Голод, який ми пам'ятаємо
За різними оцінками, в Олешках і прилеглих населених пунктах досі перебувають від 2 до 6 тисяч цивільних, серед них щонайменше 47 дітей. Регулярного постачання продовольства, ліків і питної води немає з весни 2026 року. Наземні шляхи заміновані й перебувають під ударами дронів, безпечного коридору для виїзду не існує. Люди гинуть від голоду та відсутності медичної допомоги.
Для українців слово «голод» ніколи не буде просто гуманітарним терміном. Покоління, що пережили Голодомор, передали українцям пам'ять про те, як голод стає інструментом влади над людьми, а світ роками вдає, що нічого не відбувається. Сьогодні, коли за кілька кілометрів від українських позицій люди вмирають від виснаження, ніхто з нас не має права на таке саме мовчання. Хтось скаже, що порівняння з Голодомором є перебільшенням. Але для тих, хто залишився в Олешках, різниця між «гуманітарною кризою» і голодомором вимірюється не термінологією, а кількістю днів, які вони ще здатні протриматися.
На ситуацію вже звернули увагу комісар Ради Європи з прав людини та МЗС України. Проте заяви не годують і не лікують. З наближенням зими кожен тиждень зволікання стає смертельно небезпечним.
Дзвін, який почули
25 вересня 2026 року IHRC розробила Невідкладну консолідовану програму гуманітарної допомоги (Urgent Consolidated Humanitarian Assistance Programme, UCHAP) для найвразливіших груп населення Олешок. Її головна ідея полягає в тому, щоб замість кількох розрізнених зусиль провести єдину операцію під координацією Координатора ООН з гуманітарних питань в Україні та Управління ООН з координації гуманітарних справ (OCHA). До неї мають долучитися Міжнародний комітет Червоного Хреста як нейтральний посередник, Всесвітня продовольча програма, ФАО, Всесвітня організація охорони здоров'я, ЮНІСЕФ, Міжнародна організація з міграції (МОМ), Управління Верховного комісара ООН у справах біженців та Управління Верховного комісара ООН з прав людини.
Читайте також«Ми, звісно, виживемо… або ні». Що відбувається в окупованих Олешках
Далі події розгорталися швидко. Через представництво IHRC у Вашингтоні ми встановили контакт з офісом члена Сенату США для мобілізації підтримки міжнародних організацій. 6 жовтня IHRC направила вербальні ноти до виконавчої канцелярії Генерального секретаря ООН, до OCHA та генеральному директору МОМ з проханням про пріоритетний розгляд проєкту, стратегічний брифінг і визначення технічного контактного офіцера МОМ. Наступного дня ноти отримали МЗС України та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Я звернувся також до керівництва Католицької церкви в Польщі, яке, своєю чергою, передало питання до Ватикану. Найближчим часом ініціативу буде представлено Святому Престолу безпосередньо. Церковна дипломатія не раз відчиняла двері, зачинені для політиків. Тепер наше звернення лежить і на столі секретаря РНБО.
Отже, дзвін уже пролунав у Вашингтоні, Нью-Йорку, Женеві, Варшаві, Ватикані та Києві. Питання в тому, хто першим відповість на нього дією.
Олешки в розмові президентів
Дзвін почули навіть там, де його, здавалося, чекали найменше. Під час телефонної розмови Дональда Трампа з Путіним, подробиці якої 10 жовтня оприлюднив помічник очільника Кремля Юрій Ушаков, ішлося і про гуманітарну ситуацію в Олешках. За словами Ушакова, цим питанням цікавиться перша леді США Меланія Трамп, і сторони домовилися, що російська уповноважена з прав людини Яна Лантратова підтримуватиме постійний контакт з апаратом Меланії Трамп.
Я не стверджую прямого причинового зв'язку. Проте хронологія промовиста: минуло менше ніж два тижні від того, як наша ініціатива потрапила до Вашингтона, а дипломати там, і не лише українські, почали привертати до неї увагу, і назва невеликого херсонського міста прозвучала в розмові двох президентів. Увага Меланії Трамп до Олешок цілком логічна: першу леді США вже непокоїла доля українських дітей, вивезених до Росії, а в Олешках сьогодні залишаються щонайменше 47 дітей.
Утім, у цій новині є й тривожний сигнал. Якщо головним каналом обговорення долі Олешок стане контакт російської омбудсменки з Білим домом, Москва отримає змогу нав'язувати власну версію подій і сама вирішувати, куди і як «евакуйовувати» людей. Україна не може дозволити собі запізнитися. Державна позиція, національний координатор і готовий план операції під егідою ООН потрібні вже зараз, поки ініціатива не перейшла в чужі руки.
