Про роботу МКВТС та видані дозволи
Скільки засідань провела комісія від лютого донині?
Близько одинадцяти. За час, коли комісія не працювала, накопичилося близько трьохсот заявок: від виробників і спецекспортерів.
У публічному просторі про отриманий дозвіл на експорт озброєння заявила фактично одна компанія. Чи були ще?
Звісно, були. Проте важливо зазначити: близько чотирьох місяців заявки, які розглядалися, були від компаній і спецекспортерів, які й так до цього працювали в експорті та мають відповідний досвід. Наразі в нашому ОПК налічується понад тисяча компаній, близько 90% з яких — приватні.
Значна частина цих підприємств фактично сформувалася протягом останніх трьох років. Вони фокусувалися на забезпеченні потреби всередині України й фронту, а ключовим джерелом масштабування залишалося державне замовлення. Вони прекрасно розуміють, як працює система всередині України: глибоко поринають у зміни в правилах закупівель, стежать за змінами в тендерах і фактично стали експертами в тому, як залучити державний фінансовий ресурс і законтрактувати виробництво. А експортна діяльність – це трохи інша компетенція.
Компаніям потрібно нарощувати компетенцію — як експорт працює, як вибудувати маркетинг, як комунікувати з партнерами. Зокрема, важливо сформувати експортний контроль всередині компанії, який нестиме відповідальність за те, кому передається інформація, з ким ведуться переговори.
Як ви думаєте, скільки нових компаній подалося на отримання експортного дозволу від лютого до червня? Не на трансфер технологій, бо це зрозуміла зацікавленість, а саме на експорт саме готової продукції, зокрема дронів.
Читайте також«Сильного продукту вже недостатньо». Підсумки MSPO-2026 — однієї з найбільших оборонних виставок Європи
Скільки?
Нуль.
Майже всі заявки — це державні компанії, надання послуг з ремонту й обслуговування, або інші державні виробники компонентів або спецекспортери. Тобто переважно йдеться про послуги та продаж окремих частин. Левова частина заявок стосувалася продовження гарантійного чи сервісного обслуговування вже поставлених систем. Або привезення складових сюди на ремонт з подальшим повернення іноземному партнеру — це теж вважається subject to export control.
Тобто з тих 300 заявок жодна не була «ми хочемо продати партію дронів»?
До початку літа — ні. Коли ми це відновлювали, ми розуміли, що спроможність всередині нашого ОПК має спершу сформуватися. Це займе час. Це нормально. З іншого боку, держава почала працювати над механізмами того, як ми можемо допомогти компаніям виходити на зовнішні ринки. Бо ми ж не можемо змусити наших партнерів купувати українське озброєння. Для будь-якого партнера, навіть найбільш дружнього до України, закупівля нашої продукції — це імпорт, і в пріоритеті в них не купити дрон, а отримати технологію.
Скільки заявок узагалі погодили за цей період?
Більше чотирьохсот, понад 90% погоджено.
Скільки компаній отримали дозвіл на продаж уже готового продукту?
Загалом — більше 18 дозволів. Це, зокрема, компанії, які брали участь у Drone Dominance. І коли вони вже отримували контракт, інституціям було зрозуміло, хто є кінцевим споживачем цієї продукції.
Читайте також Як продати дрони в США. Розмова із СЕО F-Drones про перші експортовані Україною FPV, завод в Огайо і співпрацю з партнерами
Чому фаст-трек не працює
Постанову №875 випустили 1 липня. Галузь скаржиться, що за цей час по прискореній процедурі не було видано жодного дозволу.
Це експериментальна постанова, сформована Міністерством оборони. Перед погодженням кожна інституція дала свої правки, зокрема РНБО. На жаль, не все було враховано, і зараз спільно з представниками оборонного бізнесу, асоціаціями та Міністерством ми сформували рекомендації щодо внесення змін та направили на Уряд.
Ключова мета – спростити механізм отримання дозволів та сформувати нове надходження фінансових ресурсів саме для забезпечення потреб фронту.
Щоб все запрацювало, має бути створено щонайменше два переліки. Перелік по країнах — формує МЗС. Перелік по критичному озброєнню — Міноборони.
У чому логіка фаст-треку?
Це пришвидшення процесу. Стандартна процедура передбачає, що міжвідомча комісія все одно розглядає заявки. А фаст-трек полягає в тому, що заявник дає документи в ДСЕК, той переглядає і віддає на міжвідомче погодження. Якщо все нормально за результатами міжвідомчого погодження і товар не з критичного переліку — будь ласка, без комісії, одразу ДСЕК.
Якщо ж хтось із інституцій сказав, що потрібно більше експертизи, — заявка йде на комісію. Або якщо товар із критичного переліку — розгляд на міжвідомчій комісії обов'язковий. Такого підходу, щоб заявку взагалі не розглядали й одразу відмовляли, не передбачається.
