ГоловнаСвіт

Україна Балкан

2008 року під час саміту НАТО у Бухаресті обговорювалися чергове розширення альянсу. Єдиною країною з держав-кандидатів, якій не вдалося тоді приєднатися до НАТО, стала Республіка Македонія. Її вступ до альянсу заблокувала Греція, керівництво якої вимагало, щоб спочатку Афіни і Скоп’є вирішили питання конституційного найменування Республіки Македонія, а вже потім повернулися до євроатлантичної інтеграції балканської країни. Це грецьке вето призвело до серйозних регіональних і внутрішньополітичних змін. 

 Прем'єр-міністр Греції Кіріакос Міцотакіс і його північномакедонський колега Горан Заєв (праворуч) під час перемовин в Афінах, 16 вересня 2020
Фото: EPA/UPG
Прем'єр-міністр Греції Кіріакос Міцотакіс і його північномакедонський колега Горан Заєв (праворуч) під час перемовин в Афінах, 16 вересня 2020

Конфронтація між Македонією і Грецією тільки посилилася, як і антизахідні настрої в Македонії. Уряд прем’єр-міністра Ніколи Груєвського почав орієнтуватися на Москву і навіть брати участь у російських енергетичних проєктах. Невідомо, чим усе це закінчилося б для Македонії, якби не авторитарні тенденції в діяльності Груєвського, які призвели до серйозної політичної кризи і зміни уряду. Новий прем’єр-міністр Зоран Заєв зміг домовитися із тодішнім очільником Греції Александрасом Ципрасом про компроміс щодо імені та й розблокування процесу європейської і євроатлантичної інтеграції країни. Афіни погодилися, щоб у конституційній назві сусідньої країни залишилося слово "Македонія", а у Cкоп'є погодилися, щоб до назви додалося слово "північна". Компроміс не сподобався багатьом і у Греції, і в Македонії, однак парламенти обох країн ратифікували угоду прем’єр-міністрів, а Північна Македонія отримала можливість вступити до НАТО і розпочати процес перемовин щодо вступу до Європейського Союзу.

Однак тепер і цей процес заблоковано. Уже не Грецією, а Болгарією. У Софії мають цілу низку претензій до сусідньої країни. Виявилося, що багатьом не подобається сама назва - Північна Македонія, бо частина північної Македонії перебуває у складі Болгарії, і тому Софія вимагає називати сусідню країну в офіційних документах виключно як Республіка Північна Македонія (коли Північна Македонія називала себе просто Македонією, ніяких питань у болгар не виникало). У Болгарії також не вважають можливим використовувати саму назву македонської мови, бо з точки зору Софії такої мови не існує і якщо вже згадувати про неї в офіційних документах, то тільки з позначкою «згідно із конституцією Республіки Північна Македонія». Ну і ціла низка претензій історичного характеру, які зводяться до того, що ніякого македонського народу не існує взагалі, що це результат так званої історичної інженерії з боку комуністичного режиму Югославії. А насправді македонці - це звичайні болгари, які не бажають це визнавати. То нехай визнають.

Ця історична суперечка триває вже більш ніж сторіччя. Спочатку носії ідеї про окрему македонську ідентичність були справжніми маргіналами у своєму суспільстві, зорієнтованому на болгарський національний рух. Після Другої світової війни македонці офіційно стали однією з націй, що утворили нову федеративну Югославію під проводом комуністичного вождя Йосипа Броз Тіто, а в комуністичній Болгарії інший вождь – Георгій Дімітров – визнав їх національною меншиною. Однак після конфлікту Тіто і Сталіна – Болгарія, звичайно, була на боці кремлівського диктатора – македонців знову «скасували», і боротьба із самим припущенням про їхнє існування стала однією з головних підвалин ідеології Болгарської компартії. Тож у Радянському Союзі про сам факт існування у складі Югославії Соціалістичної республіки Македонії воліли не згадувати, щоб не дратувати болгарських друзів.

Протестувальники показують знак 'Об'єднана Македонія' під час антиурядового протесту у Скоп'є, Республіка Північна Македонія, 15 вересня 2020 року.
Фото: EPA/UPG
Протестувальники показують знак 'Об'єднана Македонія' під час антиурядового протесту у Скоп'є, Республіка Північна Македонія, 15 вересня 2020 року.

