Що означають спільні виробництва
Тут йдеться швидше про обмін досвідом і спільне R&D, ніж про трансфер технологій, зазначає у коментарі LB.ua представник компанії Roboneers, яка розробляє наземні роботизовані комплекси.
«Передача технологій обмежена експортним контролем, співпраця будується довкола спільних розробок, інтеграції рішень та обміну інженерною і виробничою експертизою. У цьому форматі взаємодія з партнерами дуже активна», — зазначили у компанії.
Як розповів у коментарі LB.ua Артем Ющук, генеральний директор компанії Inguar, що розробляє та виготовляє бронетехніку, бронеавтомобілі Inguar використовуються в міжнародних проєктах, де вони залучені як українська компанія.
Компанія має декілька інтеграцій з ключовими гравцями в напрямку систем озброєння, але він не може розкривати більше деталей щодо цієї співпраці.
Ярослав Філімонов, СЕО компанії Kvertus, що розробляє комплекси радіоелектронної підтримки для захисту від БпЛА, у коментарі LB.ua зазначив, що за останні роки міжнародна співпраця в оборонній промисловості суттєво активізувалася. Україна зараз — не лише отримувач технологій, а й повноцінний партнер, розробник та експортер технологій. Насамперед йдеться про безпілотні системи, РЕБ і РЕР, де українські компанії мають унікальний досвід розробки та застосування рішень у реальних бойових умовах.
«У нашій галузі особливу цінність має постійний зворотний зв'язок від військових. Ми можемо оперативно перевіряти ефективність розробок, виявляти недоліки та вдосконалювати обладнання. Для іноземних компаній доступ до такого досвіду — можливість значно прискорити власні дослідження та розробки. Тому співпраця охоплює не лише спільне виробництво, а й обмін інженерними рішеннями, інтеграцію технологій та спільні дослідження», — зазначає Філімонов.
Державна позиція щодо таких домовленостей жорсткіша. Голова Міжвідомчої комісії з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю Давид Алоян в інтерв'ю LB.ua казав, що меморандум між компаніями «може бути сформований на колінці за годину до зустрічі», а потім сторони заявляють про співпрацю в межах Build with Ukraine, не погодивши її з державою.
«Питання — чи була така співпраця взагалі погоджена з державою? Важливо розуміти, що кошти, які спрямовуються на Build with Ukraine, — це кошти з того обсягу ресурсів, який партнери виділяють на міжнародну військову допомогу Україні. Якщо частину цих коштів спрямувати на суто комерційні проєкти, то це менше саме тих засобів, які потрібні на фронті», — зазначав він.
За його словами, програма має бути погоджена інституцією, яка бере на себе відповідальність за підписання контракту. Для експорту, наголошував Алоян, важливий не меморандум між компаніями, а контракт на постачання.
З якими країнами співпрацюють найбільше
Серед найбільш активних партнерів українського ОПК Ярослав Філімонов називає Німеччину, Велику Британію, Данію. Також розвивається співпраця з Польщею, Норвегією та іншими європейськими країнами. Але, на його думку, важливо відрізняти оголошені домовленості від фактично реалізованих проєктів.
«Меморандум про співпрацю, створення спільного підприємства та запуск серійного виробництва — це зовсім різні речі. І хоча кількість міжнародних домовленостей зростає, далеко не всі вони вже перетворилися на реальні виробничі потужності», — зазначає Філімонов.
У Kvertus планують співпрацювати з іноземними компаніями, але деталі поки що не розголошують.
У випадку Roboneers це співпраця з Німеччиною: «Ми працюємо з німецькою компанією ARX Robotics та заснували спільне підприємство ARX Industries. ARX Industries займатиметься виробництвом, технічним обслуговуванням і сервісною підтримкою роботизованих комплексів».
У перший рік роботи компанія планує випустити кілька тисяч НРК «Рись Pro», а в подальшому — наростити виробництво до десятків тисяч одиниць на рік.
Розміщення спільних виробництв
Існують різні моделі співпраці, зазначає Ярослав Філімонов: пряме фінансування виробництва в Україні, створення спільних підприємств, локалізація окремих виробничих процесів за кордоном або ліцензійне виробництво українських розробок.
«Вибір залежить не лише від безпекових ризиків, а й від доступу до фінансування, державних замовлень, експортних можливостей та законодавства конкретної країни», — говорить він.
Наприклад, для європейських партнерів виробництво на території ЄС може бути привабливішим через доступ до місцевих фінансових програм і ринків. Для українських виробників це можливість масштабуватися.
«Але тут важливо зберегти баланс: міжнародна експансія не повинна призводити до перенесення за кордон ключових інженерних компетенцій та ослаблення виробництва в Україні», — говорить СЕО Kvertus.
Як зазначають у Roboneers, їхній досвід показує, що іноземні партнери переважно прагнуть розташовувати спільне виробництво за кордоном: «Безпека тут важлива, але це лише одна з причин. Ми та партнери зацікавлені в локалізації: у заміні комплектуючих на європейські та нарощенні власного оборонного виробництва. Для партнерів спільне підприємство є способом розбудувати власну оборонно-промислову базу».
Взаємне запозичення ідей
Взаємодія може значно пришвидшити інтеграцію українських компаній і виробів в оборонну екосистему Європи, вважає Артем Ющук. Якщо виріб, що створюється в партнерстві, буде результативним — теоретично це спростить вихід українського виробника до зовнішніх ринків.
В Inguar, каже Ющук, іноземні технології не запозичують: «Наразі ми працюємо в форматі, де вироби обидвох компаній — абсолютно різні, однак працювати результативно можуть тільки в якості цілісної системи».
