Про роботу МКВТС і видані дозволи
Скільки засідань провела комісія від лютого?
Близько одинадцяти. За час, коли комісія не працювала, накопичилося близько трьохсот заявок від виробників і спецекспортерів.
У публічному просторі про отриманий дозвіл на експорт озброєння заявила фактично одна компанія. Чи були ще?
Звісно, були. Проте важливо зазначити: близько чотирьох місяців заявки розглядали від компаній і спецекспортерів, які й так до цього працювали в експорті й мають відповідний досвід. Наразі в нашому ОПК понад тисяча компаній, близько 90 % приватні.
Значна частина цих підприємств фактично сформувалася протягом останніх трьох років. Вони фокусувалися на забезпеченні потреб України і фронту, а ключовим джерелом масштабування залишалося державне замовлення. Вони прекрасно розуміють, як працює система всередині України: глибоко поринають у зміни в правилах закупівель, стежать за змінами в тендерах і фактично стали експертами в тому, як залучити державний фінансовий ресурс і законтрактувати виробництво. А експортна діяльність — це трохи інша компетенція.
Компаніям потрібно нарощувати компетенцію: як експорт працює, як вибудувати маркетинг, як комунікувати з партнерами. Зокрема, важливо сформувати експортний контроль усередині компанії, який відповідатиме за те, кому передають інформацію, з ким ведуть переговори.
Як ви думаєте, скільки нових компаній подалося на отримання експортного дозволу від лютого до червня? Не на трансфер технологій, бо це зрозуміла зацікавленість, а саме на експорт готової продукції, зокрема дронів.
Читайте також«Сильного продукту вже недостатньо». Підсумки MSPO-2026 — однієї з найбільших оборонних виставок Європи
Скільки?
Нуль.
Майже всі заявки — це державні компанії, надання послуг з ремонту й обслуговування, або інші державні виробники компонентів, або спецекспортери. Тобто переважно йдеться про послуги та продаж окремих частин. Левова частина заявок стосувалася продовження гарантійного чи сервісного обслуговування вже поставлених систем. Або привезення складових сюди на ремонт з подальшим повернення іноземному партнеру — це теж вважають subject to export control.
Тобто з тих 300 заявок жодна не була «ми хочемо продати партію дронів»?
До початку літа — ні. Коли ми це відновлювали, розуміли, що спроможність всередині нашого ОПК має спершу сформуватися. Це займе час. Це нормально. З іншого боку, держава почала працювати над механізмами того, як ми можемо допомогти компаніям виходити на зовнішні ринки. Бо ж не можемо змусити наших партнерів купувати українське озброєння. Для будь-якого партнера, навіть найбільш дружнього до України, закупівля нашої продукції — це імпорт, і в пріоритеті в них не купити дрон, а отримати технологію.
Скільки заявок узагалі погодили за цей період?
Більш ніж чотириста, понад 90 % погоджено.
Скільки компаній отримали дозвіл на продаж уже готового продукту?
Загалом більш ніж 18 дозволів. Це, зокрема, компанії, які брали участь у Drone Dominance. І коли вони вже отримували контракт, інституціям було зрозуміло, хто є кінцевим споживачем цієї продукції.
Читайте також Як продати дрони в США. Розмова із СЕО F-Drones про перші експортовані Україною FPV, завод в Огайо і співпрацю з партнерами
Чому фасттрек не працює
Постанову № 875 випустили 1 липня. Галузь скаржиться, що за цей час за прискореною процедурою не було видано жодного дозволу.
Це експериментальна постанова, сформована Міністерством оборони. Перед погодженням кожна інституція дала свої правки, зокрема РНБО. На жаль, не все враховано, і зараз спільно з представниками оборонного бізнесу, асоціаціями та міністерством ми сформували рекомендації щодо внесення змін і направили на уряд.
Ключова мета — спростити механізм отримання дозволів і сформувати нове надходження фінансових ресурсів, саме щоб забезпечити потреби фронту.
Щоб усе запрацювало, треба створити щонайменше два переліки. Перелік країн формує МЗС. Перелік критичного озброєння — Міноборони.
У чому логіка фасттреку?
Це пришвидшення процесу. Стандартна процедура передбачає, що міжвідомча комісія все одно розглядає заявки. А фасттрек — що заявник дає документи в ДСЕК, той переглядає і віддає на міжвідомче погодження. Якщо все нормально за результатами міжвідомчого погодження і товар не з критичного переліку — будь ласка, без комісії, одразу ДСЕК.
Якщо ж якась інституція сказала, що потрібно більше експертизи, заявка йде на комісію. Або якщо товар з критичного переліку, розгляд на міжвідомчій комісії обов'язковий. Такого підходу, щоб заявку взагалі не розглядали й одразу відмовляли, не передбачають.
