«Залужний хотів би завершити війну цього року, проте йому необхідно переконатися, що він не програє її цього року»
У червні 2022 року ваш наступник, чинний глава Генштабу Великобританії Патрік Сандерс закликав британських військових готуватися до великої континентальної війни з Росією. Минув рік: чи вважаєте високим ризик того, що війна перекинеться за межі України?
Важливо не допускати думки, що ця війна не може ще загостритися або розширити свої межі. Нині, попри значні жертви з боку українських Збройних сил і цивільних, війна все ще має обмежений масштаб – зокрема, у своїх цілях, географії та принаймні поки що в застосовуваних засобах. Ситуація потенційно може погіршитися. Тому я вважаю, що необхідно надалі підтримувати Україну, зміцнювати її військові можливості так швидко, як дозволяють наш промисловий потенціал та оборонні запаси. Це найважливіший пріоритет.
Як, на вашу думку, змінилася українська армія, її стратегічні можливості з початку війни?
Обидві армії сильно змінилися внаслідок отриманих уроків війни. Одним з найцікавіших явищ цієї війни, на мій погляд, є неймовірна трансформація українських Збройних сил з добровольчих підрозділів у повноцінну національну військову машину. Ця нова для України структура дозволила молодим чоловікам і жінкам використати складні та незвичні навички. Адже ще три-чотири роки тому вони й уявити не могли, що братимуть участь у такій інтенсивній і масштабній війні проти Росії.
Чи змінилася російська армія?
Те, як Росія розпочала вторгнення, його негайні наслідки, стало для неї катастрофою. З того часу російська армія намагається повернути стратегічний імпульс. Але це не означає, що росіяни не взяли деякі складні тактичні уроки. Вони мали цілу зиму, щоб сформувати глибокі та складні оборонні позиції на сході та півдні. Тепер можуть грати в довгу гру, перебуваючи у стратегічній оборонній позиції, що, звісно, буде дуже складним випробуванням для української армії.
Що ви скажете про генерала Залужного?
Залужний є неймовірним творцем успіху Збройних сил України. Він розуміє, що несе колосальну відповідальність перед усією нацією. Він приголомшливий офіцер, який виконує свої обов’язки дуже легко та кмітливо. Має глибоке розуміння характеру ворога, з яким має справу, і тих викликів, які потрібно здолати.
Нещодавно в інтервʼю "The Washington Post" генерал Залужний зазначив, що сучасні доктрини НАТО не передбачають наступальних операцій без переваги в повітрі. І що третини літаків НАТО, які вона має на своєму східному кордоні, вистачило б для переваги України. Водночас навчання українських пілотів на F-16 ще не розпочалися. Як це позначиться на контрнаступі?
На жаль, це дуже сильно впливає на контрнаступ. Генерали ніколи не ведуть війни так, як прописано, або так, як того вимагає доктрина. Вони можуть вести кампанію тільки так, як дозволяють їхні ресурси та можливості, і ця постійна напруга характеризує їхню позицію. З огляду на це, я вважаю, що генерал Залужний реалістично ставиться до тих обмежень, рамок, яких йому необхідно дотримуватися, щоб ЗСУ могли ефективно боротися цього літа. Найімовірніше, він береже свої ресурси та стратегічний резерв для того, щоб бути готовим до, можливо, дуже довгої війни.
Він хотів би завершити війну цього року, але йому необхідно переконатись, що він не програє її цього року. Тому, я вважаю, він ухвалює правильні рішення: надто не ризикує, захищає і дбайливо ставиться до своїх солдатів, не прагне боротися проти сил Росії, а намагається визначити тактичні вразливості, які згодом може використовувати. Це суперечить очікуванням, що контрнаступ матиме вирішальний успіх і займе дуже короткий проміжок часу. Ці очікування, до речі, від початку були нереалістичними. Захід уже починає усвідомлювати ті складні проблеми, з якими зараз стикаються українські Збройні сили.