Проте саме Болгарія була першою країною, яка визнала незалежність Македонії – і під її конституційним ім’ям – на відміну від Греції. Однак і тоді у Софії не погоджувалися на визнання існування окремого македонського народу і македонської мови. А тепер, очевидно, вирішили, що саме час залагодити всі історичні претензії, які існували до македонців протягом десятиріч.

Коли 1991 року македонці голосували за незалежність, у одній з публікацій я назвав цю країну Україною Балкан. І це не було просто красивим порівнянням. Політична доля Північної Македонії нагадує долю України. У кожної із сусідніх країн є свої претензії і свої підозри. У Белграді тривалий час вважали Північну Македонію частиною своєї імперії, а македонців – південними сербами. Сам процес проголошення незалежності країни був частиною розпаду Югославії. І в республіці небезпідставно побоювалися, що вона стане однією з арен югославської війни. Це лихо Північну Македонію оминуло.

Однак після проголошення незалежності виявилося, що самостійна зовнішня політика для Македонії є серйозною проблемою, коли йдеться про стосунки із сусідами. У Греції виникли претензії до конституційного імені Македонії, бо греки побачили в ньому підстави для майбутніх територіальних претензій до Афін і до пожвавлення розмов про існування македонської меншини у грецькій провінції Македонія (звісно, ніякої такої меншини, як і будь-яких інших, Греція не визнає). Болгарія продовжила висувати претензії щодо самого факту існування македонської нації – але вже набагато з більш серйозних позицій, ніж у роки існування Югославії. А ще є Албанія – політичний магніт для албанців Північної Македонії. Коли відбувалася війна в сусідньому Косові, Північна Македонія перетворилася на величезний табір для біженців. А згодом на її кордоні з’явилася ще одна албанська держава, яка також претендує на вплив у албанському політичному середовищі Північної Македонії і конкурує за цей вплив з Албанією. Це також не варто недооцінювати, бо без підтримки албанців неможливо сформувати жоден македонський уряд чи обрати президента. Отак Північна Македонія потрапила до справжнього клубу доброзичливців. І треба розуміти, що ці доброзичливці – зовсім не головні гравці на європейській політичній сцені. Однак у стосунках із Північною Македонією кожен карлик стає гігантом.

Будівля уряду Північної Македонії в Скоп'є, 24 березня 2020
Фото: EPA/UPG
Будівля уряду Північної Македонії в Скоп'є, 24 березня 2020

І ця історія є повчальною не тільки для самої Північної Македонії, але й для України. За ці роки ми вже переконалися, що проблеми в нас можуть виникати не тільки із сусідами на сході, а й із сусідами на заході. Виявилося, що тільки-но ми перестали бути частиною російської сфери впливу, нас почали сприймати як дорослих. Угорщина блокує нашу євроатлантичну інтеграцію, бо їй не подобається наш закон про освіту. Польща висуває відомі претензій щодо історичної спадщини. І це при тому, що реальний процес нашої євроатлантичної і європейської інтеграції навіть ще не розпочався. Можна собі уявити, що ж буде, коли він розпочнеться насправді. Які тут будуть розчарування! Які непорозуміння – чому зараз наш уже майже реальний вступ до НАТО зупинила Угорщина, а процес перемовин з Європейським Союзом – Польща або Румунія. І це не жарти. Північну Македонію зупинили у вступі до НАТО саме на тому саміті, де таке рішення мало вже бути ухвалено. І наступної можливості довелося очікувати понад десятиріччя. Тож нам варто думати про врегулювання суперечностей із сусідніми країнами вже сьогодні, щоб завтра не зупинятися в нашому європейському русі.

І все ж таки краще вже мати проблеми з Угорщиною чи Польщею, коли розпочнеться реальний процес нашої інтеграції, ніж десятиліттями очікувати, коли цей процес дійсно розпочнеться. А для того, щоб він дійсно розпочався, потрібно, щоб успішно завершився процес європейської інтеграції країн західних Балкан, серед яких є і Північна Македонія. Тож побажаймо македонцям успіху в урегулюванні чергового непорозуміння із сусідами.

Фото: EPA/UPG

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram