Росія намагалася охопити агломерацію з північного заходу через Добропілля: якби під час прориву до Кучерового Яру та Золотого в той колодязь ввели кілька батів механізованої піхоти, то могло б і вийти.
Але ми перекинули туди «Азов» з приданими частинами і задушили тих, хто прорвався: сотні з них загинули, десятки потрапили в полон. І ворогу не вдалося постачати своїх з дронів, не вдалося розвинути успіх й організувати прорив ззовні.
Росіяни намагалися вбити клин поблизу Мирнограда, щоб розділити агломерацію — ДШВ стоїть там міцно і примудряється навіть контратакувати, попри проблеми з логістикою та перевагу наступаючих у повітрі.
У Покровську тривають вуличні бої. Групи, що просочилися від вокзалу й насипу у квартали, обтікають підготовлені до оборони будівлі, організовують засідки.
Їхня мета — максимально дробити взаємодію вогнем, заважати ротаціям і постачанню опорників у південній частині кишені на висотах.
Це не прорив умовного батальйону у квартали — це недобитки, двійки, СПН у цивільному, 10–20 чоловік у норі на квартал, куди будуть дронами тягати постачання.
Саме тому і вводили у справу спеців ГУР. І точка входу зрозуміла — АЗС і меблева фабрика, де прохід однієї з наших трас логістики.
Імовірно, треба було не тягнути колону під FPV і скиди, а висадитися максимально близько до маршруту, щоб провести санацію. Можливо, мета не тільки полювання на диверсантів, а й потреба гарантовано розмістити РЕБ біля обводів міста — зменшити вплив дронів на постачання.
Звичайно, не тільки ГУР, але і Трійка, і різні спеціальні частини працюють у кварталах міста.
Нагадую: відео з двома вертушками, котре протекло в мережу, не означає, що в операції брали участь лише два відділення.
Для полювання на малі групи були потрібні наші малі групи — цієї інформації достатньо.
Зараз тривають гойдалки: чи знайдемо ми сили побудувати периметр навколо лінії постачання, зачистити квартали й утримати кишеню, чи противник наростить прорив, посилить тиск — і треба буде виходити.
Через горловину завширшки шість кілометрів, під вогнем з повітря — це загрожує втратами. Але й завчасний відхід у поле з міської щільної забудови теж загрожує втратами.
Наразі вирішується, хто зустріне зиму в полях, під пресингом БпЛА, а хто сидітиме в підвалах.
Чому вони наступають?
У росіян більше людей, техніки, співвідношення снарядів — один до двох, на секунду, з виробництвом ЄС і США за гроші ЄС у нас за спиною (у Москви за спиною — Північна Корея й Іран, як і ринок третіх країн, недаремно президент Чехії говорить про протидію в закупівлях).
Зрозуміло, у них більше вильотів, більше сучасних бортів, з не меншим нальотом, ніж у нас, більше балістики.
А тепер вони наростили в десятки разів закупівлі в Китаю комплектуючих, а отже, й застосування БпЛА. Основна їхня мета — наші пілоти й логістика.
Чому б на цьому тлі їм не наступати?
Для тих, хто реально знає, як справи на нулі, не таємниця: навіть те, що працювало пів року тому, тепер треба міняти чи доопрацьовувати, усе змінюється на війні швидше за погоду.
Плюс оборона завжди менш гнучка, ніж наступ.
Важке мінування долається шнурами з машин розмінування.
Навіть найнадійніший багатоярусний бетонний дот пробивається десятками КАБів (25 разів промахнуться, 5 влучать, але гарнізону вистачить).
Ти не можеш завісити сітками всі нори й місця підготовки до зльоту — отже, якщо стріляєш ти, то стріляють і в тебе.
Реально закопати САУ в капонір і завісити вхід, але пілоти ворога кидатимуть туди запальнички, провокуючи пожежі.
Найшвидша еволюція відбувається на війні.
Мале небо контролювати важко. Треба багато високоточних снарядів, касет, реактивної артилерії, крил розвідки й ударних БпЛА, щоб вражати пілотів ворога.
Численні високоточні снаряди й безлімітні GMRS є лише у США — усі в курсі політики нової адміністрації. Упевнений, що ліміти на передачу високоточного суворі.
Тому якщо не вдалося посікти касетами антени, обробити нори, якщо не давати злітати, засипати підходи дистанційно мінами до зручних точок роботи ворожих пілотів (радіогоризонт, укриття) — протидіяти дронам непросто.
А коли вони вже в повітрі над пікапом, то помпою на 50 метрів ти з гарантією дрон не звалиш, автомобільному РЕБ важко встигнути за частотами — ініціатива завжди в нападника, тому щось із гарантією на ЛБЗ не привезеш.
Це завжди лотерея: доїде чи не доїде машина постачання. Що, природно, дуже впливає на останній кілометр — тобі потрібні міни, які згоріли в побитій машині. Страждає логістика — провалюється передній край.
У небі каша з БпЛА — будь-який дрон у повітрі для піхоти ворожий. Тому вільне полювання популярне — усі воліють атакувати там, де немає взаємодії малої ППО, РЕБ і зовнішніх пілотів, у хаосі десятків дронів.
Не так давно росіяни під Малою Токмачкою спробували висунути вперед пости з помпами, ПЗРК, ранцевими РЕБ, щоб прикрити колони, які розгорталися, — виявилося, це не так просто, взаємодію треба відпрацьовувати. А якщо ми бачимо висування в реальному часі, мисливці на дрони самі стають жертвою.
Але у противника сильна зв'язка пілотів, арти і РЕБ, більше снарядів, чавун з авіації (від третини до половини КАБів — це зараз Покровсько-Мирноградська агломерація і Куп'янськ), а потім уже ноги піхоти.
Тому вони й тиснуть. Матиме Україна ще сотню західних літаків 4+ покоління й хоча б 800 керованих бомб на місяць, десяток батарей ПРО, снарядів хоча б 1 до 1, розширяться СБС і роти пілотів у лінійних бригадах — можна буде спостерігати іншу картину.
Бої за Покровськ почалися понад рік тому після падіння Селидового. Хто пам'ятає, як вони просувалися тоді — саме так колапсує оборона й обвалюється фронт.
Зараз ми відходимо під градом КАБів і снарядів, контратакуємо танками на прямому наведенні, висаджуємо тактичні десанти; уже рік, як ми утримуємо два районні центри.