Однією з причин, чому процедура все ще не запрацювала, називають якраз відсутність переліку критичного озброєння. Перелік Міноборони має сформувати так: отримати пропозиції від кожної інституції, яка є складником Сил оборони, консолідувати, винести на комісію, проголосувати і затвердити комісією. Цей перелік усе ще формують.
Відповідно, з липня, коли постанову опублікували, вона як така не запрацювала. Плюс у самій постанові логіка була така, що Кабмін має відпрацювати формат, у якому адміністративний збір спрямують у спеціальний фонд для забезпечення Сил оборони. Для цього теж потрібні зміни.
РНБО вже подала на Кабінет Міністрів пропозиції, які саме аспекти потребують доопрацювання — ми це сформували на основі зустрічей з асоціаціями, які проводили більш ніж місяць. Далі це задача Міноборони, яке проактивно вийшло з цією постановою, спільно з іншими ЦОВВ.
Поки постанова не дійде до якогось знаменника, який буде мотивувати наших партнерів закуповувати українське озброєння, глибше співпрацювати з нашим ОПК і допомагати нашим виробникам розвиватись, я не думаю, що воно запрацює.
Асоціації хочуть нульовий збір за дозвіл на експорт для початку. Яка ваша позиція?
Визначити відсоток зборів, який буде корисним і ринку, і фронту. Я робив ці прорахунки, але тут важливо зберегти правильний розподіл повноважень і відповідальності. Це питання належить до компетенції Кабінету Міністрів.
Читайте також«Ставки для експорту зброї мають бути нульові». Виконавча директорка ТСУ про неробочий fast track і очікування від Міноборони
Це не 20–30 %, як зараз?
Тут має бути доволі складна математика, яка ґрунтується щонайменше на кількох гіпотезах. Найпростіший формат — повернення ПДВ, тим паче за рахунок експортної діяльності, адже вартість українського озброєння за кордоном буде іншою.
Особисто в комунікації з партнерами наголошую: ціна для України є пільговою, а не ринковою, і формується з урахуванням обмеження прибутковості до 25 %. Тому орієнтуватися на ці ціни не варто. І зрозуміло, що при визначенні такого відсотка не можна застосовувати однаковий підхід як до конвенційного озброєння, наприклад міни, так і до дронів. Дрон — це технологічний виріб, і там вартість може варіюватися значно більше, ніж, наприклад, серед конвенційних засобів.
Найкритичнішими називають саме 30 % на комплектуючі.
Те, що я комунікував з представниками уряду, — це гармонізація платежу однією цифрою. І плюс додатковий бенефіт, можливо, через зменшення цього відсотка тим країнам, які підписали Drone Deal.
Тобто нульової ставки не буде?
Треба визначити відсоток зборів, які будуть корисними і ринку, і фронту.
Хто має це прорахувати?
Це питання уряду, зокрема: Мінекономіки, Міноборони, МЗС тощо.
Логіка платежу полягала в тому, що експорт озброєння в країні, де ведуть активні бойові дії, має йти на користь фронту. Українського озброєння не очікують на зовнішніх ринках — там чекають, аби отримати технологію. Кожна країна хоче вищого рівня самодостатності в обороноздатності, а оборонна промисловість — це її основа.
Експорт під час війни має давати фронту якийсь бенефіт, додану вартість. Не лише для того, аби населення це зрозуміло — для того, щоб військові відчули.
Представники галузі кажуть, що технологія не закрита в коробці, а ми лише втрачаємо вікно можливостей, поки іноземні компанії приїжджають і на українському досвіді тестують свої засоби.
Повністю з вами погоджуюсь. Що треба робити? Експортувати. Чому не експортують?
Бо потрібно активізувати міжнародну співпрацю, домовитися про контрактування за кордоном. Усе перейшло в loud political statements, без практичної реалізації. Іноді бачу, як найбільші українські виробники чекають, поки їм принесуть гроші й скажуть: експорт відкрили, на тобі контракт. Або вони отримують зацікавленість від партнера — на тобі гроші, друже, а побудуй-но свій завод у мене.
Читайте такожТехнологічна перевага, експорт зброї і заміна Китаю: головне з Defense Tech-дискусії LB.ua
Як працює Drone Deal
Виробники кажуть, що не до кінця розуміють, як працюватиме ця історія. Можете пояснити?
Drone Deal — це насамперед формат співпраці G2G, government-to-government. По суті, це мотивуватиме нашого партнера закуповувати українське озброєння, спільно виробляти для потреб обох сторін, витрачати на це фінанси.
Але виробники їздять на виставки, шукають партнерів, підписують угоди.
Меморандуми. А потім декларують про складність процедури експорту.
