Усім підвищення зарплат на 52%
День французів тепер починається о 5-й ранку із займання місця в черзі на заправці. З кінця вересня у країні страйкували відразу дві найбільші мережі постачання нафтопродуктів – "Total" і "Exxon". Минулого тижня керівництво другої знайшло спільну мову зі страйкарями, а от у "Total" до компромісу далеко. У піковий момент майже 30% заправок у країні працювали в обмеженому режимі. Це, зокрема, торкнулося найзаселенішого паризького регіону і півночі Франції.
Попри страшенні незручності, 42% французів заявляють, що підтримують страйкарів і розуміють їхні вимоги. То чого ж саме хочуть працівники "Total", які досі відмовляються повернутися до роботи? Усе почалося зі скандальної новини – президент компанії Патрік Пуйане збільшив свою зарплату на 52% за минулий рік. Усе це завдяки суперприбуткам "Total", зумовленим зростанням цін на паливо й акції відповідно. “Ми всі хочемо зарплату на 52% більшу”, – з таким популярним слоганом на вулиці в неділю вийшли представники інших галузей, підтримані політиками лівої коаліції.
Уряд до страйку на заводах поставився суворо. Коли відсутність бензину почала позначатися на доставках продовольства і діяльності швидкої допомоги, влада вдалася до реквізиції працівників. На практиці це означає, що ключовий персонал, необхідний для відновлення виробництва заводу, отримав від префектури зобов’язувальні листи з наказом повернутися на роботу, адже від цього залежать громадський порядок і безпека. Керівництво "Total" тим часом пообіцяло співробітникам шестивідсоткове підвищення наступного року і бонус цього року. Ситуацію вдалося стабілізувати лише частково.
Ліва поступова революція
Градус напруження не тільки не спав, а й перекинувся на інші галузі. У неділю по всій Франції на марш проти високої вартості життя і низьких зарплат вийшли 140 тисяч осіб (30 тисяч за даними поліції). Коли (колишній) прихильник Путіна Жан-Люк Меланшон закликав перетворити 16 жовтня на революцію, він, напевно, очікував більшого ажіотажу, однак сказати, що протест зовсім провалився, не можна. Натовп у неділю виявився як мінімум дуже строкатим: у ньому були помічені і давні вороги Макрона “жовті жилети”, і нобелівська лауреатка письменниця Анні Ерно.
“Це лише початок”, – одностайно на різних телеканалах заявили представники лівих. Знали, про що кажуть. Минуло два дні – і вже 300 тисяч французів (107 тисяч, за даними поліції) вийшли на протест, присвячений тим самим болючим темам – інфляції і зарплатам. У вівторок у країні не курсували потяги, автобуси, були зачинені численні школи та кафедри університетів. До кінця тижня мають повідомити про нові дати акцій протесту. Ліва революція буде поступовою, запевняють у партії Жана-Люка Меланшона.
Макрон дедалі авторитарніший?
На Макрона тим часом ані протести, ані страйки великого враження не справляють. Президент дав чітку вказівку своїй прем’єрці Елізабет Борн довести до кінця суперечливу пенсійну реформу і затвердити бюджет з неабияким урізанням видатків. Ані перше, ані друге рішення великої популярності президенту не принесуть. Ба можуть призвести до ще масштабніших заворушень у країні. Здається, він цим ніскільки не переймається.
На останніх парламентських виборах партія Макрона втратила абсолютну більшість, тому шансів на успішне голосування бажаних законів небагато. Та й це президента не турбує! У рукаві в нього залишається козир – конституційна стаття 49.3, яка дозволяє проштовхнути закон без голосування, за одностороннім рішенням уряду. Щоправда, у такому разі парламент має право висловити кабінету міністрів вотум недовіри. Та щоб уряд ліг трупом, потрібні дві третини голосів, яких в опозиції немає. Тому на ризик Макрон іде абсолютно свідомо.
Реквізиція заводів, проштовхування законів силою – часу на вмовляння французів президент, здається, не має. Або ж йому просто набридло пояснювати свої рішення? Та як зміниться ситуація, якщо одноденні акції протесту перетворяться на тривале блокування країни, а на вулиці замість 300 тисяч вийде у два рази більше? За часів “жовтих жилетів” уряду таки довелося піти на поступки. Історія може повторитися.
