На початку серпня війська 51-ї армії (формально набрана з мешканців окупованих районів Донецької області, проте їх там вже вкрай мало, переважно – представники недоімперії з усіх її околиць) з Торецького напрямку почали перекидати на Покровський.
Третього серпня противник зі своїх позицій на західній околиці Федорівки раптовою атакою просунувся за добу на 4,5 км в напрямку Сухецького.
6 серпня ворог з позицій західніше Разиного атакував між ставками бойові порядки 14-ї бригади НГУ в напрямку Родинського.
8 серпня 132-а бригада 51-ї армії противника завдала удару по бойових порядках 4-ї бригади НГУ «Рубіж» з Новоторецького на Нове Шахове, обходячи зі сходу Заповідне вздовж ставків, прорвала тактичну зону оборони та просунулася на 3 км.
9 серпня слід вважати початком Добропільської кризи. 132-а бригада окупантів, наступаючи малими штурмовими групами, просунулася ще на 4 км, обходячи Нове Шахове в напрямку на Кучерів Яр. Стало зрозуміло, що командування УВ противника «Центр» побачило перспективи оперативного успіху та почало перегрупування до операційної зони 51-ї армії додаткових резервів – 39-у омсбр 68-го АК та низку частин сусідніх 2-ї та 8-ї армій. Штурмові групи ворога цього дня вже виявляли і знешкоджували в районах Кучерового Яру, Нового Шахового, Білецького. По закону судин, що сполучаються, відсутність резервів пригальмувала просування 1-ї і 9-ї бригад ворога на Родинське і Червоний Лиман.
Занепокоєння в штабі ОСУВ «Хортиця» та корпусів, що оборонялися тут, наростало, адже подальше просування російської 51-ї армії на північ в напрямку Добропілля могло різко погіршити перспективи оборони не лише Добропілля та Покровська, але й Дружківки та Костянтинівки. Наші оператори не спали, адже «російський пісюн» загрожував проблемами оперативного розмаху, і оператори дійшли висновку, що вразливим місцем є надмірно вузькі бойові порядки противника. До того ж українська розвідка вчасно принесла інформацію, що тили противника відстали, адже не ризикують заходити в «Добропільський коридор».
10 серпня 1-а бригада противника атакувала з Затишку на Білецьке і також просунулася на 4,8 км. Росіяни прорвалися до дороги Покровськ – Добропілля на південь від останнього. 120-а бригада Сил оборони провела низку контратак, чим дуже вчасно не дозволила противнику закріпитися на рубежі, куди він вийшов.
11 серпня 132-а бригада (до речі, до переформування то була 3-я бригада «Беркут». Вгадайте, який саме) вже вийшла до Веселого та Золотого Колодязя.
Станом на 14 серпня прорив росіян суто географічно виглядав так: ділянка прориву Суворове – Маяк (десь 3,9 км) та 13 км в глибину від Заповідного до Веселого.
Далі все відбулося по класиці – контратака. Згідно з військовою наукою, контратаку проводять, коли дотримані три головні умови: противника зупинили, є боєздатний другий ешелон, резерви противника блоковані.
В ролі боєздатного другого ешелону виступив 1-й корпус НГУ «Азов». Не весь, частина його військ, які 15 серпня провели одночасно низку контратак, результатом котрих стали звільнення Золотого Колодязя, Веселого, перерізання «російського пісюна» на ділянці між Вільним і Софіївкою. Противника також відкинули зі східних околиць Нового Шахового, Заповідного та південно-східної околиці Білицького. Цілком непогано для одного дня боїв.
Противник 21 серпня перекинув сюди 114-у бригаду, але наступальних дій він тут вже не веде весь останній тиждень.
Частини 20-ї дивізії 8-ї армії противника проявляють активність на напрямку Новооленівка – Русин Яр, де отримали контратаку від нашої 157-ї бригади та трошки побігли на південь від села. 150-а дивізія спробувала обійти Володимирівку зі сходу і таки прорвалася до Нового ставка на схід від села. Загалом всі ці дії – спроба створити загрозу 1-му корпусу НГУ, який стискає «гирло» цього пісюна (не знаю, як воно медичними термінами, тому – військовими) зі східного напрямку в районі Шахового, Паньківки та Володимирівки.
