Позитивне для України
Для початку важливо сказати наступне: Україна не мала іншого варіанту, окрім як домовитися про розблокування портів і морських шляхів для відправки свого зерна. Залізничні перевезення не стали порятунком – товар йшов, але у скромних обсягах. Київ ризикував залишитися з новим урожаєм у вже й так переповнених сховищах. Іншими словами, нам ніде було б зберігати продовольство, при цьому Росія могла будь-якої миті почати масово бити по елеваторах та інших об'єктах, де зберігається українське зерно та олія (особливо це стосується Миколаївської та Одеської областей). Нагадаю, що раніше Москва вже цілеспрямовано вдаряла по сховищах. Важливо також відзначити й інше – європейська інфраструктура не була готова до зернових перевалок: спеціальні термінали не побудували, та й не зрозуміло, скільки часу зайняв би цей процес.
Зерно треба було терміново переміщати. І не тому, що від цього страждали голодуючі жителі Африки чи Азії (ми все ж таки не благодійна організація, яка має під час війни спрямовувати по всьому світу свій ресурс), а тому, що Україні потрібно підтримати власну економіку, яка, м'яко кажучи, перебуває не в кращій формі. До речі, сезонне подорожчання іноземної валюти по відношенню до гривні якраз і допоможе експортерам збути стратегічний український товар за гарною ціною та ввезти валютну виручку за приємним для них курсом, що, зрештою, підтримає національний бюджет.
Однак є ще одна складова, про яку мало хто говорить в Україні. Здебільшого зерно, що зберігається, – це приватна власність, причому не лише українських, а й іноземних великих компаній (звідси й педалювання теми трансферу зерна з боку деяких столиць). Якщо вітчизняні холдинги та фермери зараз не експортують зерно з українських портів і не отримають грошову виручку, виникне ризик того, що вони просто оголосять себе банкрутами і не зможуть забезпечити обробку та посів озимої пшениці, що заплановані на вересень поточного року. Іноземні ж корпорації втратять купу грошей.
Чи здала Україна свої національні інтереси, підписавши ці домовленості? Ні, не здала. Ми отримали можливість реалізувати продукцію морським коридором, відкрити порти Одеської області, звідки і відбуватимуться поставки зерна. Діяльність же в територіальних водах України перебуватиме під повним контролем нашої держави.
Звісно, виникає чимало питань довкола безпеки українських портів, адже Росія може начхати на домовленості та атакувати морські ворота. Водночас, як пояснив генсек ООН, розмінування українських портів не відбудеться – для проходження суден використовуватимуть безпечні фарватери. Лише за необхідності та спільного погодження тральщики третьої сторони розміновуватимуть зони. Самі кораблі реєструватимуться в спільній базі.
Механізм буде наступним: зерно вирушатиме з трьох портів у конвоях у супроводі українських кораблів, відповідно, буде створена безпечна зона, коли ворожі судна, безпілотники чи літаки не зможуть підходити до торгових посудин. Інспекційні спільні групи у територіальних водах Туреччини перевірятимуть кораблі, які прибувають до українських портів, щоб переконатися, що ті не перевозять зброю та інші несанкціоновані вантажі. Моніторинг проводитимуть представники ООН спільно з групами України, Туреччини та Росії зі Стамбула на базі координаційного центру. Сама ініціатива, що важливо, діятиме лише 120 днів з можливістю пролонгації (продовження дії). Це означає, що даний механізм може стати лише мінімальною паузою, а не реальним вирішенням проблеми.
Виникає також питання: а хто заходитиме до українських портів, коли існують такі ризики? Турки? Одначе у них не такий вже й великий торговий флот, інші іноземні компанії можуть побоятися вірогідних збитків.
Тут треба відразу акцентувати: ці домовленості підписували Україна та Росія окремо – кожна зі сторін уклала ідентичний документ із Туреччиною та генсеком ООН Антоніу Гутеррешем.
До речі, те, що генсек ООН підписав ці домовленості, аж ніяк не означає, що Організація несе юридичні зобов'язання перед Україною чи Росією, про що сказано і в самому документі. Генеральний секретар у цьому випадку просто посередник, який висунув подібну ініціативу і завдяки якому вдалося досягти цього прогресу. Не забуваймо, що з початку цих перемовин, та й війни загалом, Москва не хотіла, щоб ООН, а саме генсек, залучався до їх вирішення. Кремль не бажав, щоб на рівні головного глобального інституту РФ хоч якось визнавалася стороною – агресором.
Проте цей документ не міжнародно-зобов’язуючий договір, а все ж політичні домовленості. Там не прописані зобов'язання сторін, немає процедури з'ясування суперечок, до прикладу, в Міжнародному суді ООН. Цей документ не буде відданий до Секретаріату Організації Об’єднаних Націй (де він міг би набути статусу міжнародно-зобов'язуючого), він не буде ратифікований, як належало б за інших обставин, Верховною Радою.
Перед нами – ситуативно зручна політична угода.
З іншого боку, а чи потрібно було підписувати з Росією щось інше? – сумніваюся. Адже всі розуміють, і про це вже активно говорять чиновники Білого дому, що РФ може відійти від реалізації домовленостей у будь-який вигідний для неї момент. Та й в Кремлі, більш ніж впевнений, думають, що, підписавши окремий документ з турками та генсеком, Україні нічого не винні.
Отже, виникає очевидне питання: а навіщо, власне, Москві знадобилося саме зараз підписувати ці домовленості та чого вона досягла?
Що отримала Росія
«Ми сприятимемо вивезенню українського зерна, але виходимо з того, що всі обмеження, пов'язані з постачанням російського зерна, будуть зняті. Ніхто цього не заперечував досі. У тому числі американські партнери», – заявив Путін під час візиту до Ірану, де відбувалася його зустріч із президентом Туреччини.
У тексті домовленостей ви ані слова не знайдете про пом'якшення санкцій щодо Росії. Для України це добре, тому що ми з себе знімаємо будь-які зобов'язання чи відповідальність щодо того, що роблять європейці. А вони якраз певні, назвемо їх заходами, щодо РФ пом'якшують.
Що відбувалося цими днями? Рада Євросоюзу, затверджуючи сьомий пакет санкцій проти Росії, частково вивела з-під обмежень транзакції щодо оплати російського продовольства, а також нафти до третіх країн.
Раніше Reuters писало про розморожування коштів цілого переліку російських банків, щоб ті дозволяли виробникам і постачальникам із РФ купувати, транспортувати чи імпортувати сільгосппродукцію, зокрема пшеницю та добрива. Ймовірно, це також допоможе розблокувати продукти харчування, що застрягли в портах Росії через запровадження штрафних заходів. Про те, що фінансовий сектор РФ нині весь працює на мілітаристські потреби Кремля, чомусь не згадали. До речі, тут треба наголосити, що ЄС не запроваджував санкції проти сектору продовольства РФ, проте європейські компанії, що займалися транспортуванням, логістикою тощо, самі себе перестраховували та відмовлялися експортувати російську сировину. Їм потрібен був чіткий сигнал.
Що цей час робила Москва? Продавала зернові по дисконту (зі значною знижкою) до третіх країн. Однак кількість ринків, які традиційно закуповували, наприклад, пшеницю з РФ, скоротилася вдвічі. Ці держави – отримувачі, відповідно, стали закуповувати у величезних обсягах російську продукцію, а не європейську, яка є конкурентною російській. Так от, якщо ситуація для Росії не вирівняється, якщо аграрної сировини на її внутрішньому ринку виявиться забагато, якщо його не купуватимуть, ціни на зерно обваляться, а російські виробники стануть банкрутами. Щоб цього не сталося, уряду РФ доведеться надавати субсидії (дотації) та переводити профільні компанії на утримання.
Друга проблема для РФ – постачання добрив. Росія – один із ключових експортерів цього продукту у світі. Для неї одним із головних ринків був європейський. Після того як Москва почала штучно підвищувати ціну на газ, подібні виробництва (заводи) в ЄС стали нерентабельними. Попит на російський товар підвищився, але це все призвело до протилежного ефекту, на який спочатку не розраховувала Москва – внутрішні виробники, фермери не змогли закуповувати за такими високими цінами продукцію, Росія все збувала на зовнішній ринок. Відправляли, доки не виникла загроза дефіциту ресурсу всередині, після чого запровадили мораторій на вивіз азотних добрив. Сам Євросоюз санкції не запроваджував проти компаній, що виробляють добрива, одначе через секторалні обмеження російську продукцію ніхто не хотів страхувати та перевозити.
Все це пояснює, чому Путіну необхідно було вкрай швидко вирішити питання зі зняттям обмежень і відкрити проходи для російського зерна та добрив. І відповідний меморандум, про полегшення трансферу російської сировини, погодив нині й генсек ООН Гутерреш. Втім, його підпис ні до чого не зобов’язує Організацію.
***
Тож що отримала Україна? Можливість збувати зерно, нехай і тимчасову, отримувати надалі надходження до бюджету та взагалі врятувати сферу та виробників від банкрутства. Ми змогли домогтися в певній мірі відкриття одеських морських воріт.
Що отримала Росія? Часткове пом'якшення обмежень з боку ЄС, що призведе до невеликої, але все ж таки внутрішньої стабілізації ринку. Втім, попри певні послаблення з точки зору транзакцій, високі ціни на страхування вантажів та кораблів, можливість заходу в європейські порти, логістичні проблеми на морі та залізниці для росіян залишаться.
Що отримав ЄС, окрім вже сказаного? За день до підписання угоди Росія відновила газові поставки «Північним потоком – 1». Можливо, європейці сподіваються на те, що росіяни їм подарують теплу зиму. Однак вони помиляються.
Щось вагоме отримала й Туреччина – що саме, ми невдовзі дізнаємося.
Водночас Путін проаналізував модель поведінки європейців, він зрозумів, що за газ та за комфорт вони готові торгуватися. Ні, не йдеться про те, що Україну продадуть. Ідеться про те, що європейці, як вважає глава Кремля, можуть пом'якшити санкції, якщо на них сильно натиснути. Так от, коли прийдуть холоди, Путін вентиль перекриє і Європу шантажуватиме. Що він попросить натомість, подивимося. Україна просто має мати свою власну стратегію на цей випадок.
Проте вже можна уявити, як зараз піднімуть голови європейські політики, які харчуються за рахунок російських активів, як вони скажуть, що з Путіним можна домовлятися, що санкції не потрібно запроваджувати/посилювати. До цього нам також треба бути готовими.