Однією з причин, чому процедура все ще не запрацювала, називають якраз відсутність переліку критичного озброєння. Перелік Міноборони має сформувати так: отримати пропозиції від кожної інституції, яка є складовою Сил оборони, консолідувати, винести на комісію, проголосувати та затвердити комісією. Цей перелік усе ще в процесі формування.
Відповідно, з липня, коли постанову опублікували, вона як така не запрацювала. Плюс у самій постанові логіка була така, що Кабмін має відпрацювати формат, у якому адміністративний збір буде спрямовано у спеціальний фонд для забезпечення Сил оборони. Для цього теж потрібні зміни.
РНБО вже подала на Кабінет Міністрів пропозиції щодо того, які саме аспекти потребують доопрацювання — ми це сформували на основі зустрічей з асоціаціями, які проводили більше місяця. Далі це задача Міноборони, яке проактивно вийшло з цією постановою, спільно з іншими ЦОВВ.
Поки постанова не дійде до якогось знаменника, який буде мотивувати наших партнерів закуповувати українське озброєння, глибше співпрацювати з нашим ОПК та допомагати нашим виробникам розвиватись, я не думаю, що воно запрацює.
Асоціації хочуть нульовий збір за дозвіл на експорт для початку. Яка ваша позиція?
Визначити відсоток зборів, який буде корисний і ринку, і фронту. Я робив ці прорахунки, але тут важливо зберегти правильний розподіл повноважень і відповідальності. Це питання належить до компетенції Кабінету Міністрів.
Читайте також«Ставки для експорту зброї мають бути нульові». Виконавча директорка ТСУ про неробочий fast track і очікування від Міноборони
Це не 20-30%, як зараз?
Тут має бути доволі складна математика, яка ґрунтується щонайменше на кількох гіпотезах. Найпростіший формат — повернення ПДВ, тим паче за рахунок експортної діяльності, адже вартість українського озброєння за кордоном буде інша.
Особисто в комунікації з партнерами наголошую: ціна для України є пільговою, а не ринковою, і формується з урахуванням обмеження прибутковості до 25%. Тому орієнтуватися на ці ціни не варто. І зрозуміло, що при визначенні такого відсотка не можна застосовувати однаковий підхід як до конвенційного озброєння, наприклад міни, так і до дронів. Дрон — це технологічний виріб, і там вартість може варіюватися значно більше, ніж наприклад серед конвенційних засобів.
Найкритичнішими називають саме 30% на комплектуючі.
Те, що я комунікував з представниками уряду, — це гармонізація платежу однією цифрою. І плюс додатковий бенефіт, можливо, через зменшення цього відсотка тим країнам, які підписали Drone Deal.
Тобто нульової ставки не буде?
Треба визначити відсоток зборів, які будуть корисними і ринку, і фронту.
Хто має це прорахувати?
Це питання уряду, зокрема Мінекономіки, Міноборони, МЗС, тощо.
Першочергова логіка платежу полягала в тому, що експорт озброєння в країні, де ведуться активні бойові дії, має йти на користь фронту. Українського озброєння не чекають на зовнішніх ринках — там чекають на те, аби отримати технологію. Кожна країна хоче вищого рівня самодостатності в обороноздатності, а оборонна промисловість — це її основа.
Експорт під час війни має давати фронту якийсь бенефіт, додану вартість. Не лише для того, аби населення це зрозуміло, — для того, аби військові відчули.
Представники галузі кажуть, що технологія не закрита в коробці, а ми лише втрачаємо вікно можливостей, поки іноземні компанії приїжджають і на українському досвіді тестують свої засоби.
Повністю з вами погоджуюсь. Що треба робити? Експортувати. Чому не експортують?
Бо потрібно активізувати міжнародну співпрацю, домовитися про контрактування закордоном. Усе перейшло в loud political statements, без практичної реалізації. Іноді бачу, як найбільші українські виробники чекають, поки їм принесуть гроші й скажуть: експорт відкрили, на тобі контракт. Або вони отримують зацікавленість від партнера — на тобі гроші, друже, а побудуй свій завод у мене.
Читайте такожТехнологічна перевага, експорт зброї і заміна Китаю: головне з Defense Tech-дискусії LB.ua
Як працює Drone Deal
Виробники кажуть, що не до кінця розуміють, як працюватиме на практиці ця історія. Можете пояснити?
Drone Deal — це насамперед формат співпраці G2G, government-to-government. По суті, це мотивування нашого партнера закуповувати українське озброєння, спільно виробляти для потреб обох сторін, витрачати на це фінанси.
Але виробники їздять на виставки, шукають партнерів, підписують угоди.
Меморандуми. А потім декларують про складність процедури експорту.
Чому ви так скептично ставитесь до меморандумів?
Бо я знаю, як вони можуть формуватись. Меморандум може бути сформований на колінці за годину до зустрічі. А потім вони підписують і кажуть: ми будемо співпрацювати в рамках Build with Ukraine. Питання — чи була така співпраця взагалі погоджена з державою? Важливо розуміти, що кошти, які спрямовуються на Build with Ukraine, — це кошти з того об’єму ресурсів, який партнери виділяють на міжнародну військову допомогу Україні. Якщо частину цих коштів спрямувати на суто комерційні проєкти, то це менше саме тих засобів які потрібні на фронті.
Нехай підписують меморандуми, співпрацюють, комунікують з іноземними партнерами. Але для експорту важливо підписати контракт на постачання.
Як сформувався Drone Deal?
Коли ми опрацьовували напрямок розвитку ОПК, розуміли, що буде кілька етапів. Перший — формування внутрішнього ОПК і його масштабування. Другий — коли масштабування пройшло, а фінансового ресурсу для заповнення потужностей забракло, з'явилися моделі фінансування напряму українському виробнику від міжнародних партнерів з постачанням на фронт. Як данська модель.
Проте ми бачили невелику рецесію: партнери втрачали вмотивованість направляти гроші українському виробнику і більше фокусувалися на тому, що можна відправити в Україну від власної оборонної промисловості. Розуміючи це, сформували ініціативу Президента України Build with Ukraine.
Адже партнеру значно простіше пояснити своєму електорату, чому він продовжує фінансувати українські дрони: вони виробляються тут, це робочі місця та надходження в бюджет партнера. Але ми розуміли, що це short-term benefit. Рано чи пізно вони скажуть: ми хочемо використовувати результат роботи цього заводу для власних потреб.
Сама модель Drone Deal сформувалася, коли почалася війна в Затоці. Президеном, було поставлено задачі щодо допомоги партнерам. Сформували групу експертів, яку координувало РНБО, яку відправили до країн-партнерів аби вони поділилися експертизою. На її основі сформували договори, що підписані Президентом, які передбачали поглиблення співпраці в безпеці та обороні — не лише експертиза, а й озброєння, включно з можливістю локалізацією.
Потім були запити від європейських партнерів, і так з'явився Drone Deal, який охоплює не лише безпілотні складові, а побудову загальної сучасної екосистеми безпеки та оборони.
Що робить ця експертна група?
Група складається з експертів з понад десяти різних напрямків. Вони приїжджають у державу, яка підписала Drone Deal, та безпосередньо з контрпартнерами оцінюють стан її оборонних спроможностей за конкретними напрямами.
За результатами такої роботи експерти надають рекомендації щодо комплексної побудови ефективної системи оборони. Якщо, наприклад, партнеру потрібно посилити кіберзахист або захист критичної інфраструктури, формуємо відповідну групу фахівців і відпрацьовуємо це на місці.
Ці групи допомагають сформувати цілісне розуміння того як працює система безпеки й оборони в Україні — з використання як засобів отриманих від партнерів, так і вироблених у нас. Бо наша екосистема ґрунтується не лише на засобах українського виробництва, а на їх комплексному поєднанні в єдиній системі. На виході вони отримують звіт: що їм потрібно, аби звузити пробіли в обороноздатності. За рахунок прямого експорту з України і за рахунок співпраці на території партнера.
На що спиратиметься їхній вибір?
Ті країни, які кажуть, що знають український ринок, зазвичай знають його на основі маркетингу. А ми їм кажемо: маркетинг не завжди ефективний. Експерти можуть зорієнтувати, що потрібно і в якій кількості. Умовно, для захисту об'єкта енергетики. Вони повертаються до нас: ми хочемо в такій кількості такі засоби. Ми кажемо: ось перелік усіх виробників, які мають засоби з такими ТТХ, обирай. Це вироби, які використовують наші Сили оборони, які кодифіковані Міноборони та показують свою ефективність.
Від чого залежить, якого виробника оберуть?
Від їхнього рішення.
Уже є кейси, щоб обрали конкретні засоби?
Близько п'яти країн уже сформували свій запит — вони на фінальному етапі. Усі країни, які підписали Drone Deal, знаходяться на різних стадіях імплементації — орієнтовно відповідно до послідовності підписання угод. Ми не зобов’язуємо партнера використовувати цей звіт як єдину основу для формування запиту на отримання засобів.
Ми кажемо: ми як держава несемо відповідальність за те, що коли все буде імплементовано, українське озброєння у вас працюватиме з такою самою ефективністю, як у нас. Бо купити в українського виробника дрон-перехоплювач — це буде лише дрон-перехоплювач. Це не означає, що ти ним зможеш збивати «шахед».
Для збиття потрібна екосистема й інфраструктура: радарне поле, акустичні, оптичні, радіосенсори, наземна станція. І дуже важливо — інструктор, який навчить цим користуватися, і людина, яка допоможе це все інтегрувати. Ну і софт. Ось це і є спроможність збивати «шахед».
А в їхньому розумінні — ти мені продав цей дрончик, значить, я буду ним збивати. Якщо не збиваю, значить, засіб не працює.
Що далі після звіту?
Тут включається другий line of effort — ланцюг постачання, пряме експортування від України до партнерів. Ми питаємо, яким форматом вони хочуть працювати: напряму з компаніями або через спецекспортера. Весь Близький Схід сказав: дайте верифікованого спецекспортера, нам потрібна гарантія від держави. Ми попросили їх сформувати офіційний лист із тим, що необхідно.
І як урешті відбувається постачання?
Кожна країна хоче локалізацію. Ми кажемо: локалізація нам також нормально, якщо вам це потрібно для власних оборонних потреб. Бо є країни, які дуже зацікавлені в реекспорті нашої оборонної продукції.
Стати посередником?
Саме так. Попит у європейських країнах загалом менший, ніж у ключових світових регіонах. Основні споживачі озброєння — це країни Азії, Близького Сходу, Американського континенту та Африки.
У Європі ситуація інша: тут уже існує потужний власний ОПК, а ринки значною мірою формуються під впливом національного лобізму та протекціоністських підходів. Тому я постійно пояснюю кожному партнеру: Drone Deal — це не допомога Україні. Drone Deal — це більше допомога вам. Ми від реципієнта допомоги вже перейшли до надання допомоги і експертизи.
Про взаємодію із галуззю та плани комісії
У галузі нещодавно виникла дискусія, чи потрібен окремий орган, який займався б стратегічним розвитком ОПК, на кшталт ліквідованого Мінстратегпрому. Ви були заступником міністра, зараз працюєте з цією темою в РНБО. Яка ваша думка?
З моменту ліквідації Мінстратегпрому весь його функціонал передали Міністерству оборони.
Моє особисте бачення — дуже важливо сформувати інституційну спроможність, що, на мій суб'єктивний погляд, потребує покращення. Не зовсім нормальний і стійкий формат держави, коли все тримається на персоналіях.
У Мінстратегпромі штат був близько 200 чиновників. Наразі в Міністерстві оборони питаннями ОПК займаються два відповідні департаменти. Зрозуміло, що без профільного заступника міністра їм було складно ефективно координувати цей напрям. Але протягом останнього року близько шести місяців за напрям ОПК відповідали два профільні заступники міністра — Володимир Заверуха та Ганна Гвоздяр. Після зміни керівництва Міноборони їх усунули.
Коли були дві інституції, формат співпраці був через внутрішнє змагання. Міноборони фокусувалося на пошуку додаткових фінансових ресурсів, Мінстратегпром — на розвитку ОПК і пошуку асиметричних рішень, ті ж дрони-перехоплювачі.
А коли Міноборони поєднує в собі дві функції — і розпорядника фінансового ресурсу, який має ставити першим пріоритетом фронт, і розвиток ОПК, — виникає конфлікт інтересів: та сама інституція визначає, що потрібно закупити, і водночас впливає на тих, хто це вироблятиме.
Інше занепокоєння — фокусування на персоналіях. Призначити Гвоздяр профільною заступницею по ОПК — це дуже гарне рішенням, я особисто не знаю, хто ще може так розбиратися в цих питаннях. Але що буде, якщо будуть чергові кадрові зміни в міністерстві? Чи зможуть ці два департаменти вести далі цю діяльність, допомагати ринку стало розвиватись?
Рік тому я б сказав, що треба дати можливість та час. Зараз, мій особистий погляд, у нас може не бути цього часу.
То це, на ваш погляд, має бути окрема інституція?
Ми комунікували з ринком, на виході більшість сказала, що так. Але буде видно, як воно розвиватиметься. Зрозуміло, що інституції також можна ліквідувати, але це трошечки більше часу займає і більш складний процес.
Які плани комісії на найближчі пів року?
Найближча ціль — провести засідання в оновленому складі початку жовтня. Далі — доопрацювати 875-ту постанову, аби вона була корисною всім.
Скільки зараз назбиралося заявок?
Близько 80. Ми за одне засідання опрацьовували по сорок-п'ятдесят.
Скільки країн в опрацюванні на Drone Deal?
Близько 10-15, багато європейських. На тижні підписали з Фінляндією.
США?
Також. Зі Штатами ця історія починалась, але трохи в іншому форматі. Якщо все з американської сторони сформується — у нас, в принципі, готовий документ до початку формування угоди.
Читайте такожЖорсткіший за NDAA. Як новий документ Пентагону формує глобальний ринок дронів і що з цим робити Україні