Війна наративів
Поки ми готуємо операцію порятунку, Москва веде іншу війну, інформаційну. Російські державні медіа та офіційні особи на всіх ресурсах повторюють одну версію: Росія нібито прагне сама евакуювати «своїх, уже російських» громадян Олешок і возить туди продукти та ліки, а українська армія б'є по місту дронами й мінометами та не дає цього зробити. 6 жовтня тезу про «атаки ЗСУ на Олешки» озвучив посол з особливих доручень МЗС РФ Родіон Мірошник, а 10 жовтня проросійські ресурси вже подавали інтерес Меланії Трамп як підтримку «поставок допомоги в Олешки, які ЗСУ душать блокадою».
Перевірити цю версію просто. Олешки перебувають під російською окупацією з перших днів повномасштабного вторгнення, і шляхи з міста на лівобережжя контролює Росія. Якщо Москва справді хоче врятувати цих людей, їй нічого не заважає погодитися на гуманітарну паузу, допустити до міста МКЧХ та агенції ООН і дати мешканцям право самим обрати, куди їхати. Саме це пропонує план IHRC. Нейтральний міжнародний доступ є найкращим тестом на щирість будь-яких гуманітарних заяв.
Тривожно інше. Російська версія звучить голосно і щодня, а українська позиція, особливо в міжнародному просторі, чутна значно менше. У цій тиші чужий наратив заповнює простір, зокрема у Вашингтоні. Мовчання тут не нейтральне: воно працює на того, хто говорить. Тому я звертаюся до українських медіа з простим закликом: розповідайте про Олешки. Не лише про трагедію, а й про те, що рішення існує. Настав час нарешті активно протистояти російській пропаганді, і почати можна саме з Олешок.
Чотири фази і один кілометр
План побудовано за класичною логікою гуманітарних операцій ООН. Нульова фаза передбачає переговори про гуманітарну паузу та безпечний доступ за посередництва OCHA і МКЧХ. Перша фаза означає доставку продовольства, ліків і води та підтримку місцевої лікарні. Друга фаза полягає в добровільній евакуації охочих, насамперед дітей, хворих, літніх людей і осіб з інвалідністю. Третя фаза охоплює приймання евакуйованих, медичну та психологічну допомогу, розміщення.
Головною перешкодою залишається суцільне мінування суходолу, через яке будь-яка наземна евакуація перетворюється на смертельний ризик. Тому концепцію розвинуто в Екстрений водний евакуаційний коридор: переправу через Дніпро легкими цивільними плавзасобами з розпізнавальними знаками МКЧХ та ООН. Відкритою водою це близько одного кілометра, найкоротший шлях на підконтрольну Україні територію, який повністю оминає мінні поля. Переправа можлива лише в межах погодженої гуманітарної паузи та за рятувального забезпечення ДСНС.
Читайте такожНацгвардійці вдруге доставили майже 4 тонни гуманітарної допомоги до окупованих Олешок
Попередній бюджет водного коридору становить 3,5 млн доларів США. Уся програма на 60 днів, залежно від кількості людей (від 2 до 6 тисяч), оцінюється в 3,4–8,1 млн доларів. За мірками гуманітарних операцій, це скромні кошти, а ціна бездіяльності вимірюється людськими життями.
Ми свідомо не приховуємо ризиків. Можливі провокації під час передачі людей, фільтраційні заходи, спроби використати коридор у військових цілях, переміщення дітей без батьків до Росії, погіршення стану річки восени та взимку, інформаційні вкидання про нібито «українську блокаду» Олешок. На кожен ризик передбачено запобіжник: деконфлікт через систему гуманітарних повідомлень OCHA і МКЧХ, присутність міжнародних спостерігачів, фіксація кожного евакуйованого, жорсткі гарантії єдності сімей під наглядом ЮНІСЕФ, пріоритетна евакуація лежачих хворих наземним маршрутом і проведення операції до настання холодів.
Наука, яка рятує
Автором проєктної пропозиції UCHAP та концепції водного коридору є мій колега, член-кореспондент НАН України Ігор Манцуров, директор Інституту системних статистичних досліджень і Посол з особливих доручень IHRC при ООН. За його плечима п'ятнадцять років роботи в системі ООН і дванадцять миротворчих місій в Африці та на території колишньої Югославії, де він безпосередньо організовував гуманітарні операції, евакуацію та реінтеграцію населення в зонах збройних конфліктів.
Символічно, що проєкт допрацьовували в надзвичайних умовах: через кілька днів після того, як історичний центральний будинок Національної академії наук України в Києві було серйозно пошкоджено ударом дрона.
