Про вплив кадрових змін у владі на оборонну галузь
Пропоную одразу почати із заяви Технологічних сил про доцільність створення єдиного держоргану для розвитку ОПК.
Яка зараз взаємодія держави з галуззю? За ким ініціатива?
У точкових питаннях: закупівля, критичність підприємств, наприклад, — ми спілкувалися з різними профільними заступниками міністра. Багато взаємодіяли з Радою національної безпеки і оборони для обговорення питань експорту.
Але, дійсно, був цей вакуум, коли ринок цілісно не спрямовували. Тому, на нашу думку, доцільно налагодити саме системну взаємодію, аби вона тривала не залежно від кадрових перестановок. І питання не в окремій агенції або міністерстві, є чимало наявних дотичних органів, куди потрібно направити ресурси.
Щодо роботи Міністерства оборони — там знову бачимо перебудову. Але водночас інституційне посилення там, де вже є напрацьований функціонал, наприклад, призначення Ганни Гвоздяр заступницею міністра в напрямку ОПК. Виробникам потрібна точка входу, вікно взаємодії. Подивимося, як на запит галузі й потребу у змінах відреагують Міністерство оборони і профільний заступник.
Чи часто буває таке, що саме міністерство чи РНБО ініціює зустрічі, обговорення?
Взаємодія відбувається з обох сторін. Просто треба знати, до кого, з чим, з яким питанням іти. Але як РНБО ініціює зустрічі, має координаційні платформи з асоціаціями, так і Міністерство оборони. Зараз ми бачимо регулярну взаємодію з виробниками з їхньої ініціативи: і про тендери зʼявляються пояснення, і про постанову про експорт, наприклад.
І це не просто зібралися, поговорили й розійшлися?
Ні.
Ми напрацьовуємо письмові позиції до проєктів постанов, проєктів законів, надсилаємо зауваження, потім збираємося й обговорюємо їх, і ці напрацювання потім враховує і РНБО, і Міністерство оборони.
Водночас не можна сказати, що зараз існує єдине вікно, де займалися б комплексною взаємодією з ринком і дивилися б широко на галузь. Його немає.
Ми розуміємо, що це, мабуть, був би ідеальний сценарій, і сподіваємося, що цю функцію зараз на себе перебере Міністерство оборони в межах своїх компетенцій.
Чого саме очікує галузь?
Проблема виробників у тому, що вони не отримують прогнозованого попиту від держави, не мають розуміння, які засоби будуть потрібні за пів року й рік. Тобто фактично виробник робить власні припущення і приймає рішення, виходячи з власних прогнозів. Але довгострокове планування, аналіз, бачення — це все має забезпечувати держава.
Щоб потім трансформувати це в запит спроможностей для виробника, який залучить необхідні ресурси, зможе масштабувати, спланувати свої RnD тощо.
Зараз же виробник взаємодіє з військовими, аби зрозуміти тенденції, потреби, проблематику, і починає вирішувати це на своєму горизонтальному рівні. Система ще не працює так, щоб ринок розумів, під що розвиватися в коротко- або середньостроковій перспективі.
Мабуть, як приклад того, що рішення треба на позавчора — перехоплювачі для реактивних дронів противника.
Так, це дуже гарний приклад, який підкреслює саме цю проблему. Наразі не існує механізму, за яким держава дала б сигнал: «Починайте працювати над цим, бо ця проблема виникне післязавтра». І зараз ми бачимо наслідки.
Чи є комунікація з боку Генштабу?
Не можу сказати, що Генштаб не спілкується з ринком. Ми знаємо, що багато виробників взаємодіють із Силами безпілотних систем, наприклад. Тобто ця робота є, просто вона ведеться не на рівні асоціацій, а більше на рівні виробник-військові.
Разом з цим ми бачимо, що налагоджується горизонтальна взаємодія між Генштабом і Міноборони: бачимо гарні призначення Генштабу. Сподіваюся, що з ринком також буде більш тісна взаємодія в контексті розвитку інновацій і технологій.
Взаємодія МОУ з Генштабом впливає на розвиток галузі в цілому. Адже відсутність функціональних координаційних ланок потім віддзеркалюється в рішеннях, закупівлях тощо (як приклад наслідків відсутності цієї координації — історія з тактико-технічними характеристиками для запуску тендерів на озброєння, які мав прописати й надати міністерству Генштаб, але справа затягнулася. — Авт.).
