Одразу після 7 жовтня — атаки ХАМАС — усі політичні сили й релігійні лідери Франції засудили тероризм і висловилися за «найшвидше мирне врегулювання ситуації». Паризька соборна мечеть оприлюднила заяву, в якій акцентувала: прагнення до миру — це фундаментальна цінність ісламу. Жоден основний французький імам навіть натяком не підтримав діяльності ХАМАС.
Ситуація втратила однозначність, коли Ізраїль розпочав повітряні атаки Сектора Гази, а згодом перейшов до наземної операції. Зростання кількості жертв серед палестинців і тривала мовчанка Макрона породили критику, зокрема з боку лівих сил. «Ми з вами розмовляємо, стоячи навпроти цвинтаря», – відзначилася яскравою метафорою на дебатах у Національній асамблеї Матильда Пано із заснованої Меланшоном партії «Нескорена Франція».
Коли в Парижі й іще кількох містах вирішили влаштувати пропалестинські акції, міністр внутрішніх справ Жеральд Дарманен, наближений до Макрона політик, заявив про їхню повну заборону, аби вони не переросли в антисемітські акції. Дійсно, межа між пропалестинським і антисемітським у Франції дуже тонка. Поруч з гаслами «Вільна Палестина!» час від часу проскакує «Смерть євреям!». У столиці, Греноблі, Ніцці й кількох інших містах масово з’явилися зображення свастики, декотрі вікна й двері позначили зірками Давида. Міністерство внутрішніх справ забило на сполох: кількість антисемітських актів зросла в геометричній прогресії, вони стали агресивнішими. Дійшло до пограбувань помешкань і трощення кошерних крамниць і ресторанів.
Незважаючи на заборону, кілька акцій підтримки Палестини таки відбулися і зібрали близько чотирьох тисяч людей. Французькій владі складно ігнорувати пропалестинські настрої населення, які пояснюються, поміж іншого, вагомою часткою мусульман – до 10%.
Підтримка Ізраїлю – до якої межі?
Франція десятиліттями підтримувала особливі відносини з Ізраїлем, і пов’язано це з провиною, яку країна відчуває перед євреями через події часів Другої світової. Протягом Голокосту тодішній режим Віші посприяв депортації 70 тисяч євреїв, з яких 11 тисяч були дітьми. Один з найвідоміших масових арештів стався на зимовому велодромі «Вель д’Ів» 16–17 липня 1942 року. Цю чорну сторінку історії Франція довго намагалася перегорнути.
Наприкінці Другої світової французька влада допомогла жертвам Голокосту дістатися до території під британським мандатом – до палестинських земель. Французькі постачання зброї та підтримка Ізраїлю зростали протягом 1950-х і 1960-х років, але різко зупинилися після Шестиденної війни в червні 1967 року, коли Шарль де Голль оголосив ембарго й розкритикував агресивну політику «самовпевненої ізраїльської панівної еліти».
Пізніше відносини поступово відновили, вони стали навіть тіснішими. Саме тому нескладно зрозуміти природну реакцію Макрона на атаки ХАМАС – він підтримав Ізраїль, який «має право захищатися». Інше питання – наскільки?
Гуманітарна місія та коаліція проти ХАМАС
Коли стало неможливо заплющувати очі на гуманітарну катастрофу в Секторі Гази, французький президент наважився на подорож до регіону. Він прилетів до Тель-Авіва минулого тижня, після Антоніу Гутерреша, Джо Байдена й Олафа Шольца. Зустрівся з Біньяміном Нетаньягу. Та цим не обмежився. Макрон побачився і з президентом Палестинської автономії Махмудом Аббасом, який до того відмовився від розмови віч-на-віч з американським лідером.
Глава Франції зробив кілька гучних заяв, у тому числі про принцип «двох країн для двох народів», про що Париж не згадував як мінімум десяток років. Дипломатичне турне продовжив візит до Йорданії та Єгипту, звідки Макрон повідомив, що десантний вертольотоносець «Тоннер», один з найбільших у складі французького морського флоту, відчалить від Тулона до берегів Сектора Гази з гуманітарною місією. Поміж іншого, Макрон закликав створити коаліцію проти ХАМАС на кшталт тієї, яка свого часу боролася проти ІДІЛ, чим ще раз підкреслив відмінність між палестинським питанням і терористичною діяльністю ХАМАС.
Та в промовах у Рамаллі й Каїрі Макрон звертався передусім до внутрішньої аудиторії – опозиціонерів і тих французів, які закидали йому проізраїльські позиції. Президентові вдалося на певний час збити напруження, однак країна досі в максимальній готовності до терактів. Останній, у якому три тижні тому втратив життя викладач у місті Аррас, влада безпосередньо пов’язує з подіями на Близькому Сході та радикалізацією ісламістів у Європі, які відповіли на заклики ХАМАС до всесвітнього джихаду.