Олешки — місто-супутник Херсона на лівому березі Дніпра — вважаються одним із найстаріших українських міст. Перша згадка про Олешшя датована 1084 роком. Втім зараз місто на слуху не через минуле князівських або козацьких часів. Чотири з половиною роки Олешки окуповані російськими військами, й після звільнення Херсона опинились на лінії фронту.
До 24 лютого 2022 року в Олешках офіційно мешкали 24 тисячі людей. Чимало з них їздили працювати й навчатись у Херсон — по прямій Антонівським мостом, зруйнованим у листопаді 2022 року, до обласного центру менше десяти кілометрів.
Зараз, за даними Олешківської міської військової адміністрації, яка працює в евакуації, в місті залишаються кілька тисяч людей. Точніше сказати неможливо.
«Я завжди називаю цифру дві тисячі, — коментує начальниця Олешківської міської військової адміністрації Тетяна Гасаненко. — Але коли зустрілась із сім’єю, яка ще другого травня була в Олешках і евакуювалась, вони мені сказали, що людей там може бути більше — три або й три з половиною тисячі. Ми дивимось фото, відео, спілкуємось із місцевими — хто кого бачив. Люди часто не живуть у своїх будинках через обстріли й руйнування. В місті залишається чимало літніх людей. Вони майже не пересуваються, бо під дронами це небезпечно». За даними адміністрації, в місті залишаються щонайменше сорок сім дітей. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець оперує більшими цифрами — до шести тисяч людей, зокрема двохсот дітей.
«Зелених коридорів», які б дозволили виїхати з Олешок безпечно, окупанти не дозволяли. Частина людей змогла виїхати завдяки волонтерським місіям або знайшовши перевізника самотужки. Щоб виїхати, люди чекали своєї черги місяцями. Дорога складна — через окуповані території кількох областей України, Росію і Білорусь. Вибратись із окупованого лівобережжя Херсонщини коштує недешево, за словами місцевих — від чотирьох сотень доларів. Більшість людей не має таких грошей. Це одна з головних причин того, що на окупованій території Херсонщини досі залишаються десятки тисяч українських громадян.
Визволення правобережжя області й Херсона ускладнило виїзд із Олешок. Налякані перспективою наступу української армії, яка брала під контроль острови біля Херсона, окупанти замінували автошляхи, поля й берегову лінію. Тож нерідко спроби виїзду з міста закінчувались трагічно: водії й пасажири гинули. Остання евакуація з Олешок відбулась у травні.
«Ми чекали на визволення»
Одним з останніх рейсів вдалося виїхати пані Любові (ім’я змінене на прохання героїні) з літньою матір’ю, якій важко пересуватись. Обидві — пенсіонерки.
«Чому ми так довго не виїжджали з міста, де з кожним днем ставало все страшніше? Ми чекали на визволення. Думали, правий берег наші звільнили, значить, от-от прийдуть на лівий. Потім, коли по Керченському мосту почали бити, теж була надія, що скоро зустрічатимемо захисників. Але визволення все не було», — розповідає вона.
В кінці 2025 року виїхати стало складніше. Любов злякалась, що не зможе вибратись із міста, й почала шукати перевізника. «Нас поставили в чергу. Ситуація обтяжувалась станом мами. Вона 1939 року народження, практично не рухається, тільки по кімнаті ходить. Постало питання: як перевозити й чи переживе таку довгу дорогу», — каже жінка.
У 2025 році вибратись із Олешок до Скадовська, звідки стартують рейси перевізників до білорусько-українського кордону, було можливо або машиною торговців, які повертались із міста, або «швидкою допомогою», яка виїжджала з місцевої лікарні. У грудні продукти в місто вже не завозили. Поодинокі торговці, які проривались небезпечною трасою, відмовлялися брати пасажирів на шляху назад.
Любов каже: пощастило. Їй вдалося покласти матір у лікарню, а коли машина привезла в місто харчі, вона вмовила водія за гроші довезти їх із матір’ю до Скадовська. Пригадує, як поспіхом вивозила стареньку з лікарні, посадивши у возик для сміття.
Дорога була не просто складною, а небезпечною. «Замінована траса, на узбіччях кругом розбиті, згорілі автомобілі. Спочатку хотіла порахувати, але страшно було дивитись на цей жах. Думаю, дорогою з Олешок до Голої Пристані були сотні машин. І це ж там люди загинули, а їх ніхто не забирав. Бо як? Одні міни навкруги. Тіла там лежали, собаки їх тягали», — розповідає вона. Їхали дуже довго; водій зупинявся кожні кілька метрів, перевіряючи, де на дорозі закладені міни. «А я молила Бога, щоб він не наїхав на міну, сам не підірвався і ми з ним. Доїхали. Бог милостивий», — каже Любов.