Міжвідомча координація — це системна проблема в країні. Це та навичка, яку державі треба прокачати.
Бо якщо хочемо виграти війну, ця злагодженість вкрай необхідна.
Скільки приблизно часу має минути, щоб видно було результат уже налагодженої взаємодії?
Я людям давала б рік. Особливо в такому великому міністерстві, як МОУ. Пів року команда розбирається у стані справ і потім наступні пів року працює на результат.
Утім ми вже бачимо на прикладі ОПК трохи більшу відкритість до взаємодії, ніж було, наприклад, за попереднього керівництва.
Днями міністр Євгеній Хмара мав зустріч з оборонним сектором. Які там питання обговорювали з того, що можна озвучувати? І чи були вони актуальними?
Питання були актуальними. Це була зустріч із заступниками, і було приємно, що пан Хмара на початку теж приєднався й озвучив своє стратегічне бачення. Він сказав, що ОПК у нього в трійці пріоритетів, назвав цінності й принципи, я він хотів би працювати і взаємодіяти з ринком у тому числі, озвучив плани призначити Ганну Гвоздяр у профільне заступництво.
Загалом на зустрічі обговорювали розвиток ОПК і відповідальність у цьому розрізі. Звісно, лунала тема ТТХ і закупівель.
ТТХ і тендери — досить гостра нині тема. Як галузь це сприймає?
Перехід на тендери — це нормальна прозора практика, ще й вимога Європейського Союзу, який дає нам велике кредитування.
Те, що ця процедура нова й ми ще набиваємо ґулі на ній, правда. Частині наших виробників здалося, що тактико-технічні характеристики, які прописували новостворені центри компетенції при МОУ, були визначені занадто вузько. Вони вважають, що ціна не може бути визначальним фактором у таких закупівлях. Бо, умовно, якщо ми ставимо тільки цінові (кількісні) критерії, де тоді якісні?
Тож переконана, і Міністерству оборони, і виробникам ще треба навчитися жити в новій парадигмі. Ця процедура ще має випрацюватися, щоб стати сталою.
А поки країна налагоджує процеси, маємо враховувати безперебійні поставки Силам оборони. Ми не бачимо зараз критичних затримок, але такий ризик існує. Гадаю, його бачимо не тільки ми в ТСУ, тому держава теж зацікавлена в якнайшвидшому формуванні процедури.
Читайте такожСкандал навколо тендеру на оптоволоконні дрони. Закупівлю таки проведуть, а в Міноборони пояснили, чому вибрали таку процедуру
А як ви оцінюєте ідею створення цих центрів компетентності при МОУ?
Це гарна ідея — розуміти окремий кластер технологій і мати компетенції, що потрібно саме в цій ніші.
Чи є в Технологічних силах України якісь очікування від співпраці з пані Ганною Гвоздяр, яку призначили профільною заступницею міністра?
Я не прив'язувалася б тут до особистостей. У нас є очікування від функціоналу міністерства. Міноборони має лідерську функцію і спроможне налагодити систему єдиного вікна взаємодії з ринком.
Пані Ганна була вже заступницею міністра оборони після розформування Мінстратегпрому й передачі його функціоналу МОУ. Після приходу команди Михайла Федорова вона стала радницею. У МОУ є люди, які виконували свою роботу, але, умовно, були без профільного заступника, тобто без лідерства. Зараз це лідерство повертається і ми сподіваємося, що необхідні ринку механізми запрацюють.
Читайте такожГвоздяр озвучила пріоритети роботи в МОУ. Серед них — підземне будівництво
Як виробники відчувають важливі кадрові зміни в Міноборони, Агенції оборонних закупівель, РНБО? Як це позначається на виробничих процесах?
Щодо керівництва АОЗ: ми вже бачилися з паном Артемом Романюковим й організували зустріч з членами асоціації, послухали про його плани й бачення взаємодії з ринком. Розуміємо, що він тимчасово на посаді, а проте. Він кандидат, якого можуть призначити.
Поки ми не чуємо від виробників, що якісь процеси зупинилися. А виробники до нас одразу звертаються, якщо виникають проблеми.
Ми розуміємо, що це не переформатування роботи Агенції, вона продовжує працювати. Водночас сподіваємося на покращення взаємодії АОЗ із виробниками. Для виробників важливий швидкий зворотний зв’язок, коли вони працюють по контрактуванню, щоб в АОЗ були ті, хто оперативно відповідатиме на їхні запити.
Читайте такожВ АОЗ приначили тимчасового керівника — Артема Романюкова. Що про нього відомо і які завдання нині в Агенції
Про неробочий експорт і ставку за видачу дозволу
Більш ніж два місяці, як запустили прискорену процедуру експорту. Ще жодного дозволу по ній не було. Чому так? Де цей момент, де все гальмується?
Для цієї постанови (Постанова КМУ № 875) не працюють два важливі фактори. Перший — це перелік критичного озброєння, який має сформувати Міністерство оборони. Умовно, що не можна пускати на експорт. Знаю, що в МОУ працюють над цим і запевняють, що все вже на фінальній стадії.
А другий — це перелік країн, з якими можна співпрацювати. Так, є, умовно, фреймворк Drone Deal, є десять країн, з якими підписана угода. Але я не сказала б, що до кінця сформоване розуміння, як воно працюватиме.
Виробники просто бачать зелене світло, що з цією країною в нас шансів співпраці більше, ніж з тією, де угоди немає. Починають дізнаватись у відомствах, які можливості дає саме ця угода, саме з цією країною. Але ми досі не бачимо хвилі укладених угод і контрактів, бо виробники досі не до кінця розуміють, що означає Drone Deal. І компанії країн, з якими укладено договір, так само не розуміють, що це означає для них.
Але в постанові є й інший критичний для ринку пункт — розмір ставок. 20–30 % від суми контракту на експорт — це забагато й економічно недоцільно, на наш погляд. ТСУ переважною більшістю висловилась, що ставка має бути нульова. Рішення про так званий fast track мало полегшити експорт адміністративно, але цими ставками робить його економічно невигідним. Бо ціну на світовому ринку встановлює не виробник, а ринок, конкуренція. І ця додаткова плата з'їдає весь заробіток, а контракт з великою вірогідністю йде до іншого виробника. Тобто ми власними регулюваннями даємо цінову перевагу конкурентам за кордоном.
І найгостріше це може бути відчутно в розрізі комплектуючих. Зараз для таких угод запропонована ставка 30 %. Виробники давали нам приклад: китайський сенсор коштує 150 доларів, собівартість українського аналога — 120. Ставка 30 % повністю знімає перевагу української локалізації. І це в той час, коли публічно озвучують потребу локалізувати критичні компоненти, бо від цього залежить і наша співпраця з країнами Євросоюзу та США. Але запропонованим у постанові відсотком ми доцільність цієї локалізації нівелюємо.
Експорт, який відбувся за умови успішно укладеного контракту, — дуже важка й копітка робота, в яку виробники теж інвестують і гроші, і час, щоб вийти на міжнародні ринки, демонструвати свої вироби на виставках за кордоном. Ми не тримаємо наших винаходів у якійсь секретній коробці. Іноземні компанії приїжджають сюди, будують свої виробництва на українському досвіді. Конкуренція шалена.
Тому пропозиція ТСУ проста: по-перше, нульова ставка. І далі, перш ніж встановлювати будь-яку ставку, прорахувати сценарії.
Наприклад, що станеться, якщо буде 5 % чи 10 %, подивитися на сукупний ефект для бюджету, а не лише на надходження від окремого платежу за окремий контракт. Поки такого ґрунтовного розрахунку немає, не потрібно вводити ці ставки — навпаки, варто дати ринку можливість спробувати себе назовні.
Якщо подивитися на досвід інших країн, світ наразі йде в протилежний бік. Велика Британія цього року оголосила Defence Export Fund на 50 мільярдів фунтів — це найбільше розширення підтримки національних експортерів за їхню столітню історію. Тобто держави свій експорт підтримують, а не оподатковують.
І ось ці півтора місяця після ухвалення постанови асоціації збиралися, надавали правки через РНБО, Міноборони. За моїми відчуттями, ми вже ближче до того моменту, коли постанова запрацює.
Є, втім, ще один важливий елемент: з цією постановою має працювати вся інформаційна комунікаційна система, тобто електронний документообіг зараз має стати вже не експериментальним, а буденним.
Хто це має налагоджувати? Де тут роль РНБО, після того як Рустема Умєрова перевели в іншу структуру?
Ми продовжуємо комунікацію з РНБО на рівні секретаря і заступника. Вони продовжують вести портфоліо Drone Deal. Тож вони і мали б пояснити, що буде далі.
Річ у тім, що в Україні дуже добре з концепціями, але погано з імплементаційними механізмами. Загалом зараз для виробників існує дуже багато незрозумілих домовленостей.
Про співпрацю українських виробників із закордонними
Ви кажете, що виробники багато інвестують у те, щоб бути представленими на закордонному ринку. Є якісь приблизні розрахунки, скільки для виробника коштує навіть участь у закордонних виставках?
Порядок цифр не назву, але на практиці експо — це недешеве задоволення. Додайте до основних витрат ще й дозволи на виїзд. Наприклад, якщо їдеш через спецекспортера, бо так легше вивезти засоби на виставку, то це додаткові кошти, плюс логістика, команда, оплата місця на стендах. Це все дорого. Усе ж компанії інвестують у те, щоб за кордоном знали про Україну, про їхні вироби, щоб національний ОПК став рушієм української економіки.
Хочеться, щоб був результат і для індустрії, і для країни загалом. Чому інші країни інвестують у свою оборонку, у свій експорт? Бо це економіка. Це один з найпотужніших секторів, що довгостроково приноситиме кошти, якщо зайняти цю нішу.
Часто з цих міжнародних виставок багато новин «компанія підписала угоду про взаєморозуміння». Цікаве формулювання. Що воно означає на практиці?
Компанії намагаються логічно побудувати партнерство. Воно одразу не починається з контракту. Тому угода або меморандум про взаєморозуміння — перші кроки до співпраці. Це означає, що компанії спілкуються і дивляться, чи вийде щось у них.
Усі ці меморандуми про порозуміння і партнерства мають швидше трансформуватися в реальне співробітництво: чи це спільне виробництво, чи це контракти, чи це спільні розробки. І держава має створювати умови для того, щоб ця співпраця перетворювалася на реальні дії.
Зараз багато домовленостей на всіх рівнях, але що з того? Для компаній це немов лабіринти, які вони проходять із фрустрацією.
Наскільки стабільною і дорослою, на ваш погляд, західні партнери бачать оборонну галузь в Україні, враховуючи всі ці нюанси і проблеми?
Міжнародні партнери дуже захоплюються нашим темпом, інноваційністю і креативністю, але для них це підхід не нативний. Вони все ж таки звикли працювати структурно, з вертикальною інтеграцією, довгим циклом закупівель. А наша хаотична, бо цього потребує наш час, і є дуже великий відсоток горизонтальної взаємодії.
Це ніби антагоніст, антитеза того, до чого звикли партнери. Але при цьому наша модель дає результат, і військові мають необхідні засоби для того, щоб протидіяти ворогу. Тому цією моделлю й цікавляться.
Не секрет, що наш ОПК не структурований і ще недостатньо інституціоналізований, тому партнери обережно дивляться, приватні іноземні інвестиції заходять повільно.
Бачимо, що більше партнерів готові підтримувати українських виробників на стадії RnD, через спільні фонди, програми ЄС, через програми окремих країн. Технологічні сили, до речі, про всі ці програми випустили окремий навігаційний посібник. Бо ці гранти — це ціла різнорівнева екосистема. Дуже багато форматів, не всі вони легкі нашим компаніям. Але зараз такі умови. Тому чим більше ми будемо намагатися пробитися за кордон, тим більше згодом буде можливостей.
Інший інструмент — спільні підприємства, в чому міжнародні партнери зацікавлені. Хотілося б, щоб їх було, звісно, більше.
Ще дуже багато роботи, перш ніж можна буде сказати, що український ОПК інтегрований в ОПК країн-партнерів і ми стали сильним гравцем. Маємо стимулювати наш експорт і підтримувати виробників, маємо бути зацікавлені в тому, щоб у них вийшло. Бо тоді вийде в України.