Уся кваліфікація для України складалася не найкраще: за сім матчів відбору жовто-блакитні набрали дев’ять очок, лише раз здобувши перемогу і шість разів розписавши мирову із суперниками.
Ще сильніше згустилися хмари над нашою збірною після того, як фіни минулої суботи обіграли Боснію (3:1), посунувши нас із бажаного другого місця.
Тепер вихід України у плей-оф відбору на ЧС-2022 залежить не лише від нас: потрібно не тільки перемагати боснійців, а й сподіватися, що Фінляндія програє немотивованій Франції, яка вже забезпечила собі першу позицію в групі. У разі поразки чи нічиєї з Боснією команда Олександра Петракова втратить шанси на рятівне друге місце.
То хто ж винен у тому, що в цій, об’єктивно не дуже важкій групі, розв’язка для нас обіцяє бути такою нервовою?
Після того як Андрій Шевченко вивів збірну в 1/4 на Євро-2020, довіра та любов до нього як до тренера сягнула найвищого рівня. Саме тому тепер усіх собак у разі невдачі повісять на Олександра Петракова. Хоча Шева провів зі збірною аж три матчі в цій кваліфікації. І якщо нічия з французами – це хороший результат, то втрати очок з Фінляндією та Казахстаном для зіграної та сталої збірної стали провалом.
Коли ФФУ не продовжила контракту з Шевченком, збірна довго залишалася в підвішеному стані. Перемовини з найбільш очевидним і популярним серед фанатів кандидатом Сергієм Ребровим і його клубом «Аль-Айн» постійно буксували. Тому УАФ призначила виконувачем обов’язків тренера Олександра Петракова за три дні до матчу з Казахстаном, який став черговим розчаруванням. Але чи був цей провал тренерським? Навряд чи, команда створила безліч гострих і якісних моментів, але не втілила їх у голи. Слабка реалізація – головна проблема. Якби українці реалізували бодай третину своїх моментів з казахами та фінами, то останній поєдинок не мав би такого важливого значення.
Але заради справедливості слід сказати, що в цьому провини Петракова точно бути не може. Він і сам доречно заявив на інтерв'ю, що не може вийти на поле і замість хлопців реалізувати стопроцентну гольову ситуацію.
Після перших матчів Петракова чимало оглядачів відзначили надто нудний стиль гри нового наставника. Проте тотальний контроль м’яча вже давно не є показником потужності та потенціалу команди. Легендарний Жозе Моуріньо одного разу сказав, що команда суперника може навіть прихопити м’яч зі собою додому, а він краще забере залікові очки. Збірна Петракова не атакує менш гостро чи якісно, вона просто робить це інакше.
Уже з перших матчів стало помітно, що українці намагаються проводити менше часу на своїй половині поля. Із Шевченком на полі часто діяв принцип «пас заради паса»: передачі ближнім для того, щоб навмисно збити темп гри, дати відпочити партнерам чи дочекатися більш безпечного варіанта почати наступ. А Петраков змушує своїх підопічних починати атаки швидкими, вертикальними передачами та витрачати менше часу на побудову білдапу (вихід і шлях команди від своїх воріт в атаку в разі позиційної оборони суперника). Також Петраков набагато частіше використовує фланги, із цим багато хто пов’язує високу статистику успішних дій Ярмоленка в останніх матчах.
Різняться у обох наставників і схеми гри. 4-3-3 у Шевченка і 5-4-1 у Петракова. Саме з цим і пов’язаний гучний конфлікт нового коуча з одним із лідерів команди Маліновським, якому просто не знайшлося місця у новій розстановці. Адже в центрі півзахисту тепер лише два місця, одне з яких безальтернативно належить «чистому» опорнику Степаненку чи іноді Сидорчуку, а на креативну роль плеймейкера претендують Зінченко, Маліновський і Шапаренко. Завдяки цьому варіативність Петракова є більшою, адже з’являється можливість вибрати потрібного гравця залежно від суперника та ігрової задачі на полі. Але з іншого боку, один з лідерів точно залишиться поза стартовим складом, що, безперечно, зменшує потенціал нашого підбору виконавців.
Другий матч із Петраковим – зі збірною Франції – узагалі став одним з кращих для нашої команди за всі тридцять років. Українці були на рівних із чинними чемпіонами світу, грали у сміливий футбол і не боялися суперника. Якщо згадати наші історичні перемоги за останній час над Іспанією чи Португалією, то всі вони були здобуті завдяки глибокій обороні та обережній грі від захисту. У матчі з «Лє Блю» була абсолютно рівна гра, що добре видно з післяматчевої статистики, а статистика, як відомо, річ уперта. Звичайно, головне у футболі – результат і рахунок на табло, але якщо виходить здобувати результат більш видовищним і яскравим способом, чому б не спробувати?
Тож істеричні викрики багатьох фанатів у соціальних мережах, що Петраков «руйнує збірну, побудовану Шевою», не є об’єктивною критикою. Так, Шевченко багато зробив для збірної і провів дуже якісну роботу, але Петраков також заслуговує на підтримку.
Новий тренер будує команду під себе, зі своєю схемою, своїм підбором гравців, своєю філософією гри. З моменту першого матчу Петракова на чолі збірної минуло лише три місяці і чотири офіційні матчі. І якщо Олександру Петракову вдасться застрибнути в останній вагон і посісти друге місце, то слід прибрати приставку «в.о.», адже перспективи в оновленої збірної є. Проте всі ці слова й аргументи не вартуватимуть нічого без перемоги над Боснією.
