ГоловнаБлогиБлог Олега Базара

​Правила поведінки на воді або Чому справа порятунку України є також справою Польщі

Усі, мабуть, чули/читали заяву президента Анджея Дуди про «Україну, яка схожа на того, хто тоне». 

«Кожен, хто хоч раз брав участь у порятунку того, хто тоне, знає, що потопаюча людина – надзвичайно небезпечна; що вона може затягнути вас у глибину. Вона має неймовірну силу через особистий страх і вплив адреналіну і може просто втопити рятівника, – сказав він. – Це трохи схоже на ситуацію між Польщею та Україною. Україна перебуває під ударом Росії, безсумнівно, у дуже складній ситуації, вона хапається за все, що може. Чи можете ви звинувачувати її в цьому? Звичайно, ми повинні діяти, щоб захистити себе від шкоди, тому що якщо той, хто тоне, заподіє шкоду і втопить нас, то ми не зможемо йому допомогти».

​Правила поведінки на воді або Чому справа порятунку України є також справою Польщі
Фото: NAWA/Media

В Україні гостро сприйняли слова про «потопельника». Це логічно – ми не у тій ситуації, аби в принципі спокійно реагувати на будь-що. 

У Польщі зараз так само гостро реагують на будь-які недружні, на думку поляків, слова та дії України – виборча кампанія у сусідів якраз на піку, переможець неочевидний, тому тамтешній політикум і політично стурбована частина суспільства теж, певним чином, на війні. Ракети над головами не літають, але здатність спокійно реагувати відключена. Зате гучність на максимумі: кожен скандал, кожна «сильна» заява про захист/зраду національних інтересів можуть вплинути на фінальний результат. У ситуації, коли одні роблять усе, щоб зберегти владу, а інші – за будь-яку ціну завершити восьмирічне домінування чинної партії влади, не до здорового глузду. І не до України.

Лідер PiS і віцепрем'єр-міністр Польщі Ярослав Качинський виступає на Майдані. 2013-й рік
Фото: LB.ua
Лідер PiS і віцепрем'єр-міністр Польщі Ярослав Качинський виступає на Майдані. 2013-й рік

15 жовтня електоральна війна закінчиться. Але шрами і рани, завдані у її ході, можуть впливати на стосунки України та Польщі ще якийсь час. Такі вже люди – попри логіку та навіть національні інтереси – емоції та образи все одно мають значення. Навіть у великій політиці. Особливо, коли, попри закінчення виборів, все одно доводиться реагувати на запити власноруч накачаного негативом суспільства.

«Ми б хотіли і далі допомагати Україні, але щоб це було можливо, нам потрібна у цій справі підтримка польських громадян. Тому, якщо не буде підтримки таких дій з боку поляків, нам важко буде робити це у тому обсязі, у якому ми це робили до цих пір», – заявив міністр у справах ЄС Шимон Шинковський вель Сенк.

А як зберегти належний рівень підтримки громадян, якщо мізки пересічного поляка 24/7 бомбардують заявами про ембарго, небезпечне зерно та невдячних українців-потопельників? Чесна відповідь – ніяк. Про це ми подумаємо після виборів.

Для ілюстрації виборчого психозу перегріву теми України: власне вчора мого приятеля польські прикордонники не пропускали до Польщі, бо на авто було зображення тризуба. Мовляв, це «символ Бандери». Пояснення, що це державний герб України тривали понад годину. 

«Вам, українцям, треба лишень трохи почекати», – приблизно таке сказали мені в приватних розмовах одразу кілька польських політиків. Але кожен з них, у тому числі представник опозиційного табору, додавав щось про саме наші помилки та неконструктивність. Що свідчить: шрами та рани, завдані у ході виборчої кампанії, досить глибокі.

Після 15 жовтня і в нас, і в нової польської влади – хто б у підсумку нею не став – буде надскладне завдання: не лише подолати «зернову кризу» (Україна, зрештою, запропонувала шлях її нормального вирішення), а й відновити рівень суспільної солідарності поляків з українцями. Не лише на рівні слів, а й дій. Зокрема – у контексті заяви очільника польського уряду Матеуша Моравецького про те, що Польща «більше не постачає зброю Україні, тому що зараз забезпечуємо Польщу сучаснішою зброєю».

Так, поляки зробили для України надзвичайно багато, допомога Польщі – безцінна, її озброєння допомогло нам вистояти. Щонайменше 350 танків радянських зразків, десятки БМП-1, 14 Leopard 2 – Варшава передала їх в числі перших, 14 МіГ-29, 18 САУ «Краб», 36 систем залпового вогню «Град», дрони, МРАПи, ПЗРК «Piorun» (їх віддали всі, що мало на початок великої війни Військо Польське) – це лише те, що відомо. А було ж іще те, про що не повідомляли. А ще – прихисток мільйонів українців і головний логістичний хаб.

Польська САУ Краб під Бахмутом
Фото: EPA/UPG
Польська САУ Краб під Бахмутом

Ми в неоплатному боргу перед сусідами. І маємо пам’ятати про це. Але й вони мають усвідомлювати, що зупиняти допомогу зараз – нерозумно і не практично. І небезпечно – для них у тому числі. 

Тут, мабуть, доречно повернутися до метафори Анджея Дуди про «тих, хто тоне». 

Якби сталося так, що Україна б потонула, – Польща, інші наші сусіди, НАТО і Захід загалом стикнулися б з економічними, соціальними, а головне безпековими, проблемами такого рівня, у порівнянні з якими, актуальна їхня ситуація здалася б дитячими забавками. Тому так, того, хто тоне, потрібно рятувати за будь-яку ціну – інакше він потягне за собою багатьох. А тому, хто вже почав випливати, потрібно допомагати з потроєними зусиллями – шанс врятувати його, а отже, врятуватися самому, є і він великий.

Упевнений, у Варшаві це розуміють. 

Олег Базар Олег Базар , Головний редактор LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram