Цифри залежності світового ринку дронів від Китаю ще промовистіші. Близько 92 % світового виробництва NdFeB-магнітів для електродвигунів припадають на Китай. Майже половина літій-іонних елементів для акумуляторів — на трьох китайських виробників. Близько 60 % друкованих плат, понад 75 % польотних контролерів для БпЛА, домінування на ринку FPV-моторів, ESC, відеопередавачів, тепловізійних камер — усе це також значною мірою пов’язано з китайським виробництвом. Тому навіть дрони, які проєктують і збирають у США чи Європі, часто критично залежать від китайської компонентної бази.
Саме на цю реальність Пентагон спробував відповісти системно. Він оприлюднив документ під назвою Drone Dominance Program Supply Chain Framework (DDPSCF). На перший погляд — технічний матеріал для постачальників. Насправді стратегічна декларація, яка окреслює правила глобальної дрон-індустрії на наступне десятиліття.
Ключова ідея документа не в тому, що США забороняють китайські компоненти. Це робить NDAA (щорічний оборонний закон США) ще з 2019 року. Нове інше: Drone Dominance Program (DDP), масштабна програма Пентагону з розвитку та закупівлі дронів, свідомо випереджає закон і формує стандарти майбутнього раніше, ніж цього вимагають формальні норми.
Чому Пентагон поспішає
Drone Dominance Program не просто індустріальна політика. Це американська спроба адаптуватися до реальності сучасної війни, яку переписав український досвід 2022–2026 років.
Ця реальність розриває старі американські уявлення про озброєння. Виявилося, що ракета-перехоплювач за мільйони доларів проти дрона за десятки тисяч — асиметрія не на користь Заходу. Що оборонний ринок, побудований навколо дорогих платформ і десятилітніх циклів закупівлі, не справляється з війною, де обсяги вимірюють мільйонами одиниць на рік.
DDP — спроба переналаштуватися. $1,1 млрд гарантованих закупівель понад 200 тис. ударних малих дронів, чіткі дати, конкретні вимоги до кожного компонента. Програма побудована так, щоб для США кількість, ціна одиниці й темп виробництва стали важливішими за елегантність технічного рішення.
DDPSCF — це інструкція з виконання цієї програми: які компоненти, з якого джерела і коли мають бути в дроні, щоб виробник міг претендувати на участь.
Де саме DDP жорсткіший за NDAA
DDPSCF не дублює NDAA. У низці критично важливих місць він жорсткіший — і Пентагон сам називає це acceleration beyond statutory requirements. Декілька прикладів.
Двигуни. NDAA взагалі не забороняє китайських двигунів у дронах класу Group 1 sUAS. DDP вимагає, щоб уся збірка двигунів відбувалася у «непокритій» країні (тобто не в Китаї, Росії, Північній Кореї чи Ірані) вже із серпня 2026 року. І не лише збірка: метали для двигунів мають бути виплавлені в США або в одній із 28 країн зі списку qualifying countries (України серед них поки немає). Магніти — у «непокритій» країні; китайську сировину для виплавки тимчасово дозволено, але лише до 2027 року.
Акумулятори. Чинні норми працюють поетапно і через відсоткові пороги. DDP вимагає 100% збірки батарейних паків у «непокритій» країні з серпня 2026-го – на 17 місяців раніше, ніж вимагає закон.
Прошивка та вихідний код. Репозиторії програмного коду для майже всіх ключових модулів – польотних контролерів, GNSS-приймачів, ESC, наземного програмного забезпечення та систем управління батареями (BMS) – мають розміщуватися на території США, контролюватися американською юридичною особою та бути доступними для аудиту на запит.
Такий самий підхід DDP застосовує і до друкованих плат, напівпровідників та германію. У багатьох випадках нові вимоги починають діяти на кілька місяців раніше, ніж це передбачає американське законодавство. А щодо германію для оптоволокна – DDP взагалі вводить обмеження там, де закон їх поки не містить.
Чому це принципово інший інструмент
NDAA – це регуляція. Заборона. Виключення поганого. DDP – індустріальна політика. Гарантований багаторічний попит створюється свідомо, щоб зламати замкнене коло, в якому будь-який альтернативний «не-китайський» компонент програє за ціною просто тому, що випускається в малих обсягах. Це коло не розривається заборонами. Воно розривається попитом.
Саме тому DDP не чекає, поки закон дожене реальність. Те, що сьогодні виглядає вимогою окремої американської програми, може перетворитися на ширший стандарт для оборонних закупівель у країнах НАТО та партнерських юрисдикціях. У цьому сенсі DDPSCF – одна з перших спроб описати, яким Захід бачить специфікацію «чистого» дрона на наступне десятиліття.
Серед переможців першої фази DDP уже є дрон українського виробництва – від компанії F-Drones. Українські системи проходять той рівень supply-chain-перевірки, який Пентагон щойно зробив новим стандартом. І це сильний сигнал.
Український експортний поворот
Американська логіка важлива ще й тому, що збігається в часі з українським поворотом щодо експорту озброєння. 28 квітня Володимир Зеленський заявив, що експорт української зброї «стане реальністю», ключова форма – Drone Deals: міждержавні домовленості з партнерами щодо виробництва, постачання дронів і оборонних систем, технологічного обміну та передачі бойової експертизи. Такі формати вже працюють або опрацьовуються з країнами Близького Сходу, Перської затоки, Європи та Кавказу. Окрема пропозиція лежить на столі для американських партнерів.
Це зміна оптики. Українська оборонна промисловість перестає бути лише інструментом виживання – і стає частиною міжнародної індустріальної політики.
Якщо після нинішніх заяв справді буде спрощено експорт оборонної продукції, Drone Deals можуть перетворити український бойовий досвід і виробничі спроможності на партнерства, спільне виробництво та довгострокову присутність на ринках союзників.
Але тут є жорстка вимога до нас самих. Експорт дронів – це вже не просто «продати виріб». Це продати довіру: до походження компонентів, до контролю прошивки, до кібербезпеки, до захисту технологій від витоку в росію та Китай.
А якщо завтра?
Поки ми розглядаємо DDP як американську історію, варто поставити питання, яке напряму стосується і України. Що буде з нашим виробництвом дронів, якщо одного дня Китай запровадить нові експортні обмеження – уже не на германій, а, наприклад, на польотні контролери, FPV-мотори, відеопередавачі чи тепловізійні компоненти?
Це не абстрактний сценарій. Китай і сьогодні поступово посилює контроль за експортом окремих технологій та компонентів подвійного призначення. Українські виробники досі купують через посередників – але «досі купуємо» – це не стратегія. Це удача.
Ми щодня нарощуємо виробництво дронів – але водночас маємо чесно ставити питання про стійкість власного supply chain. Бо якщо критичні компоненти стануть недоступними, швидко побудувати альтернативні ланцюги постачання буде надзвичайно складно. Саме тому США зараз намагаються створити такі механізми через DDP.
Тому головне питання для України сьогодні – не «як адаптуватися до DDP». Це лише частина проблеми. Головне – «де наша версія NDAA чи DDP?» Що ми робимо для того, щоб через два-три роки український ударний дрон не залежав від зовнішніх рішень?
Частина відповідей – очевидна
Перше – державна політика локалізації компонентів. Не лише «викруткове виробництво» БпЛА, а виробництво моторів, плат, антен, оптики, акумуляторів, сенсорів і програмного забезпечення. Для цього потрібні митні та ПДВ-преференції, гарантовані замовлення, гранти та інвестиції в R&D. DDP фактично демонструє, як така політика може працювати.
Друге – компонентний суверенітет як окремий державний пріоритет. Не логіка «купимо там, де вийде», а контрольовані та стійкі ланцюги постачання. Це означає аудит критичних залежностей і стратегію їх поступового зменшення.
Третє – інтеграція України в союзні виробничі екосистеми: спільне виробництво, Drone Deals, участь у європейських оборонно-промислових програмах та наближення до форматів співпраці на кшталт Reciprocal Defense Procurement Agreement зі США.
Практичний орієнтир тут зрозумілий: український компонент повинен мати прозоре походження та зрозумілий ланцюг постачання, щоб у майбутньому його можна було інтегрувати в DDP-сумісний дрон. Це і про доступ на західні ринки, і про поступове зменшення критичної залежності від китайської компонентної бази.
Українське вікно можливостей
Світ шукає альтернативу Китаю не в абстрактних промовах, а в конкретних компонентах: моторах, польотних контролерах, антенах, радіомодулях, батарейних паках, оптоволокні, корпусах, електроніці. І Україна – одна з небагатьох країн, яка має бойовий досвід масового виробництва і застосування таких систем.
Якщо поєднати цей досвід із нормальною індустріальною політикою, українська defense tech-індустрія може стати для НАТО тим, чим Китай був для цивільного дронового ринку останні двадцять років: джерелом масштабованих, конкурентних, технологічно зрозумілих компонентів. Але з принциповою різницею – компонентів із союзної, а не ризикованої екосистеми.
І наостанок
DDP – це одна з перших спроб Заходу описати, якою може бути оборонна дрон-індустрія наступного десятиліття. США тут самі багато в чому експериментують, намагаючись швидко адаптуватися до нової логіки війни та українського досвіду. Але сам напрямок уже зрозумілий: контрольований supply chain, компонентна стійкість і технологічна довіра стають так само важливими, як характеристики самого дрона.
Україна – одна з небагатьох країн, яка може зайти в цю нову систему не лише як покупець чи наздоганяльник, а як співрозробник правил і практик. Особливо якщо після нинішніх публічних заяв справді буде відкрито і спрощено експорт українських оборонних технологій.
Питання лише в тому, чи зможемо ми вчасно побудувати власну індустріальну рамку: політику, що стимулює локалізацію; стандарти, які відкривають західні ринки; партнерства, що дозволяють будувати критичні ланцюги постачання разом із союзниками.
Бо вікно можливостей для України зараз справді існує. Але такі вікна рідко залишаються відкритими надовго.