При цьому 1-й корпус просувається швидше, ніж 150-а дивізія біжить навколо Володимирівки. Нацгвардійці, атакуючи з боку Іванівки та Білецького, послідовно відбили Дорожне та Заповідне, відкинули на схід штурмові групи противника, які просочилися на дорогу між Білецьким та Родинським.
Командування УВ «Центр» ще плекає надію діями 8-ї армії підтримати прорив 51-ї армії. Але урологи зі штабу ОСУВ «Хортиця» прописали курс лікування і противник зосередився навіть не на деблокуванні оточених в двох казанках поблизу Кучерового Яру підрозділів своєї 132-ї бригади, а на утриманні ділянки вклинення на північ між Заповідним, яке вже відбиkb Сили оборони, та Новоторецьким.
Станом на 18 серпня бойові порядки передових підрозділів 5-ї, 110-ї та 132-ї бригад 51-ї армії противника посипалися на північ від рубежу Затишок – Новоторецьке.
В казанках біля Кучерового Яру доварювалися рештки штурмових груп 132-ї бригади, які туди прорвалися з півдня тижнем раніше загальним числом до напівроти. На ділянці Нове Шахове – Шахове ворог утримував рубіж десь 2,5 км завширшки, все інше Сили оборони зачистили дуже прискіпливо.
Сьогодні противник остаточно втратив перспективу щось вичавити зі свого безславно завершеного Добропільського прориву. Декілька дуже гострих контратак Сил оборони в напрямку Володимирівка – Маяк ускладнили обстановку для ворога та створили загрозу оточення його підрозділів на північ від рубежу Заповідне – Маяк. Командуванню ворога довелося покинути ідею деблокувати своїх біля Кучерового Яру і перекинути на рубіж підрозділи 1-ї бригади, щоб запобігти ще одному казанку. Ворог контратакував та просунувся в напрямку Шахового. Наші зупинилися і перейшли до оборони.
Передові підрозділи 1-ї, 110-ї бригад 51-ї армії, 39-ї бригади 68-го армійського корпусу, прорвавшись з боку Затишку до району Сухецького, атакують в напрямку Родинського та в бік автомобільної дороги та залізниці. Ігноруючи власні втрати, ворог атакує Родинське та Красний Лиман з боку Разіного та північних околиць Новоекономічного. Поки не захопили ані Родинське, ані Красний Лиман, хоча групи росіян до забудови цих поселень і забігають час від часу. Щоб померти, бо закріпитися їм просто не дають.
Кілька слів про уроки.
Сили оборони діяли переважно із західного напрямку, спокійно, планомірно відкинули передові підрозділи 132-ї бригади з дороги Добропілля – Краматорськ, після чого звільнили Веселе, вибили противника з його позицій поблизу Грузького, після чого атакували лівий фланг ділянки ворожого прориву в напрямку Іванівка – Заповідне та звільнили останнє, після чого звільнили Золотий Колодязь, котрий – на дальньому кінці від ділянки прориву.
Приклад добре продуманих послідовних дій, які розробили толкові офіцери штабу та реалізували добре треновані підрозділи. Атаки проводили в різних місцях, розгойдуючи оборону противника, дезорганізуючи управління його військами, ускладнюючи маневр резервами та паралізувавши логістику.
Загалом чудовий приклад складних тактичних дій. Можна доповнити підручник тактики історією про «російський пісюн під Добропіллям».
Десь на периферії свідомості борсається хробачок сумнівів: ворог на початку прориву завдавав ударів по бойових порядках бригад НГУ, а не ЗСУ. Це був збіг обставин, чи противник вважає, що нацгвардійці слабші чи менш стійкі в обороні, ніж «збройники»? Варто цей урок також вивчити.
Не розслабляємось, адже нічого не закінчено. 51-а армія, зализуючи рани, провернулася до свого головного плану – наступ на Родинське, тобто захоплення Покровсько-Мирноградської агломерації. Війна триває.