ЗС Азербайджану проводили операцію на тлі повного невтручання російських військових, що присутні в регіоні як миротворці. При цьому оборонне відомство країни стверджує, що за день поінформувало про початок дій командування росконтингенту, а також Спільного російсько-турецького моніторингового центру, що базується в Агдамському районі. Цю інформацію поспішила спростувати офіційний представник МЗС РФ Марія Захарова, яка висловила стурбованість через початок боїв.
Європейський Союз – один із посередників у переговорному процесі вірмено-азербайджанського врегулювання – заявив, що засуджує військову ескалацію. Він закликав Азербайджан припинити бойові дії. Тим часом держсекретар США Ентоні Блінкен уже готовий підключитися до перемовин.
Вранці 20 вересня де-факто влада Нагірного Карабаху зголосилася на пропозицію командування російської миротворчої місії припинити вогонь. Залишилося тільки зрозуміти, чому поновилося протистояння між Баку та Єреваном і хто отримає від цього найбільшу вигоду.
Згідно з повідомленнями Інформаційного штабу Нагірного Карабаху, за посередництва командування російського миротворчого контингенту домовлено повністю припинити бойові дії та роззброїти збройні формування "армії оборони Нагірного Карабаху".
Порушені Баку питання про реінтеграцію, забезпечення прав і безпеки вірмен Нагірного Карабаху, а також життєдіяльності населення регіону в рамках Конституції Азербайджану, згідно з домовленістю, обговорюватимуть на зустрічі між представниками місцевого вірменського населення та центральною владою Азербайджанської Республіки в місті Євлах 21 вересня.
Деградація ситуації
Три роки тому 44-денна війна в Карабаху докорінно змінила майже тридцятирічний статус-кво в регіоні на користь Азербайджану. Баку тоді вдалося встановити контроль над частиною територій. Підписана 10 січня 2020 року між главами Азербайджану, Вірменії та Росії тристороння заява про припинення вогню так і не стала основою для мирного врегулювання. Доказом стало вторгнення ЗС Азербайджану вже на територію Вірменії в районі Сев Ліч у травні 2021 року. Усі звернення офіційного Єревана до Росії та ОДКБ були відхилені. Ситуація повторилася за рік. Тоді внаслідок бойових зіткнень загинули сотні вірменських військовослужбовців, а ескалації вдалося запобігти лише після втручання США.
Однак сторони не виходили з переговорного процесу, який проходив на трьох майданчиках – у Брюсселі, Вашингтоні та Москві. Прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян уже офіційно заявляв про готовність визнати територіальну цілісність Азербайджану в рамках кордонів колишнього СРСР, включно з претензіями останнього на Нагірний Карабах.
2023-й можна було б у принципі назвати найактивнішим переговорним періодом за останні три роки, що додавало надії на підписання мирної угоди вже до кінця року. Фактично перспектива такого мирного співіснування з Азербайджаном за умов взаємного визнання кордонів у межах колишніх радянських республік усе рідше ставала предметом для дискусій у вірменському суспільстві.
Однак ключовими для Єревана залишалися питання безпеки та статусу вірмен Нагірного Карабаху. Президент Азербайджану Ільхам Алієв неодноразово заявляв, що місцеві жителі вірменської національності матимуть ті самі права, що й громадяни Азербайджану. При цьому Баку не конкретизувало аспектів отримання громадянства та формату співіснування в рамках Азербайджану. Бачення вірменської сторони полягало в необхідності прямих контактів Баку і Степанакерта задля врегулювання цього питання.
Однак відбувалося все навпаки. Азербайджан використовував будь-яку нагоду, щоб максимально перешкоджати зв'язкам жителів регіону з Вірменією. Наприклад, із грудня 2022 року заблоковано Лачинський коридор – єдину транспортну артерію мешканців Карабаху з Вірменією – там згодом встановили КПП. З 15 червня азербайджанські військові заблокувати доступ будь-яких вантажів, посилаючись на спроби перевезення зброї з Вірменії під виглядом гуманітарної допомоги. Вірменам Карабаху запропонували альтернативний маршрут через місто Агдам. Вони відхилили його, вказуючи на порушення повоєнної угоди про Лачинський коридор. Хоча тиждень тому на цій дорозі все ж таки пропустили до Степанакерта російську вантажівку з гуманітарною допомогою.
У результаті гуманітарна криза, яку посилило блокування Лачинського коридору, підважила перспективу мирної угоди в осяжному майбутньому. Потенційно майданчиком для підписання документа могла стати іспанська Гранада, де 5 жовтня мала відбутися зустріч Ніколи Пашиняна, Ільхама Алієва, президента Франції Емманюеля Макрона, канцлера ФРН Олафа Шольца та голови Євроради Шарля Мішеля. Проте влада в Баку вирішила далі триматися звичної тактики безкомпромісних рішень силовим шляхом не без допомоги двох ключових гравців – Росії та Туреччини.
Головні вигодонабувачі війни
Загострення навколо Нагірного Карабаху допомогло Кремлю не лише суттєво посилити свій вплив як модератора процесу вірмено-азербайджанського врегулювання, а й закріпитися як військово-політичному актору на всьому Південному Кавказі. Насамперед росіянам вдалося усунути офіційний Єреван від внутрішніх процесів у Нагірному Карабасі і зробити де-факто владу в Степанакерті повністю залежною від волі Москви як єдиного гарантера безпеки карабаських вірмен. До цього Москва попросила активізуватися в Нагірному Карабасі колишнього російського інвестиційного банкіра та засновника компанії "Тройка-Діалог" Рубена Варданяна, якого на короткий термін призначили держміністром де-факто уряду Арцаху (вірменська назва Нагірного Карабаху).
Зважаючи на широкомасштабну агресію проти України, очевидно, що ще 2020 року російське керівництво розглядало посилення свого статусу в регіоні, щоб використати його можливості обходити західні санкції. Саме тому ключовий пункт тристоронньої угоди про припинення вогню від 10 листопада 2020 року містить умову про розблокування всіх транспортних та економічних коридорів. Вірменія мала гарантувати безпеку 40 км сполучення між західними районами Азербайджану та його ексклавом Нахічеванською Автономною Республікою, аби організувати безперешкодний рух громадян, транспортних засобів і вантажів в обох напрямках. Контроль за сполученням через Сюнікську область Вірменії (Зангезурський коридор) мала здійснювати Прикордонна служба ФСБ РФ. Новий коридор відкривав широкі можливості – вибудовування логістичного ланцюжка з Туреччини до Азербайджану і далі на територію Росії.
Тут йдеться про збіг інтересів Росії, Туреччини та Азербайджану. Якщо Москва Зангезурський коридор розглядає як альтернативний канал постачання необхідних товарів (включаючи товари, призначені для військового використання), то Анкара та Баку бачать тут для себе величезні можливості, що дуже важливо на тлі падіння видобутку каспійських енергоресурсів та економічних проблем, які обернулися рекордним падінням ліри. Новий маршрут через Карабах дозволить Азербайджану збільшити експорт, а Туреччині не лише забезпечити пряме залізничне сполучення з Росією, а й альтернативний шлях для експорту до країн Центральної Азії.
Вірменська влада бойкотувала проєкт, сприймаючи його як загрозу національній безпеці. Спроби Кремля переконати прем'єр-міністра Пашиняна, що дорога вигідна всім, не дали результатів. Крім того, супротивником відкриття коридору через Сюнікську область виступав Іран. Саме його турецький президент Реджеп Тейп Ердоган прямо звинувачує у зриві реалізації проєкту.
Коли в Баку зрозуміли, що ідея коридору не розвивається, то ухвалили рішення встановити КПП на Лачинській дорозі. Причому за мовчазного схвалення російських миротворців, які відповідали за безпеку цієї ділянки в рамках заяви про припинення вогню.
Події цього року передбачувано змінили думку вірменського суспільства не лише про Москву, яку раніше вважали «гарантом безпеки» для вірмен Карабаху, а й про роль РФ у внутрішньополітичних процесах країни. Посилення військової присутності та контролю ФСБ РФ над державним кордоном створювало додаткові загрози для уряду Нікола Пашиняна. А війна Росії проти України вже прямо поставила вірменську владу перед вибором: або підтримка агресора, або вихід з-під його контролю. У Єревані обрали останнє: Нікол Пашинян в інтерв'ю італійському виданню "La Reppublica" назвав помилкою те, що Вірменія надто покладалася на Росію в національній безпеці.
Далі уряд Вірменії ухвалив провести спільні вірмено-американські військові навчання, відкликати постпреда в ОДКБ і почати ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду в Національних зборах Вірменії. Нагадаємо, що МКС видав ордер на арешт Путіна через його злочини проти України. Також прямим викликом Москві можна вважати нещодавній візит дружини глави вірменського уряду Ганни Акопян до Києва. Вона привезла гумдопомогу і взяла участь в організованому Оленою Зеленською форуму перших леді та джентльменів.
Кремль не приховував невдоволення на рівні офіційних осіб і запустив у підконтрольних ЗМІ антивірменську пропаганду. На цьому тлі загострилася ситуація на вірмено-азербайджанському кордоні, почали сутички, а Азербайджан підтягнув додаткові сили до лінії зіткнення в Нагірному Карабасі.
Операція в Нагірному Карабасі мусила мати наслідки і для внутрішньополітичної ситуації у Вірменії. У Кремлі вважали, що вірменська влада постане перед дилемою: або увійти до нової фази протистояння з Азербайджаном, або, у разі відмови, зіткнутися з масовими акціями протестів, мета яких – зміна влади Ніколи Пашиняна та прихід більш лояльних Росії політиків. Коли в команді Пашиняна вирішили не залучати ЗС Вірменії, у Москві запустили кампанію дискредитації влади в Єревані. Спроба організувати акцію протесту на площі біля Кабміну зазнала невдачі. Вірмени, навпаки, зібралися на масштабний мітинг під будівлею російського посольства. Уже пролунали заклики повністю заблокувати деструктивну роботу російських ЗМІ на території Вірменії.
Проте ще дуже рано говорити, що Росія втрачатиме свої можливості та інструменти впливу як у Вірменії, так і на Південному Кавказі. По-перше, Кремль, як і раніше, грає роль миротворця і тепер сприяє прямому діалогу між вірменами Карабаху та керівництвом Азербайджану. Процес урегулювання проходитиме виключно у форматі Москва – Баку – Анкара без участі Єревана. Три дні тому Нікол Пашинян відкинув пропозицію Реджепа Ердогана провести переговори з Азербайджаном за участю Росії та Туреччини.
Попри всі провали в Україні, дії Росії на Південному Кавказі показують, що вона все ще впливовий гравець. Про це свідчить і ситуативний союз із Туреччиною та з Азербайджаном, і зміцнення військово-політичного співробітництва з Іраном, який традиційно веде активну політику на Південному Кавказі. На додачу дії влади Грузії також свідчать про посилення російського чинника в єдиній традиційно прозахідній країні регіону.
Подальший розвиток подій у Вірменії, швидше за все, і визначить геополітичне майбутнє всього регіону. Тим часом вірменська опозиція заявила, що починає процедуру імпічменту прем'єру Пашиняну...