Він зазначає, що для початку взаємодії потрібен ресурс в часі, взаємний ресурс на R&D, це тягне за собою доволі багато бюрократичних процедур. Однак без цього ніяк.
У Roboneers зазначають, що запозичення ідей — двосторонній процес: «Українські виробники приносять бойовий досвід і швидкий цикл доопрацювання техніки за зворотним зв'язком від військових. Іноземні партнери діляться досвідом масштабування серійного виробництва, стандартами якості та доступом до європейської компонентної бази».
Ярослав Філімонов також відзначає двосторонність цього процесу: «Українські компанії створюють власні рішення у сфері безпілотних систем, морських дронів, дронів-перехоплювачів, радіоелектронної боротьби та розвідки, програмного забезпечення й автоматизованих систем управління. Йдеться не просто про адаптацію іноземних технологій, а про власні інженерні розробки, які становлять значний інтерес для міжнародних партнерів. Водночас західні компанії мають сильні позиції у виробництві високотехнологічних компонентів, мікроелектроніки та складних промислових систем».
Читайте також«Досвід сучасної війни здобувають зараз лише Росія і Україна. І ми готові ним ділитися». Пілоти «Азову» про навчання у Швеції
Міжнародна співпраця допомагає об'єднати технологічні компетенції обох сторін, зазначають співрозмовники. Але важливо, щоб Україну сприймали не лише як майданчик для випробування озброєння, а як повноцінного розробника технологій, у якого також є чого повчитися, каже Філімонов.
Ризики співпраці
У Roboneers пояснюють, що співпраця відбувається в межах експортного контролю, тож інтелектуальна власність, технології та програмне забезпечення залишаються в Україні.
Водночас, на думку Ярослава Філімонова, існують три основні ризики.
Перший — витік чутливої інформації про застосування озброєння, його ефективність та вразливості
Другий — захист інтелектуальної власності.
«Українські компанії роками інвестують у власні розробки, тому необхідно чітко визначати, кому належать технології, результати спільних досліджень і права на їхнє комерційне використання», — каже Ярослав Філімонов.
Ігор Федірко, виконавчий директор Української Ради зброярів, в інтерв’ю LB.ua зазначав, що закон про інтелектуальну власність в Україні слабкий, а також слабкі судова, патентна та правоохоронна системи: «У нас може бути неймовірно фантастичний закон, але без міцної судової гілки влади він може трактуватися як завгодно. Від області до області, від інтересів до інтересів. І будь-який захист вас, як компанії, у судах займе десятки років».
Третій ризик – відтік кваліфікованих фахівців.
Це особливо чутливе питання, адже радіофізиків та інженерів із відповідними компетенціями в Україні небагато, а підготовка таких спеціалістів займає роки.
«Є також ризик нерівноправної співпраці, коли іноземний партнер отримує доступ до українських технологій та бойового досвіду, але не готовий передавати власні розробки або інвестувати у розвиток українського виробництва», — говорить СЕО Kvertus.
Водночас міжнародний ринок озброєнь існує десятиліттями, і механізми управління такими ризиками вже давно напрацьовані. Зокрема, в Україні діє багаторівнева система експортного контролю.
«Державна служба експортного контролю проводить експертизу, а рішення щодо експорту проходять відповідні міжвідомчі погодження за участю Міноборони, розвідувальних органів та СБУ. Тобто це не рішення однієї посадової особи чи установи. Воно ухвалюється за визначеною законодавством процедурою», — зазначає Філімонов.
Також передбачені перевірка кінцевого споживача, контроль використання продукції та обмеження на її реекспорт. Це не усуває ризики повністю, але дозволяє їх суттєво зменшити. Тому питання не в тому, чи варто Україні розвивати міжнародну оборонну співпрацю, а в тому, як забезпечити захист наших інтересів у цьому процесі.
Читайте такожАмериканська PDW планує інтегрувати українські камери «Курбас» від Odd Systems у свої БпЛА
Переваги і проблеми
Для бізнесу міжнародна співпраця в оборонній сфері - це доступ до фінансування, нарощення виробництва та резервні виробничі потужності за межами країни, можливість поступово замінювати комплектуючі, зазначають у компанії Roboneers. Для держави ж це — додаткове забезпечення Сил оборони роботизованими системами коштом іноземних урядів.
Гендиректор Inguar вважає спільне виробництво одним із небагатьох варіантів зробити все можливе, щоб українська продукція була протестована разом з європейськими компаніями.
«Це один з небагатьох варіантів отримати зацікавленість з боку країн-партнерів до наших виробів. І мабуть один з найреалістичніших кроків вибудовувати взаємодію щодо потенційного експорту продукції», — говорить гендиректор Inguar.
Як зазначає Ярослав Філімонов, це можливість швидше масштабувати розробки й виходити на новий рівень виробництва, а також можливість довгострокового планування: «Сьогодні українські оборонні виробники часто змушені планувати свою діяльність на кілька місяців вперед, орієнтуючись на поточні замовлення. Вихід на міжнародні ринки та укладання довгострокових контрактів дозволяють планувати виробництво на роки, інвестувати в нове обладнання, розширювати команди та системно фінансувати R&D».
Серед основних проблем Kvertus називає бюрократію, податкові бар’єри та відсутність стабільних правил гри. Він зазначає, що Україна вже відновила контрольований експорт зброї та оборонних технологій, але сам механізм ще потребує доопрацювання.
«Це розуміють і на державному рівні, адже нещодавно питання вдосконалення цього механізму порушували в РНБО. Для виробників важливо не просто отримати дозвіл на експорт, а розуміти, за якими правилами вони працюватимуть через рік, два чи три. Адже без такої впевненості складно залучати інвестиції, підписувати довгострокові контракти та планувати розвиток виробництва на роки вперед», — говорить він.