«НАТО стане сильнішою завтра з Україною, а не без неї. Тепер питання – в умовах і термінах»
Тривалий час наші партнери на Заході відмовлялися надавати Україні бронетехніку, далекобійні системи, літаки. Зараз практично всі ці червоні лінії перейдено, однак з великим запізненням. За яке Україні довелося заплатити страшну ціну. Чому Захід настільки обережний і нерішучий?
На жаль, нинішня міжнародна підтримка України розрахована лише на стримування Росії. Це стримування виникло з переконання, що головна мета країн НАТО – не провокувати президента Путіна та Росію і не допустити загрози додаткової ескалації, не кажучи вже про застосування тактичної ядерної зброї. І ось через це виникли ці обмеження, причому не лише щодо типів зброї, які постачають Україні, а й щодо того, де ця зброя може бути застосована на полі бою.
Це лише призвело до додаткових жертв серед українців. Ви повинні були вести війну так, як би ви того не мали робити, якби у вас був повний доступ до стратегічного арсеналу НАТО. І я вважаю, що це нереалістично – припускати, що ви обов'язково опинитеся у кращій позиції. І тому це призводить до дуже покрокового підходу до управління контрнаступом.
Як ви ставитеся до того, що наші партнери не рекомендують Україні завдавати ударів по російській території?
Аналогія, яку я іноді використовую – це міжнародна коаліція в Афганістані, яка боролася з партизанськими силами протягом 15 років, але так і не змогла перемогти погано підготовленого тактичного супротивника. Одна з причин полягає в тому, що таліби мали безпечний притулок за кордоном, де вони могли набирати бійців, відновлюватися, переоснащуватися і практично безкарно компенсувати свої втрати. І, звичайно, це та перевага, якою користується російський контингент в Україні. Україна не має ресурсів, щоб вести те, що ми називаємо глибоким боєм, який би переніс війну на територію Росії. І, звичайно, це тактичне обмеження, яке явно впливає на здатність українських Збройних сил вести війну.
Та чи можна виграти війну, якщо вести її виключно на своїй території і не мати можливості завдавати ударів по стратегічних об’єктах ворога?
Я вважаю, що Україна може досягти значних тактичних успіхів. Це робить завдання складнішим, затягує військові дії та робить їх більш витратними. Однак, попри це, Україна може перемогти Росію на своїй території. Утім я не вважаю, що це автоматично призведе до закінчення війни. Отже, найімовірнішим сценарієм є тривала війна чи заморожений конфлікт. Це в інтересах Росії, і це дасть їй перевагу з погляду стратегії, оскільки дозволить відновитися і стати сильнішою, виконати уроки над помилками. І, звичайно, тут криється велика небезпека, адже в результаті проросте насіння майбутньої війни.
Вочевидь, найкращою гарантією безпеки України має стати вступ до НАТО. Нам кажуть, що це неможливо через війну. А який сенс Путіну завершувати війну, якщо єдина можливість втримати Україну поза Альянсом – це постійно вести бойові дії і тримати окуповані території? Може, у цей непростий історичний момент варто змінити вимоги до членства?
Зараз не той момент, коли потрібно грати у стратегічну невизначеність щодо майбутніх гарантій безпеки Україні. Це не сприяє підтримці духу супротиву та боєздатності українських Збройних сил. І це не на користь міжнародному співтовариству, адже Путін не отримає чіткого сигналу, що ця війна є незаконною і має бути припинена.
Я не вважаю, що бюрократичні протоколи, які можуть застосовуватися в мирний час для залучення нових членів НАТО, є слушними механізмами в тій динамічній ситуації, в якій зараз перебуває Україна. Я також вважаю, що Альянс визнає, що війна, яку сьогодні веде Україна, є першою фазою зі стримування та подальшої протидії глибоко безрозсудній і реваншистській Росії. Альянс стане сильнішим завтра з Україною у його складі, а не без неї. І стримувальна позиція НАТО буде міцнішою за участі України. Тепер питання в умовах та термінах, пов'язаних з набуттям Україною повноцінного членства.