Чому ви так скептично ставитеся до меморандумів?
Бо я знаю, як їх можуть формувати. Меморандум можуть сформувати на колінці за годину до зустрічі. А потім вони підписують і кажуть: ми будемо співпрацювати в рамках Build with Ukraine. Питання — чи була така співпраця взагалі погоджена з державою? Важливо розуміти, що кошти, які спрямовують на Build with Ukraine, — це кошти з того об’єму ресурсів, який партнери виділяють на міжнародну військову допомогу Україні. Якщо частину цих коштів спрямувати на суто комерційні проєкти, то це менше саме від тих засобів, які потрібні на фронті.
Нехай підписують меморандуми, співпрацюють, комунікують з іноземними партнерами. Але для експорту важливо підписати контракт на постачання.
Як сформувався Drone Deal?
Коли ми опрацьовували напрямок розвитку ОПК, розуміли, що буде кілька етапів. Перший — формування внутрішнього ОПК і його масштабування. Другий — коли масштабування пройшло, а фінансового ресурсу для заповнення потужностей забракло, з'явилися моделі фінансування напряму українському виробнику від міжнародних партнерів з постачанням на фронт. Як данська модель.
Проте ми бачили невелику рецесію: партнери втрачали вмотивованість направляти гроші українському виробнику і більше фокусувалися на тому, що можна відправити в Україну від власної оборонної промисловості. Розуміючи це, сформували ініціативу Президента України Build with Ukraine.
Адже партнеру значно простіше пояснити своєму електорату, чому він продовжує фінансувати українські дрони: їх виробляють тут, це робочі місця й надходження в бюджет партнера. Але ми розуміли, що це short-term benefit. Рано чи пізно вони скажуть: ми хочемо використовувати результат роботи цього заводу для власних потреб.
Сама модель Drone Deal сформувалася, коли почалася війна в Затоці. Президент поставив задачу допомогти партнерам. Сформували групу експертів, яку координувала РНБО, її відправили до країн-партнерів, аби поділилася експертизою. На її основі сформували договори, що підписані Президентом, які передбачали поглиблення співпраці в безпеці й обороні — не лише експертиза, а й озброєння, включно з можливістю локалізації.
Потім були запити від європейських партнерів, і так з'явився Drone Deal, який охоплює не лише безпілотні складники, а побудову загальної сучасної екосистеми безпеки й оборони.
Що робить ця експертна група?
Група складається з експертів з понад десяти різних напрямків. Вони приїжджають у державу, яка підписала Drone Deal, і з контрпартнерами оцінюють стан її оборонних спроможностей у конкретних напрямах.
За результатами такої роботи експерти надають рекомендації щодо комплексної побудови ефективної системи оборони. Якщо, наприклад, партнеру потрібно посилити кіберзахист або захист критичної інфраструктури, формуємо відповідну групу фахівців і відпрацьовуємо це на місці.
Ці групи допомагають сформувати цілісне розуміння того, як працює система безпеки й оборони в Україні — з використанням засобів, і отриманих від партнерів, і вироблених у нас. Бо наша екосистема ґрунтується не лише на засобах українського виробництва, а на їх комплексному поєднанні в єдиній системі. На виході вони отримують звіт: що їм потрібно, аби звузити пробіли в обороноздатності. Завдяки прямому експорту з України і співпраці на території партнера.
На що спиратиметься їхній вибір?
Ті країни, які кажуть, що знають український ринок, зазвичай знають його на основі маркетингу. А ми їм кажемо: маркетинг не завжди ефективний. Експерти можуть зорієнтувати, що потрібно і в якій кількості. Умовно, для захисту об'єкта енергетики. Вони повертаються до нас: ми хочемо в такій кількості такі засоби. Ми кажемо: ось перелік усіх виробників, які мають засоби з такими ТТХ, обирай. Це вироби, які використовують наші Сили оборони, які кодифіковані Міноборони й показують ефективність.
Від чого залежить, якого виробника оберуть?
Від їхнього рішення.
Уже є кейси, щоб обрали конкретні засоби?
Близько п'яти країн уже сформували свій запит — вони на фінальному етапі. Усі країни, які підписали Drone Deal, на різних стадіях імплементації, відповідно до послідовності підписання угод. Ми не зобов’язуємо партнера використовувати цей звіт як єдину основу для запиту на отримання засобів.
Ми кажемо: як держава несемо відповідальність за те, що, коли все буде імплементовано, українське озброєння у вас працюватиме з такою самою ефективністю, як у нас. Бо купити в українського виробника дрон-перехоплювач — це буде лише дрон-перехоплювач. Це не означає, що ти зможеш збивати ним шахед.
Для збиття потрібні екосистема й інфраструктура: радарне поле, акустичні, оптичні, радіосенсори, наземна станція. І дуже важливо — інструктор, який навчить користуватися цим, і людина, яка допоможе це все інтегрувати. Ну і софт. Оце і є спроможність збивати шахед.
А в їхньому розумінні — ти мені продав цей дрончик, значить, я буду ним збивати. Якщо не збиваю, значить, засіб не працює.
Що після звіту?
Тут включається другий line of effort — ланцюг постачання, пряме експортування від України до партнерів. Ми питаємо, яким форматом вони хочуть працювати: напряму з компаніями або через спецекспортера. Весь Близький Схід сказав: дайте верифікованого спецекспортера, нам потрібна гарантія від держави. Ми попросили їх сформувати офіційний лист із тим, що необхідно.
І як урешті відбувається постачання?
Кожна країна хоче локалізацію. Ми кажемо: локалізація нам також нормально, якщо вам це потрібно для власних оборонних потреб. Бо є країни, які дуже зацікавлені в реекспорті нашої оборонної продукції.
Стати посередником?
Саме так. Попит у європейських країнах загалом менший, ніж у ключових світових регіонах. Основні споживачі озброєння — це країни Азії, Близького Сходу, Американського континенту й Африки.
У Європі ситуація інша: тут уже існує потужний власний ОПК, а ринки значною мірою формуються під впливом національного лобізму та протекціоністських підходів. Тому я постійно пояснюю кожному партнеру: Drone Deal — це не допомога Україні. Drone Deal — це більше допомога вам. Ми від реципієнта допомоги вже перейшли до надання допомоги й експертизи.
Про взаємодію з галуззю та плани комісії
У галузі нещодавно виникла дискусія, чи потрібен окремий орган, який стратегічно розвивав би ОПК, як ліквідований Мінстратегпром. Ви були заступником міністра, зараз працюєте з цією темою в РНБО. Яка ваша думка?
З моменту ліквідації Мінстратегпрому весь його функціонал передали Міністерству оборони.
Моє особисте бачення — дуже важливо сформувати інституційну спроможність, що, на мій суб'єктивний погляд, потребує покращення. Не зовсім нормальний і стійкий формат держави, коли все тримається на персоналіях.
У Мінстратегпромі штат був близько 200 чиновників. Наразі в Міністерстві оборони питаннями ОПК займаються два відповідні департаменти. Зрозуміло, що без профільного заступника міністра їм було складно ефективно координувати цей напрям. Але протягом останнього року близько шести місяців за напрям ОПК відповідали два профільні заступники міністра — Володимир Заверуха й Ганна Гвоздяр. Після зміни керівництва Міноборони їх усунули.
Коли були дві інституції, формат співпраці був через внутрішнє змагання. Міноборони фокусувалося на пошуку додаткових фінансових ресурсів, Мінстратегпром — на розвитку ОПК і пошуку асиметричних рішень, ті самі дрони-перехоплювачі.
А коли Міноборони поєднує дві функції — і розпорядника фінансового ресурсу, який має ставити першим пріоритетом фронт, і розвиток ОПК, виникає конфлікт інтересів: та сама інституція визначає, що потрібно закупити, і водночас впливає на тих, хто це вироблятиме.
Інше занепокоєння — фокус на персоналіях. Призначити Гвоздяр профільною заступницею з ОПК — це дуже гарне рішенням, я особисто не знаю, хто ще може так розбиратися в цих питаннях. Але що буде, якщо будуть чергові кадрові зміни в міністерстві? Чи зможуть ці два департаменти працювати далі, допомагати ринку стало розвиватися?
Рік тому я сказав би, що треба дати можливість і час. Зараз, мій погляд, у нас може не бути цього часу.
То це, на ваш погляд, має бути окрема інституція?
Ми комунікували з ринком, на виході більшість сказала, що так. Але буде видно, як воно розвиватиметься. Зрозуміло, що інституції також можна ліквідувати, але це трошечки більше часу займає і складніший процес.
Які плани комісії на найближчі пів року?
Найближча ціль — провести засідання в оновленому складі на початку жовтня. Далі доопрацювати 875-ту постанову, щоб вона була корисною всім.
Скільки зараз заявок?
Близько 80. Ми за одне засідання опрацьовували по сорок-п'ятдесят.
Скільки країн в опрацюванні на Drone Deal?
Близько 10—15, багато європейських. На тижні підписали з Фінляндією.
США?
Також. Зі Штатами ця історія починалась, але трохи в іншому форматі. Якщо все з американської сторони сформується — у нас, у принципі, готовий документ до початку формування угоди.
Читайте такожЖорсткіший за NDAA. Як новий документ Пентагону формує глобальний ринок дронів і що з цим робити Україні









