Путінська Росія нині не говорить про мирні плани, бо ніхто на Заході просто не сприйматиме і не слухатиме її – там не довіряють Кремлю і знають, що він прагне лише одного: отримати час, щоб краще підготуватися до чергового нападу на Україну, зберігши при цьому вже окуповані території.
Замість Росії мирні ініціативи постійно пропонує Китай. Він виступає ключовою силою, яка формує глобальну альтернативу формулі миру Зеленського. Саме китайське керівництво першим презентувало своє відмінне від українського бачення припинення війни. 12 пунктів, які представив Пекін, пропонують замороження протистояння. А ще – припинення вогню, відмову від запровадження санкцій і фактично позаблоковий статус України.
У разі реалізації такого плану Росія отримає можливість поновити сили, краще підготуватися до наступної атаки на Україну, ймовірно, розморозити, хоча б в окремих сегментах, співпрацю із Заходом. КНР же за нагоди – якщо, до прикладу, все ж дійде до прямого конфлікту зі США поблизу Тайваню – зможе вчергове розіграти російську карту, що не дасть Європі активно допомогти своєму союзнику – Сполученим Штатам.
Китайський «мирний план», а також заяви чиновників КНР перегукуються з так званими мирними ініціативами індонезійського міністра. А ще – з подібними планами бразильського президента, який пропонував віддати Крим, і заявами лідерів деяких африканських держав. Усі ці «мирні» проєкти зводяться до одного – до легалізації окупації української території.
При цьому немає ніяких окремих індонезійських, бразильських, африканських мирних планів, є лише одна китайсько-російська ініціатива. Насправді цього варто було очікувати відразу після того, як Генасамблея ООН проголосувала резолюцію на підтримку формули миру президента Зеленського. Тоді китайці та росіяни через Білорусь намагалися внести дві правки, які нівелювали б суть української пропозиції.
Після цього дипломатичного програшу Пекін і Москва почали діяти: Китай опублікував свій мирний план, інші держави, на які Піднебесна має певний вплив, узялися презентувати власні ініціативи – варіації китайської.
У чому може полягати стратегія Китаю? Продемонструвати Заходу, що існує величезна кількість варіантів мирного врегулювання, що існують альтернативні українській і західній моделі. Що потрібно прийти до спільного знаменника, а отже, почути і так званий Глобальний південь, а насправді держави, за якими економічно стоїть Китай. Також Пекін ставить перед собою й іншу мету – він намагається розділити Європу і США так само, як це зробила колись Росія, переконавши німців і французів сформувати у 2014 році мінський формат, замінивши ним женевський майданчик, де були Сполучені Штати. І китайці вже агітують деяких європейських лідерів проводити більш самостійну від США політику.
Чому Індонезія пропонує цю ініціативу, яка є якоюсь сумішшю китайського плану та деяких російських старих напрацювань? Бо Джакарта підтримує Пекін у його прагненні стати регіональним лідером, тому що етнічним китайцям належить близько 70% індонезійської економіки. Через те, що Індонезія економічно залежить від КНР – країни торгують у юанях, виступають за відмову від долара; Китай є найбільшим торговельним партнером Індонезії, його ж компанії там будують нову столицю та освоюють надра. Бо здешевлена російська нафта та продовольство надходять до Джакарти, а пропаганда РФ транслюється індонезійським громадянам через китайські соціальні мережі.
Ті самі відповіді будуть, якщо проаналізувати бразильський чи африканський інтерес.
Час уже зрозуміти, яку реальну роль відіграє Китай і які цілі ця держава ставить перед собою. Пекіну точно не потрібна формула миру України, йому потрібно, щоб Росія не програла.
