Тобто Москва спробує заплямувати репутацію України, мовляв, це ненадійний партнер для африканських країн. Що надто актуально для Кремля в контексті підготовки другого саміту миру, до якого Київ прагне залучити якомога більше африканських лідерів.
Малоймовірно, що ситуація з туарегами та розрив дипломатичних відносин з Малі й Нігером вплинуть на співпрацю з тими країнами Африки, які мають проукраїнську позицію та є нашими партнерами на міжнародних майданчиках, це: Кенія, Гана, Малаві, Маврикій, Замбія, Кот-д’Івуар, Ліберія, Гамбія, Марокко, Руанда й інші.
Чому Україні варто переживати за свій імідж на Африканському континенті
З першим голосуванням у Генеральній Асамблеї ООН після 24 лютого 2022 року Україна зрозуміла, що значна частина африканських країн займає нейтральну позицію. Ба більше — жодна не приєдналася до санкцій проти Росії, не розірвала торгових відносин з терористичною державою.
Відповідно, пріоритет номер один для України — розширити політичну, дипломатичну, медійну присутність на Африканському континенті. Для цього:
● відкривають нові посольства (дипустанови в Гані, Кот-д’Івуарі, Мавританії, Ботсвані, Мозамбіку, ДРК, Руанді відкрили 2024 року);
● активізують політичний діалог (дзвінки президента України африканським колегам, чотири турне міністра Кулеби, візити парламентських і міністерських делегацій до країн Африки);
● українські громадські активісти здійснюють візити до країн Африки, африканські журналісти — до України.
Усе це для того, щоб показати справжню ситуацію в Україні, справжнє обличчя Росії та наслідки її дій, закласти основи для постійної співпраці.
Якщо говорити про економіку, то тут інтерес взаємний. Мова не тільки про зерно й сільське господарство, а й про такі сектори, як ІТ, фармацевтика й медицина, освіта, промисловість, суднобудівництво, енергетика. Є країни, зацікавлені й у військовій співпраці з Україною, наприклад: Кот-д’Івуар, Чад чи ДРК.
Росія намагається нівелювати зусилля України: підкуповує африканські країни зерном, добривами, зброєю, новими торговими договорами, «вагнерівцями», застосовує пропаганду й загортає свої справжні інтереси в красиві фрази про братерство, підтримку, давню дружбу. Удало використовує старий імідж Радянського Союзу, який підтримував ряд рухів у країнах Африки, давав африканським студентам можливість здобути освіту, будував греблі й інші інфраструктурні об’єкти. Росія не має економічної потужності Китаю для дешевих кредитів африканським країнам, не може запропонувати фінансову допомогу на розвиток, як США, чи великі економічні контракти, як країни ЄС, тому для неї залишаються всі згадані гібридні методи впливу. Тож будь-яке посилення України на континенті Росія сприймає доволі болісно, особливо коли воно супроводжується паралельним зниженням іміджу Москви.
Яскравим свідченням останнього є вкрай низька явка очільників африканських країн на саміт Росія — Африка в липні 2023 року — лише 17 країн були представлені першими особами, тоді як на аналогічному саміті 2019 року їх було 45. Іншим свідченням може бути те, що деякі африканські країни, як-от Гана, не хочуть приймати міністра Лаврова або ж їхні перші особи відмовляються з ним розмовляти. Наприклад, прем’єр Ефіопії Абій Ахмед Алі не зустрівся з Лавровим, коли приїздив у липні 2022 року, проте зустрівся з українським міністром Дмитром Кулебою у травні 2023-го.
І кожен аспект, який міг би скомпрометувати Україну, Росія використовує. На початку війни це була ситуація з проблемною евакуацією африканських студентів з України, яку ЗМІ, особливо афілійовані з Росією, подавали як расову дискримінацію. Або ж поширення інформації, що в Україні воюють армії НАТО і це дестабілізує світ. Тому цілком очікувано, що й ситуацію з туарегами росіяни експлуатуватимуть на повну. Українській дипломатії варто бути напоготові та працювати і в політичній, і в інформаційній площині.