Повноцінну наукову та методологічну основу операції має бути сформовано спільно з Академією. Ми пропонуємо доручити профільним інститутам НАН України (Інституту системних статистичних досліджень, Інституту демографії та проблем якості життя, Інституту соціології) розробити короткий двомовний опитувальник для мешканців Олешок, методику його проведення та аналізу результатів. Опитування має з'ясувати нагальні потреби людей, бажаний напрямок і спосіб евакуації, зокрема готовність до переправи через Дніпро.
Це не формальність. Реалії окупації такі, що частина мешканців може обрати виїзд на підконтрольну Україні територію, частина залишиться, частина виїде в іншому напрямку. МКЧХ, УВКБ ООН і МОМ здійснюють евакуацію лише на засадах добровільності та поінформованої згоди, тож без такого дослідження міжнародні партнери просто не зможуть розпочати роботу. Принципи опитування чіткі: добровільність, анонімність і безпека респондентів понад усе, нейтральні формулювання, погоджені з МКЧХ та УВКБ ООН, використання результатів лише в узагальненому вигляді.
Спроба не катування
Коли ініціатива лише народжувалася, скептиків вистачало. ООН там нічого не зробить, казали одні. Це війна без правил, додавали інші. Логістику такої операції годі навіть уявити, підсумовували треті. Відповідь Ігоря Манцурова, який десятки разів брав участь у подібних евакуаціях, була простою: більшість воєн останніх п'ятдесяти років велися без правил, від Анголи та Руанди до Південного Судану. Саме в таких війнах гуманітарна дипломатія щоразу була єдиним шансом для цивільних. А Сребрениця, зовсім поруч, нагадує, яку ціну платить світ, коли цей шанс втрачено.
За цією відповіддю стоїть щоденна організаційна робота. Ми провели консультації з компетентними інституціями сектору безпеки і оборони, доповіли про ініціативу Уповноваженому Верховної Ради з прав людини, вибудували комунікацію з Вашингтоном, Нью-Йорком, Женевою і Варшавою. Для української сторони підготовлено План першочергових дій з 11 заходів із визначеними відповідальними та строками. Головний урок миротворчих місій мій колега сформулював так: «Успіх операції визначається не лише міжнародним тиском, а й готовністю сторін, що приймають, заздалегідь і злагоджено виконати свою частину роботи».
Чого ми чекаємо від держави
У зверненні до РНБО IHRC пропонує визнати Oleshky Project національним гуманітарним пріоритетом і називає конкретні кроки:
- утворити при Апараті РНБО міжвідомчу робочу групу за участі МЗС, Міноборони, Генерального штабу ЗСУ, ДСНС, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Херсонської ОВА, НАН України та IHRC і визначити національного координатора як єдину контактну точку для ООН, МКЧХ і МОМ;
- залучити НАН України до науково-методичного супроводу операції: опитування мешканців, моніторингу переміщення населення, оцінки потреб евакуйованих у реінтеграції;
- доручити військовим і рятувальникам опрацювати технічні параметри водного коридору та його безпеку в межах гуманітарних механізмів ООН і МКЧХ;
- забезпечити дипломатичну підтримку через Постійні представництва України при ООН у Нью-Йорку та Женеві;
- заздалегідь підготувати приймання евакуйованих: медичне сортування, тимчасове житло, психологічну допомогу, роботу служб у справах дітей;
- провести брифінг для іноземних журналістів і провідних світових медіа, налагодити інформаційний супровід операції та протидію російським наративам про «українську блокаду» Олешок.
По кому подзвін
Майже чотири століття тому англійський поет Джон Донн написав: «Немає людини, що була б як острів, сама по собі… І тому ніколи не питай, по кому подзвін: він по тобі». Ернест Хемінгуей узяв ці слова епіграфом до роману про війну, у якій цивільні щодня платили життям за чужі рішення. Пантелеймон Куліш своїм «Дзвоном» скликав «до церкви вселенської правди». Не випадково на поклик про Олешки сьогодні відгукуються і дипломати, і церква.
Правда про Олешки сьогодні проста і страшна: за кілометр води від рідної землі вмирають люди, а рішення для їхнього порятунку вже існує. Є готовий план, порахований бюджет, продумана логістика, звернення до ООН, МОМ і РНБО. Бракує одного: політичної волі, яка перетворить план на операцію.
Від того, наскільки швидко її буде знайдено, залежить, чи доживуть до весни ті, хто сьогодні чекає на порятунок. Цей дзвін б'є не лише по Олешках. Він б'є по кожному з нас.