Медіамагнат
Кар’єра Берлусконі розпочалася у 1960-х з будівельної галузі, а в 1970-х розгорнулася вповні, коли він створив фінансове підприємство «Фінінвест». Тоді ж, у 1970-х, Берлусконі взявся до справ і на медійному полі. Спочатку це маловідомий кабельний канал «Telemilanocavo», а з 1979-го – уже всім відомий «Canale 5».
Берлусконі ніколи не ставив завдання піднімати культурний рівень глядача: його канали промовляли до найменш освічених, створювали безпринципну, сексистську, бездумно-веселу телевізійну жуйку. Прагнучи сформувати не просто канал, а загальнонаціональний ЗМІ, Берлусконі домовився з п’ятдесятьма приватними телекомпаніями з усієї Італії, що вони транслюватимуть одночасно одні і ті самі програми. З’явилися нові розважальні формати, які відразу стали популярними. Кількість глядачів зросла у геометричній прогресії, а їхні смаки та погляди на життя змінилися цілком конкретним чином... Упродовж років цей ефект накопичувався.
1993 року Берлусконі створив мультимедійний медіахолдинг «Медіасет», який докорінно змінив обличчя італійського телебачення. Учені з престижного міланського університету Бокконі якось порівняли дві мапи: на одній були назви італійських населених пунктів, куди потужно надходив сигнал медіахолдингу «Медіасет», а на іншій – те, як саме голосували жителі населених пунктів. Виявилося, що ті, хто дивився цей канал, були схильні голосувати за популістів. Тож не дивно, що власник такого потужного інструмента подався в політику.
Політик
У жовтні 1993 року 57-річний Берлусконі вирішив стати політиком і вже в січні 1994-го створив власну партію – правоцентристську «Вперед, Італіє!». Протримався в депутатах рекордні чотири каденції, 2013-го вперше був обраний сенатором. Як досконалий популіст, умів подобатися електорату і тому чотири рази обіймав посаду прем’єр-міністра Італії (1994–1995, 2001–2005, 2005–2006 і востаннє 2008–2011).
Як політик Берлусконі просував інтереси підприємців проти інтересів працівників. «Завдяки» йому в Італії, попри досить потужні профспілки, з’явилися і поширилися соціально майже не захищені форми роботи (прекарна робота), що і досі є однією з головних бід апеннінської держави.
Критики стверджують, що в політику Берлусконі штовхнули не так політичні амбіції, як потреба захиститися від численних судових справ. Власне, Берлуска завжди просував закони задля власного захисту, змінював законодавство залежно від того, в яких саме злочинах і порушеннях його звинувачували. Наприклад, кілька з понад 20 загалом порушених проти нього справ були закриті через декриміналізацію злочину.
Злочинець
Серед звинувачень, що висували Берлусконі, були: сфальшована фінансова документація, корупція, фальшиві свідчення в суді, розбещення та схиляння до проституції неповнолітніх, розголошення закритої інформації, зв’язки з мафією, ухиляння від сплати податків, дифамація тощо. Від усього цього Берлусконі (який завжди говорив, що ні в чому не винний, на нього несправедливо нападають, і взагалі «його не так зрозуміли») вдалося відбитися.
Окрім однієї справи. У процесі про фінансові злочини його дітища «Медіасет», який тягнувся з 2005 року, Берлусконі таки визнали винним у всіх трьох інстанціях. 2013 року Апеляційний суд Мілана підтвердив вирок – 4 роки ув’язнення, 5 років заборони обіймати посади.
У березні 2014 року остання інстанція, Касаційний суд Італії, підтвердив, що Берлусконі є злочинцем, і затвердив як додаткове покарання дворічну заборону обіймати високі державні посади. У квітні того ж року підтвердили пропозицію передати засудженого соціальним службам. Покарання виглядало досить анекдотично: 78-річний Берлусконі до шостого березня 2015 року був зобов’язаний працювати в клініці для літніх осіб у Чезано Босконе.
Друг диктаторів
Берлусконі, який не любив грати за правилами, охоче дружив із диктаторами. Так, 2010 року перед телекамерами цілував руку лівійському диктаторові Каддафі, який прибув до Рима на його ж запрошення. Не дивно, що і з Путіним у Берлусконі були чудові дружні відносини. Вони охоче їздили один до одного в гості, і Берлусконі активно просував в Італії необхідність дружби з Росією. За його каденцій залежність від російського газу помітно зростала. Крім того, Берлусконі приїжджав на вкрадену в України землю – у Крим після його незаконної анексії, де, зокрема, Путін почастував гостя вкраденим же колекційним вином – із заводу «Масандра». Через цю поїздку СБУ заборонила Берлусконі в'їзд в Україну на три роки.
Берлусконі та Путін завжди дуже позитивно відгукувалися один про одного. І мали схожі смаки: Берлусконі вибудував у своєму Аркоре справжній палац, сповнений кричущих розкошів.
З початком повномасштабного вторгнення Берлусконі промовив кілька формальних слів на «підтримку України та її народу», але не відмовився від давнього друга. І в кулуарах пояснював, що «Володимир (Путін) на мій день народження надіслав мені 20 пляшок горілки та дуже милий лист. Я відповів пляшками ламбруско і таким самим милим листом». Відомо, що Берлусконі критикував президента Зеленського і до останнього підтримував брехливі московські наративи, зокрема, про «народ Донбасу».
Політичний спадок
Берлусконівська «Вперед, Італіє!» є однією з трьох партій, які формують чинну урядову коаліцію на чолі з Джорджією Мелоні. На останніх виборах вона отримала досить скромний результат, менш ніж 10% виборців – далася взнаки погана репутація лідера. Тепер політичним спадкоємцем Берлусконі формально є Антоніо Таяні — міністр закордонних справ уряду Мелоні. Що це означає для України?
Сам Таяні поки що не відхиляється від накресленого прем’єркою проукраїнського курсу. У минулі місяці він уже був змушений пом’якшувати скандальний ефект від чергового берлусконівського виявлення любові до Кремля і нелюбові до України («лінія партії залишається незмінною»), а на нещодавній великій інвестиційній конференції демонстрував журналістам подарований українською делегацією браслет з Азовсталі.
Отже, якщо не станеться нічого непередбачуваного, Мелоні стане дещо простіше проводити свій проукраїнський курс. Адже інший затятий друг Кремля і недруг України – Маттео Сальвіні – тепер залишиться фактично сам на сам. А в нього нині не широкий електорат, щоб диктувати свої умови.