У Скадовську сіли в мікроавтобус перевізника. Обіцяного лежачого місця там не виявилось, тож до пересадки старенька їхала сидячи; ноги їй підперли сумками, щоб не впала. Хоч подорож була дорогою й незручною, Любов вдячна перевізникам. Зараз вона живе на Черкащині, мати — в Києві, у другої доньки.
Про Олешки згадує з болем. «Я в перші місяці після виїзду не могла наїстися хлібом. Звичайний хліб мені був смачніший за все на світі, за всі продукти, яких тепер було багато», — говорить жінка.
«Рятувати життя нема як і кому»
В кінці 2025 року, коли в Олешки перестали завозити їжу, в місті залишався один-єдиний магазин біля лікарні. Коли туди потрапляли харчі, черги були просто нескінченні. Востаннє Любов стояла в черзі перед Новим роком. Після цього до міста кілька разів заїжджали торговці ковбасою і молочними продуктами; декому щастило підбігти й скупитися. Хліба в місті не було давно; в кого залишалося борошно, пекли пісні коржі на воді й розсолі. Героїня матеріалу видання «Бабель», яка вирвалась із міста, розповіла, що продукти в Олешках намагаються продавати за захмарними цінами — за п’ять кілограмів борошна просять тисячу доларів. Зрозуміло, що мало в кого в заблокованому місті на п’ятому році окупації можуть бути такі гроші.
Із червня 2023 року в Олешках нема електропостачання. Світло зникло, коли росіяни підірвали греблю Каховського водосховища, і місто затопило. Трохи згодом припинилося газопостачання. У багатоповерхівках давно немає води; мешканці приватних будинків мають воду у свердловинах і криницях, але пити її небезпечно — після потопу в землю могли потрапити шкідливі речовини. Вже три роки немає й центрального опалення; ще взимку 2024/2025 років місцеві повідомляли про випадки, коли люди в багатоквартирних будинках вмирали від холоду.
Крім голоду й холоду мешканцям Олешок загрожують обстріли. Місто — на лінії фронту. Росіяни з позицій у місті та його околицях обстрілюють Херсон, а звідти летить відповідь українських оборонців. За даними міської військової адміністрації, в Олешках пошкоджені майже всі будівлі.
«Офіційно до Реєстру зруйнованого та пошкодженого майна внесено 5800 повідомлень щодо міста Олешки, — розповідає Тетяна Гасаненко. — Але це не всі дані, бо люди не завжди оформлювали право власності. Право частини жителів міста на нерухомість нам удалося підтвердити через суд».
До руйнувань через обстріли додаються щоденні атаки дронів. Мешканці міста говорять, що російські військові тренуються на цивільних, скидаючи на них вибухівку. Звернутись по допомогу пораненим містянам нікуди: лікарня якщо й відчинена, то не має ліків, та й фахівців там обмаль. Операцій в Олешках давно не роблять.
«Лікарня що є, що немає, — розповідає Оксана (ім’я змінене), мешканка міста Олешки. — Без світла ніяке обладнання не працює, а генератор нема як запустити, бо потрібен бензин. А де ж його взяти? Ото ще можуть перев’язку зробити, якщо поранення неважке. Рятувати життя нема як і кому».
Тіла людей, загиблих внаслідок дронових атак, довго лежать на вулицях. Під постійним прицілом безпілотників їх не наважуються забирати. «Рядном ото накриють, і лежить загиблий. Собаки вуличні голодні, вони вже тут як тут, розтаскають, — розповідає ще один місцевий мешканець. — Був випадок, коли скидом із дрона поранило жінку. Вона почала спливати кров’ю. То її оточили собаки й почали облизувати, поки хтось не прийшов на допомогу й не відтягнув її. Жахливе було видовище».
В інтерв’ю «Радіо Хартія» Тетяна Гасаненко розповідала, що росіяни називають усіх загиблих у місті «жертвами воєнних злочинів Збройних сил України» і не дозволяють ховати їхні тіла.
Окупанти, які перебувають у місті, надвір майже не виходять — бояться українських безпілотників. Позиції росіян розташовані переважно в лісосмугах, а узбіччя й поля щільно заміновані. Це небезпека для відчайдушних містян, які наважуються йти по продукти до сусіднього села Раденськ.
Такі понад двадцятикілометрові мандрівки іноді закінчуються трагічно: люди наступають на міни, які важко помітити у траві. Є й міни з датчиками руху. Останній такий випадок, розповідають містяни, стався днями: четверо людей дорогою до Раденська підірвались і отримали поранення. Ще раніше на цьому шляху загинув чоловік.
Росія не хоче знімати блокаду
У вересні гуманітарна криза в Олешках набула масштабного розголосу в соцмережах і медіа. Лунають тисячі закликів до світової спільноти. Волонтери, громадські діячі, просто небайдужі люди просять світ вимагати від Росії створити евакуаційні коридори для мешканців заблокованого міста. Закликає до цього й Заріна Забріскі, американська журналістка, письменниця й дослідниця гібридної війни та кремлівської пропаганди. Вона три роки живе і працює у фронтовому Херсоні.
«Російська армія використовує жителів міста Олешки як живий щит. Це неприпустимо. Треба вимагати від Росії створити зелений коридор для цивільних, щоб вони могли виїхати з небезпечної території, де відбувається блокада. Якщо домовитися з Росією неможливо, треба дати всі можливості українським захисникам визволити Олешки і лівий берег Херсонщини. Тому що тисячі мирних людей не можуть і далі залишатися в заручниках у терористів», — говорить Заріна.
Міністр закордонних справ Андрій Сибіга назвав серед інституцій, на допомогу яких він сподівається для порятунку мешканців міста, Організацію об’єднаних націй і Міжнародний комітет червоного хреста. Всеукраїнська Рада Церков закликала втрутитись Папу Римського. Раніше про кризу в Олешках заявив Єврокомісар з прав людини Майкл О’Флаерті. Він закликав до негайного локального припинення вогню, безперешкодного доступу гуманітарних організацій та безпечної евакуації цивільних. Глава європейської дипломатії Кая Каллас повідомила, що ЄС намагається доставити допомогу в Олешки.
Втім для припинення вогню потрібна згода обох сторін, а поки що на це готова лише Україна. Омбудсман Дмитро Лубінець назвав ситуацію в Олешках гуманітарною катастрофою і констатував, що Росія відмовляється забезпечити умови для евакуації цивільних із міста.
«Ми пропонували багато різних варіантів, пропрацьовували різні маршрути. По суті ми погодились на те, що евакуацію можна зробити виключно сухопутним коридором, тобто з цієї території на окуповану територію, яка контролюється російськими військовими. Ми на це погоджувались, казали: врятуйте людей. Ми погоджувались на припинення бойових дій. Я переконаний, що можна за один день провести цю евакуацію. Українська сторона погоджувалась забезпечити виконання наших домовленостей і не тільки я брав участь у цих перемовинах, поруч зі мною були представники військових. Була визначена окрема людина від нашої сторони і від російської сторони, хто повинен відповідати за режим тиші. Я з цією людиною постійно на контакті. На жаль, росіяни не пішли на ці домовленості», — сказав у відеокоментарі в своєму телеграм-каналі Дмитро Лубінець.
Допомога з повітря
Поки Росія не реагує на ситуацію в Олешках, мешканцям окупованого міста намагаються допомогти українські військові. 27 вересня стало відомо, що військові 30 корпусу морської піхоти, 34 бригади морської піхоти «Борисфен», підрозділу «Болгаричі» 11 бригади, 34 полку Національної гвардії та 79 прикордонного загону дронами доставили до міста понад чотири тисячі кілограмів продуктів.
У соцмережах з’явилась інформація, що люди в Олешках отримали допомогу й вдячні за неї. Водночас з’явились і новини про обшуки в місті, твердження, що окупанти забирають у місцевих їжу. Перевірити цю інформацію, знов-таки, неможливо.
Тим часом деяким цивільним вдається вирватись із Олешок. Близько двох тижнів тому з міста змогли пішки вийти одинадцятеро людей. Вони виїхали з окупованого лівобережжя через Росію й Білорусь і дістались до України. Ще одна 67-річна жінка самотужки вийшла з міста, пройшла пішки двадцять кілометрів, потрапила під обстріл і тиждень вибиралася з окупації. Зрештою вона дісталась Києва, де мешкає її дочка. З собою вона вивезла одну-єдину валізу з одягом і родинними фото. Донька опублікувала у соцмережах світлину, де її мама їсть борщ, який є справжньою розкішшю для блокадного міста Олешки.
Проте більшість тих, хто застряг у заблокованих Олешках, не може чи не наважується вийти, або не має грошей, аби оплатити транспорт для евакуації, чи документів, необхідних для перетину кордону і блокпостів.
«Не хвилюйтеся, ми, звісно, виживемо… або ні, — говорить чоловік, який залишається в окупованому місті. — Якщо чесно, вже по барабану. З сім’єю я розпрощався давно, улюблений пес помер. Ось кіт доїсть скоро свій харч і то буде проблема. Тільки не називайте нас “ждунами”. Ми — в себе вдома, і чекати тут можемо тільки українську армію».