Останнім часом і президент Зеленський, і президент Байден говорять про те, що Путін може застосувати ядерний козир – або завдати тактичного ядерного удару, або організувати теракт на Запорізькій атомній електростанції. Якщо якийсь сценарій справдиться, як конкретно має відповісти Захід?
Президент Путін, вірогідно, використовуватиме ядерну перевагу, однак він визнає, що існує відносний баланс між ядерним шантажем і самим застосуванням. Він надалі погрожуватиме і між рядками показуватиме, що можлива ескалація, зокрема і на Запорізькій атомній електростанції. Проте він розуміє, що втратить будь-яку перевагу, якщо перейде межу і застосує ядерну зброю. Міжнародна спільнота, включаючи США, ЄС і навіть Китай, дала чітко зрозуміти, що це абсолютно неприйнятно. Якщо Путін піде на це, то допустить серйозну стратегічну помилку. Зараз глобальні гравці роблять усе, щоб запобігти такому сценарію.
«Думаю, Україні потрібно внести в плани можливий період стратегічної нестабільності в Росії»
На вашу думку, як довго Росія здатна вести війну такої інтенсивності?
Російське керівництво припускає, що наразі має стратегічні ресурси, щоб підтримувати на цьому рівні війну. У РФ усвідомлюють, що беруть участь у перегонах з переозброєння, де головний конкурент – це Україна. Росіяни готують наступні хвилі з розгортання та модернізації армії у 2024 і 2025 роках. Ось чому я говорю, що це дуже важливий етап планування для українських Збройних сил, коли потрібно зрозуміти, як зберегти та підтримувати українські ресурси, щоб не виснажити їх у 2023 році. Адже їх, можливо, доведеться застосовувати у 2024-му та, ймовірно, у 2025 роках.
Водночас як би не закінчилася війна, вона закінчиться політичними переговорами. Складно уявити стійке політичне врегулювання з Путіним, якому неможливо довіряти. І, як я розумію, сьогодні в Києві вважають, що відсутність угоди є чимось менш небезпечним, ніж угода, де немає довіри, прозорості та можливості перевірки положень. Україна не хоче компромісів щодо суверенітету чи територіальної цілісності, які базуватимуться на фальшивому мирі.
Чи є у США, НАТО загалом розуміння, що і як робити з Росією, яка остаточно перетворилася на глобальну загрозу – не лише через напад на Україну, а й через неадекватність і непрогнозованість Кремля, в руках якого – найбільший ядерний арсенал світу. І при цьому Кремль, як показав «заколот Пригожина», не до кінця контролює власні силові ресурси.
Ця історія з походом Пригожина трохи відкрила завісу і дала нам уявлення, наскільки крихкий політичний устрій у самій Росії, що Путін має відносний вплив та авторитет. Урешті-решт, глибоко авторитарні – якщо не сказати тоталітарні – режими історично довели свою неефективність. І, можливо, ми бачимо вже кінець подорожі цього режиму.
Водночас не варто забувати, що війна (мається на увазі радянсько-афганська війна 1979–1989 років. – LB.ua) ознаменувала собою кінець радянського світу. Вона була помилкою глибоко безрозсудного та реваншистського режиму. Росія сьогодні не є стабільною державою. На жаль, міжнародне співтовариство вчасно не зупинило її, і тепер Україна платить дуже велику ціну через це.
Ви допускаєте сценарій розпаду Росії?
Малоймовірно, щоб після завершення тактичної військової кампанії в Україні, хоч би як вона закінчилася, Україна виявить, що в неї з'явився мирний і конструктивний партнер у Москві. Якщо Україні вдасться досягти успіху – і сподіваюся, що це станеться, – це призведе до поразки президента Путіна та потенційної нестабільності на вашому східному кордоні.
Думаю, Україні потрібно внести в плани можливий період стратегічної нестабільності в Росії, що вимагатиме дуже значного військового ресурсу для запобігання повторенню вторгнення та для захисту України, ваших сусідів і регіону від можливих дестабілізаційних наслідків. Політичні процеси в Москві у цей момент будуть дуже непередбачуваними.