“На четвертий місяць почався треш”
“Мене і моїх хлопчиків прийняла чудова французька родина. Спочатку все було прекрасно, а потім почався треш. Звинувачення, образи, конфлікти…”, пише українка у Фейсбук-групі з взаємодопомоги для переселенців. У кількох десятках відповідей під її коментарем схожий досвід “мовчазне напруження”, “гострі коментарі у бік дітей”, “непорозуміння щодо розкладу та планів”.
В більшості випадків проблеми починаються на четвертий місяць спільного проживання. “Ані ми, ані родина, що нас прийняла, не очікували, що це затягнеться так надовго”, пояснює інша переселенка, “це абсолютно природно, тому ми на них не ображаємося, але вже шукаємо окреме житло”. Інші висловлюються набагато гостріше і нарікають на французів, які “поводяться параноїдально, звинувачують у крадіжках і ховають харчі”.
Паралельно з цим у франкомовних групах, де досвідом з надання житла обмінюються французи, критичні коментарі лунають і в бік українців. “Родина, якій я надала житло, чхає на мій розклад. Опівночі мати може почати готувати макарони для сина, бо той захотів їсти. А я працюю з 6 ранку”, ділиться одна француженка. “У нас живе чудова українська родина, однак вони не роблять жодного зусилля для інтеграції або вивчення мови”, нарікає інша, в коментарях їй додають “українці поводяться так, немов всі їм щось винні”. Звісно, є чимало позитивних історій. Щоправда, у більшості з них є спільна риса — спільне проживання триває не більше 4 місяців, після цього родина знаходить окреме житло. Всі залишаються у прекрасних відносинах.
Проблема на шляху до автономності переселенців — матеріальна. Доступне соціальне житло — святий Грааль, в черзі за яким стоять не лише переселенці, а й малозабезпечені французи. Наразі французькому уряду вдалося розмістити у ньому лише 13 тисяч українців. Умови проживання у соціальному житлі теж не ідеальні — “50 людей на один будинок і розселяти нас не поспішають”, ділиться досвідом ще одна українка у групі взаємодопомоги. За підрахунками офісу координації мігрантів, 11 тисяч українців живуть у тимчасових притулках (гуртожитки, санаторії, будинки для літніх людей), 5 тисяч — у відведених для біженців тимчасових кімнатах в готелях та в спортзалах, а 26 тисяч — розселені по французьким домівкам, де проживають з родиною або самостійно, залежно від ситуації самих французів.
Залишається близько 40 тисяч українців, про житлову ситуацію яких французькій префектурі не відомо. “Ми сподіваємося отримати більш точну картину на шостий місяць їхнього перебування у Франції, коли ті підуть подовжувати картку виду на проживання”, пояснює Жозеф Зімет, префект, відповідальний за розміщення тимчасово переміщених осіб. Він же додає, що “солідарне житло, тобто проживання у родинах — не може бути довгостроковим рішенням”. На думку префекта велика проблема у розміщенні українців полягає у тому, що найчастіше переселенці відмовляються від запропонованого соціального житла у невеличкому містечку і обирають “залишитися в спортзалі у великому місті, аніж поїхати у мале село”.
Підкорити Лазурове узбережжя
Українські переселенці отримують близько 300-400 євро допомоги на місяць від французького уряду. При цьому, зі свідчень самих біженців, гроші часто надходять із запізненням, а це створює неабиякий матеріальний тягар для приймаючої сторони, яка мусить купувати харчі на всіх. Префект Жозеф Зімет лише нещодавно заявив, що французи, які прийняли на підселення українців, зможуть розраховувати на 150-200 євро допомоги на місяць.
Попри складнощі, українці і далі їдуть до Франції — щодня міграційна служба фіксує під дві сотні заявок на проживання. При цьому за останні три місяці 5 тисяч українців скасували свої посвідки на проживання і повернулися з Франції в Україну. Більшість з тих, що залишилися, мають пріоритет — знайти роботу. Літній період створив додаткові умови, зокрема на півдні Франції — другому після Парижа місці концентрації українських переселенців. Тут їх 20 тисяч.
У розпал сезону на Лазуровому узбережі чимало ресторанів взяли на тимчасову роботу українців. У ресторані “Мілано” у Фрежюсі половина офіціантів — українки. “Без цієї робочої сили, мені б довелося закривати ресторан два дні на тиждень”, пояснює директор закладу. Він платить своїм новим працівницям легальний мінімум — 11 євро на годину, а ті з них, що мають дітей, отримують додаткову допомогу від держави у розмірі 400 євро на місяць.
В готелі “Шото Езе” на Лазуровому узбережжі роботу знайшли дев’ять українок. З власником їх зв’язав волонтер, який знав, що у готелі бракувало 20-30 працівників перед самим початком сезону. Робота на кухні та прибирання залишаються основною діяльністю, а у вільний час переселенки активно вивчають французьку, щоб мати змогу претендувати й на інші посади. Вже 10 тисяч українців, що залишили Україну після початку війни, змогли знайти місце роботи у Франції, а це — перший крок для родин на шляху до повної самостійності і уникненні непорозумінь з французами.
Інтеграція батьків завдяки дітям
18 тисяч українських дітей записані у французькі школи, але це лише п’ята частина дітей родин-переселенців. Тривалий досвід міграційних хвиль, зокрема з країн Магрибу, показав французькому уряду, що обов’язкова освіта — єдиний дієвий спосіб інтегрувати іноземні родини у французьку систему. Діти стають двигуном цієї інтеграції, адже швидше вчать мову, заводять друзів і потім “підтягують” у соціальні інтеракції своїх батьків (шкільні свята, дні народження, батьківські збори). Українські діти не стали виключенням, і французьке міністерство освіти вже звітує про вдалу інтеграцію.
“Скільки б не тривала війна, українські діти зможуть залишатися у французьких школах, адже освіта у Франції обов’язкова як для французів, так і для іноземців з 3 до 16 років”, пояснюють у міністерстві. На превелику радість українських батьків, навчання у державних установах у країні безкоштовне. Чому ж тоді лише п’ята частина дітей записана у класи? Чіткої відповіді французьке міністерство не має. Багато дітей, скоріше за все, продовжили навчання дистанційно або батьки вирішили чекати осені. “З початком нового навчального року ця ситуація має змінитися”, сподіваються у міністерстві освіти. Звісно, матеріальне питання залишається актуальним, адже витрати на канцелярію та книжки лягають на плечі батьків, а разова допомога у 370 євро для малозабезпечених родин лише частково полегшує це питання.
Французькі медіа вже не раз писали про подив вчителів рівнем знань українських дітей з математики. Якщо ж говорити про мову, то система передбачає щоденні додаткові уроки для дітей-іноземців, на яких ті зосереджуються лише на вивченні французької. Республіканська школа возведена у Франції на п’єдестал, а обов’язковість навчання фактично нівелює проблему відсутності місць у класі, які розростаються, як рукавичка. Це створює проблему для вчителів та підриває дисципліну у класі, однак місце за партою знайдеться для всіх. У тому числі для українців.
