“Усім, що маю, я завдячую Марін Ле Пен”, – такими словами подяки Жордан Барделла звернувся зі сцени до однопартійців. Уперше за 50-річну історію партії на її чолі стоятиме людина, яка не носить прізвище Ле Пен. Сама ж колишня лідерка крайніх правих і екскандидатка на президентське крісло теж не поскупилася на захоплені вигуки у бік свого наступника. “Я повністю довіряю Жордану. [...] Разом з ним партія продовжить свою сучасну, сильну динаміку і рух до ще більшої довіри”.
У свої 27 років політик уже встиг відзначитися під час більш ніж успішної парламентської кампанії “Національного зібрання” — уперше за весь час існування рух отримав у Національній асамблеї рекордні 89 крісел. Призначення Барделла лідером крайніх правих має абсолютно очевидну мету — оновити і пом’якшити образ партії, а також привабити більше молодих виборців. Однак від своєї справжньої природи партія навряд чи втече.
“Нехай їдуть назад до Африки”
Доказом того, що можна оновити фасад, але суть залишається та сама, став расистський інцидент із членом “Національного зібрання” на сесії французького парламенту минулого тижня. Чорношкірий депутат Карлос Мартенс Білонго з партії крайніх лівих виголошував промову, присвячену судну з врятованими в морі мігрантами, від якого відмовилися всі французькі порти. У момент, коли депутат звертався до прем’єрки Елізабет Борн із закликом допомогти мігрантам, із залу Асамблеї пролунало гучне “нехай їдуть назад до Африки!”.
Ситуація ускладнилася тим, що в усній французькій мові дієслово “їдуть” звучить однаково і в однині, і в множині, а отже, репліка могла стосуватися і мігрантів, і чорношкірого депутата — “нехай їде назад до Африки”. Автора висловлювання було не складно відшукати — ним виявився член “Національного зібрання” Грегуар де Фурнас.
Пленарну сесію довелося перервати, а самого парламентаря на 15 днів відсторонили від роботи, наклавши додаткову санкцію у вигляді стягнення 50% зарплати за поточний місяць. Від молодого лідера крайніх правих Жордана Барделла очікували рішучої відповіді. Той обмежився лаконічним “мій колега обрав не найелегантніші слова”. З таким підходом французькі крайні праві навряд чи зможуть позбутися репутації расистської і популістської партії. Та, вочевидь, цей образ партію аж ніяк не тривожить — урешті-решт, саме ця риторика допомогла руху здобути 89 крісел з 577 в Асамблеї на останніх парламентських перегонах.
Дружба з Путіним на паузі, але чи надовго?
Історично “Національне зібрання” вважалося прокремлівською партією Франції. Після нелегальної (і, варто додати, невизнаної Францією) анексії Криму Марін Ле Пен кілька разів заявляла, що вважає окупацію РФ півострова абсолютно законним волевиявленням. Складно вважати збігом, що того самого року політик отримала позику на 9 мільйонів євро для проведення кампанії в рамках місцевих виборів від Першого чесько-російського банку. Ба більше, у 2017 році Путін уже приймав тодішню лідерку крайніх правих у Кремлі, адже в цей момент Москва робила ставку на її перемогу на президентських виборах.
Тоді Ле Пен вийшла у другий тур, однак президентом обрали Макрона. У 2022 році сценарій повторився — той самий другий тур і знову перемога Макрона. Якщо “Національне зібрання” хоче втретє спробувати посадити власного кандидата в найважливіше крісло в країні, партія потребує оновлення. Саме це оновлення і має уособити молодий і динамічний Жордан Барделла. Французькі медіа називають його “схибленим на владі”, готовим боротися за своє всіма способами. Чи не ідеальний ставленик для Кремля?
Утім завдання Барделла може бути дещо прозаїчнішим – збільшити підтримку партії та, досі можливо, самої Ле Пен перед наступними президентськими виборами, «розмивши» французький електорат. Насправді економічна глобальна криза створює сприятливі умови для підтримки виборцем правих сил. Якщо ж ті ще проходять певний ребрендинг і акцентують увагу на збереженні традиційних цінностей, то популярність їх лише зростає. Є яскравий приклад цього – нещодавнє рекордне голосування італійців за крайню праву, неофашистську партію «Брати Італії», яка кілька років тому змінила вивіску на ту саму консервативну й сформувала нині уряд разом зі справжніми друзями Путіна. Ле Пен, нагадаю, одразу поздоровила очільницю «братів» Джорджі Мелоні і, вірогідно, зрозуміла поточний тренд.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну підтримувати Москву у французьких політичних колах стало моветоном. Політичні сили зійшлися на спільній позиції підтримки України, однак рівень цієї підтримки та її нюанси страшенно різняться. Наприклад, обережний у своїх висловлюваннях щодо війни Жордан Барделла вже встиг виступити за зняття частини санкцій з Росії через буцімто їхню неефективність і через те, що вони можуть негативно позначитися на рівні життя самих французів перед зимою, у період зростання цін, зокрема на енергоносії.
Дружба “Національного зібрання” з Путіним офіційно поставлена на паузу, та чи надовго? Наступні президентські вибори у країні пройдуть у 2027 році, але готуватися до них політичні сили починають уже зараз. Готуватися… і шукати гроші.
