ГлавнаяМир

Європа дає Ірану останній шанс

Днями Франція, Німеччина і Велика Британія запустили механізм з вирішення суперечок у рамках ядерної умови з Іраном. У перекладі з дипломатичної мови це означає, що Європа зробила перший крок до відновлення санкцій ООН та ЄС по відношенню до Тегерана. Годинник цокає: в Ірану залишається 60 днів, аби зробити розворот на 180 градусів і обмежити свою ядерну програму. Інакше увесь тягар вже майже забутих болісних санкцій повернеться на місце у повному обсязі.

Зліва-направо: прем'єр-міністр Великобританії Борис Джонсон, канцлер Німеччини Ангела Меркель та президент Франції Еммануель Макрон на саміті G7 в Біарріце, 24 серпня 2019.
Фото: EPA/UPG
Зліва-направо: прем'єр-міністр Великобританії Борис Джонсон, канцлер Німеччини Ангела Меркель та президент Франції Еммануель Макрон на саміті G7 в Біарріце, 24 серпня 2019.

У рішенні європейців немає нічого неочікуваного: про свою роздратованість поведінкою Ірану Париж, Берлін і Лондон заявили ще 6 січня, коли закликали країну “відмовитися від усіх заходів, які йдуть всупереч ядерній угоді”. Тегеран етап за етапом нарощував свою ядерну потужність попри узяті у 2015 році зобов’язання. Так, наприклад, у листопаді у країні запрацювали вдосконалені центрифуги, збільшивши обсяг збагаченого урану вдесятеро за кілька місяців. До січня ситуація набула зовсім інших масштабів, коли Іран заявив про п’ятий і фінальний етап зменшення своїх зобов’язань у рамках ядерної угоди.

Хто за Трампа?

Ядерна угода, досягнута усіма правдами і неправдами у 2015 році, сьогодні зім’ята, але не розірвана, пишуть французькі медіа. Іранці тримають фасад, приймаючи присутність інспекторів, однак відкусуючи від ядерної угоди по шматочку. На цій грі і тримається хиткий баланс, пояснює французька політолог Аріан Табатабай. У Парижі до останнього вірять у силу дипломатії, чого не можна сказати про Вашингтон, звідки мало не щотижня надходять нові, часто такі, які ніяк не можна назвати виваженими, рішення.

Та й сама криза іранської ядерної угоди почалася у 2018 році саме після того, як Дональд Трамп вийшов з неї в односторонньому порядку і відновив для Тегерана американські санкції. Президенту США традиційно здалося, що домовленості, досягнуті його попередником, більше не задовольняють Білий Дім. Трампу забажалося зробити нову угоду, додавши до неї пункт про згортання програми ракетних випробувань. Іран від такого сценарію категорично відмовився, натомість почав активно зменшувати свої зобов’язання у рамках ядерної угоди 2015 року. Нескладно здогадатися, що інше одностороннє рішення американського президента — вбивство іранського генерала Сулеймані – лише додало Тегерану мотивів гнути свою лінію.

Іранські жінки беруть участь в антиамериканській демонстрації перед колишнім посольством США в Тегерані, Іран, 4 листопада 2019.
Фото: EPA/UPG
Іранські жінки беруть участь в антиамериканській демонстрації перед колишнім посольством США в Тегерані, Іран, 4 листопада 2019.

Якщо Париж і Берлін вперто наполягають на тому, що угоду 2015 року потрібно будь-якою ціною рятувати, у Лондоні натякнули на відкритість до обговорення “трампівської” версії іранської угоди. Водночас Борис Джонсон запевнив, що залишається “цілком відданим” віденським домовленостям 2015 року. Готуючись до Брекзиту 31 січня, британський прем’єр явно тренується сидіти на двох стільцях.

Пекін та Москва, інші дві сторони підписаної у Відні у 2015 угоди, зайняли вичікувальну позицію, однак у спільній заяві європейців висловлюється “подяка” Китаю та Росії за спільність намірів зберегти угоду.

Особлива роль Франції

З початку кризи ядерної угоди у 2018 році Еммануель Макрон поставив перед собою завдання помирити Вашингтон і Тегеран. Французький президент неодноразово наполягав на організації зустрічі двох лідерів і навіть вдався до дипломатичного маневру, запросивши до Біаріцца під час саміту Великої Сімки іранського міністра закордонних справ Джавада Заріфа, з яким французька сторона провела “неформальну” годинну зустріч. Зустріч у кількох сотнях метрів від іншого гостя саміту — Дональда Трампа, який, за словами Макрона, знав про візит іранського гостя і навіть “дав на нього згоду”. Але сам зустрітися з Заріфом, вочевидь, не захотів.

Роль примирника Еммануель Макрон взяв на себе не з альтруїстичних міркувань. Після підписання ядерної угоди у 2015 році економічні відносини між Парижем і Тегераном вийшли на якісно новий рівень — французький нафтогазовий велетень TOTAL мав розробляти газове родовище Південний Парс в Перській затоці. Від проекту в майже 5 мільярдів доларів довелося відмовитися після виходу США з угоди і повернення американських санкцій. Річ у тім, що 90% транзакцій TOTAL відбуваються за посередництва американських банків, не кажучи вже про розмір американських активів компанії, а отже будь-яка діяльність в Ірані постала поза питанням. Пізніше стало відомо, що проект перейшов до рук … китайців, а саме — національної нафтогазової компанії CNCP.

Одним словом, не сваритися з Тегераном у Макрона причини є. Французькому президенту вдалося стати єдиним західним лідером, який має безпосередній і майже дружній контакт з іранським президентом Хассаном Рухані, пояснюють французькі медіа. Під час одного з (регулярних) телефонних дзвінків, Рухані навіть попередив Макрона, що “американські інтереси на Близькому Сході під загрозою”. Щоправда, доступ до “гарячої лінії” з Тегерана аж ніяк не гарантує французькому лідеру вплив на свого норовливого американського колегу.

​Марія Єщенко​Марія Єщенко, журналіст
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram