Рим за мир?
За даними організаторів римської акції (купи профспілок, організацій ультралівих, комуністів, ультраправих з католиками докупи), у столиці зібралося понад 50 тисяч людей. А можливо, й дійсно до 100 тисяч, як подали деякі ЗМІ: захід був направду велелюдним. «Мир, мир, мир, треба мир, негайно мир», - кричали там. «Жодних озброєнь Україні. Досить військових витрат», - розмахували транспарантами. «Ні НАТО! Ні Америці». «Викресліть війну з історії». «Ні - ядерній загрозі». І навіть «Досить антиросійських санкцій». Так столична площа вимагала негайно припинити вогонь і провести міжнародну конференцію про мир. Одним з організаторів заходу був колишній прем'єр Італії, популіст Джузеппе Конте, який уже кілька місяців гучно вимагає припинити постачати зброю Україні.
Що впадало у вічі – римська площа була червоною, зеленою, веселковою – тобто кольорів італійських рухів, профспілок, об'єднань, якогось загального, погано визначеного «миру», а власне українських кольорів там було обмаль. Що логічно: якщо ти виступаєш фактично за знищення певного народу, нащо тобі його символи?
Заради правди слід, однак, відзначити, що не всі учасники виступали дійсно за капітуляцію. Скажімо, на римську площу прийшов представник Демпартії Енріко Летта. Свідомо. Саме для того, щоб «не залишати цю площу тим іншим». Але закінчилося це для нього так собі. Щойно він спробував сказати кілька слів на підтримку України, як «народ миру» (так подобається подавати себе всім тим путіністам, які не мають мужності назватися ними відкрито) тут-таки його зашикав, назвав фашистом, «розпалювачем війни» і прогнав. А наступного дня газети написали, що Летта «прийшов не на ту площу». Дещо дивно виглядала там і Спільнота Святого Егідія, яка зазвичай не займає антиукраїнських позицій. Так само не на ту площу прийшли й деякі українські жінки: не дочитали, не зрозуміли італійською, не розібралися, про який саме «мир» тут йтиметься..? І цим, на жаль, дали змогу організаторам говорити: «бачите, у нас тут є українці».
Жовто-блакитна Арка миру
Хоча українці римської діаспори якраз показово поїхали в Мілан, а не залишились у «рідному Римі». Чому, пояснює Олесь Городецький, президент Християнського товариства українців в Італії, який запалював пристрасною промовою площу в Мілані: «Наше Товариство було в Мілані, а не в Римі тому, що ми не можемо брати участь в антиукраїнських заходах, а маніфестація в Римі була саме такою. У Римі говорилися загальні слова про мир і лунали дуже конкретні заклики припинити постачати зброю Україні. Ці заклики офіційно поширював колишній прем'єр Італії, представник однієї з політичних партій Джузеппе Конте. Я вважаю, що це явний доказ путінізму, а не пацифізму. У той час як у Мілані маніфестація відбулася під красномовним гаслом "Slava Ukraini" і там закликали до встановлення справедливого миру, до захисту України як країни-жертви. Ми, власне, хотіли підкреслити цей наш жест: якщо українці Рима замовляють собі автобус і їдуть до Мілана – це протест, це говорить саме за себе. Ми проти тих, хто хоче вирішувати все за Україну без участі українців».
Міланська площа зібрала набагато менше людей, у кілька разів менше. Але вона була такою, як її бачать власне українці (Християнське товариство українців в Італії там було далеко не єдиним українським об’єднанням). Достатньо подивитися на фото, щоб зрозуміти, що українська символіка багато значить для присутніх: міланська Арка миру, звідки стартував марш, була вся заквітчана в жовто-блакитне... І ще трохи в темно-синьо-жовте, адже такими є кольори прапора ЄС. Тут зі сцени виступали і італійські політики й активісти, і відомі в діаспорі українці: журналісти, громадські діячі, блогери. А також рідні тих, хто нині воює. Мілан стверджував: «Немає миру без справедливості», «Мир неможливий на умовах Росії», «Ні російській агресії». Цікаво, що іранці теж приєдналися до міланської маніфестації – із закликом повалити монструозний режим і в їхній рідній країні.
«Народ миру» і незручні питання
А потім... Після маршів дві площі зустрілися в соціальних мережах. Ті, хто розмахував різнокольоровими прапорами в Римі, продовжував бубоніти «треба мир, негайно треба мир» - як заклинання. Або ж «хай замовкне зброя». Чи «слід негайно посадити дві сторони за стіл переговорів». І передбачувано ніхто з них не міг відповісти на жодне запитання тих, хто був або волів бути в Мілані: «Як саме ви плануєте примусити замовчати російську зброю?», «Чому ви звертаєтеся до жертви, а не до агресора?», «Вас не тривожить, що ваші вимоги збігаються з бажаннями Путіна?», «Ви хочете, щоб Росія підписала зобов'язання більше не атакувати? Окей. А які у вас є важелі, щоб вона це виконувала?» Перевірено авторкою: таких запитань «народ миру» дуже боїться й одразу від них утікає. Ну бо ж соромно казати, що ти просто боїшся високих цін на електроенергію і тобі начхати на життя чи смерть українського народу. Або що «Путін же не на нас нападає». Це ж так погано звучить. А вони ж такі добрі. Навіть про «співчуття до народу-жертви» говорять... Звісно, що все це одразу використала на свою користь російська пропагандистська машина.
Чи варто Україні тривожитися з цього приводу? Певно, не дуже. В Італії грається своя шахова партія. Тут до уряду прийшла ультраправа політсила «Братів Італії» на чолі з Джорджією Мелоні, яка з квітня послідовно виступає за надання зброї Україні. Щоправда, партнери по коаліції в неї конкретно прокремлівські – Сальвіні (так, той самий, з пикою Путіна на футболці) та Берлусконі. Але голосів ці двоє набрали мало, отже, занадто сильно командувати в них не вийде. Хоча гальмувати постачання зброї та влаштовувати провокації вони можуть і вміють. Але, зрештою, якщо сама Мелоні не схибить – Київ і надалі дякуватиме офіційному Риму за нові постачання.