Думаючи про майбутнє держави, українці переважно відчувають надію.
Такими є результати опитування громадянської мережі “Опора”.
Думаючи про майбутнє держави, українці переважно відчувають надію (59%), тривогу (42%) та оптимізм (33%). За час повномасштабної війни оптимізм та надія у краще майбутнє країни досягли одного з найвищих показників з часів Революції Гідності.
Водночас зростання негативних емоцій та зниження оптимізму протягом червня 2023 викликають занепокоєння, оскільки негативні емоції щодо майбутнього держави пов’язані з готовністю респондентів погодитися на швидке завершення війни за будь-яку ціну.
На зростання показників негативних емоцій міг вплинути підрив греблі Каховської ГЕС, який стався під час проведення опитування, однак для підтвердження цієї гіпотези необхідний додатковий моніторинг.
На думку опитаних українців, основними загрозами у найближчому майбутньому, як на рівні окремих домогосподарств, так і на рівні держави, буде загибель людей внаслідок ведення бойових дій, зростання цін на необхідні товари та втрата джерел доходу.
Попри все, більше половини опитаних (53%) готові терпіти наслідки війни зараз заради перемоги у майбутньому. Якнайшвидшого завершення війни за будь-яких умов бажає 30% українців, проте дійсно готові піти на хоч якісь поступки заради швидкого закінчення війни лише 8% респондентів.
Опитування показало, що частина громадян хоче швидкого завершення війни через страх великих втрат, уявлення про те, що РФ володіє більшими ресурсами за Україну та сумніви у тривалості підтримки з боку Заходу.
Тим часом, абсолютна більшість українців (56%) вірить, що підтримка України з боку Заходу буде тривалою. До того ж, більше половини з них не готові зупинити збройну боротьбу, якщо така військова чи економічна підтримка припиниться.
Станом на середину червня 2023 р. понад три чверті українців (77%) були цілком упевнені у перемозі України, ще 16% скоріше вірили в перемогу. Таким чином, ситуація з вірою в перемогу лишається практично незмінною з серпня 2022 р. Високий рівень віри в перемогу пояснюється усвідомлення громадянами високої загрози винищення всього народу в разі воєнної поразки. Частка респондентів, які не вірять у перемогу, достатньо мала, що не дозволяє виявити причини такої зневіри.
Попри одностайність у вірі в перемогу громадська думка розшарована, коли мова йде про строки її очікування. Зокрема, майже третина опитаних (31%) сподівається на те, що перемога настане до кінця 2023 року. Ще третина (32%) очікує на перемогу протягом 1-2 років (до кінця 2025). Близько 13% українців вважають, що перемогу доведеться чекати не менше 3-5 років. Не змогли висловити думку про часові рамки перемоги понад 22% українців.
Можна припустити, що у разі відсутності помітних досягнень на фронті, українці очікуватимуть на довшу тривалість війни, тоді як успіхи навпаки сприятимуть збільшення числа тих, хто вважає перемогу у війні близькою.
Абсолютна більшість опитаних українців (53%) готова погодитися на продовження війни, якщо це потрібно для перемоги, навіть попри те, що вони очікують на погіршення фінансової та безпекової ситуації в країні загалом та для їхніх сімей зокрема.
Перемога для більшості українців (68%) асоціюється із цілковитою поразкою Росії, що призведе або до звільненням всіх окупованих територій (43%), або до розпаду самої Росії (26%). Після шістнадцяти місяців війни стає помітною тенденція подальшого розмивання більшості, яка прагне відновлення кордонів 1991 р., та зростання частки радикально налаштованого громадян, які підтримує перенесення бойових дій на територію Росії.
Для 70% українців важливо побачити всі території звільненими від ворога, щоб назвати таке завершення війни перемогою. Це вказує на відсутність передумов для формування у суспільстві прихильності до будь-яких мирних планів чи ініціатив, які передбачатимуть територіальні поступки Росії.
Важливими показниками перемоги є повернення всіх полонених і депортованих (60%) і покарання російських воєнних злочинців (51%). Порятунок співгромадян і помста причетним до вбивств і катувань є важливими напрямками згуртування української нації та збереження її стійкості під час війни.
Українці (55%) вважають, що високі поточні та майбутні людські втрати під час війни вимагають досягнення миру, який спиратиметься саме на вимоги України. Лише 15% громадян поділяють думку, що великі втрати є підставою для початку переговорів із припинення війни.
Для більш як половини опитаних (51%) єдиним можливим сценарієм розвитку подій є війна до перемоги, без компромісів та поступок. Попри те, що українці є чутливими до зростання кількості жертв, більшість все одного готові за цього чи інших негативних сценаріїв розвитку подій, продовжувати війну і не погоджувати на мирні перемовини з Росією.
Підтримка так званого «миру за будь-яку ціну» лишається вкрай низькою (6%). Респонденти, які підтримують будь-які компроміси заради припинення війни, відчувають зневіру у можливостях країни покращити своє становище у разі продовженням війни.
Більшість опитаних громадян (58%) заявляє про підтримку задекларованих Президентом України принципів та умов, за яких можливе завершення війни. Це є відображенням тенденції до зростання довіри до Президента України на тлі повномасштабної війни.
Така тенденція є сприятливою для збереження соціальної стабільності та єдності суспільства й вищого військово-політичного керівництва у протистоянні агресору задля досягнення миру на прийнятних для України умовах.
10% українців вважають, що переговори з Росією про припинення війни можливі навіть зараз. Люди, які поділяють таку думку, є більш схильними до компромісів з агресором. Хоча поступатися територіями агресору абсолютна більшість з них все ж не готова, відмова від вступу України до НАТО може бути для цієї групи прийнятною поступкою.
У Південному макрорегіоні, який вирізняється на тлі інших за ознакою готовності вести переговори з агресором, є вікова динаміка: помітне зростання частки «готових до переговорів навіть зараз» зі зростанням віку респондентів.
Думка про територіальні поступки не поширена серед українців, їх підтримує лише 6% населення. У жодному з макрорегіонів територіальні поступки не є істотно поширенішими, ніж в середньому по країні. Чинник чутливості до втрат суттєво не збільшує готовність людей йти на територіальний компроміс з агресором.
Лише близько 14% опитаних готові йти на поступки, що передбачають відмову від членства в НАТО чи ЄС. Мешканці Південного макрорегіону вирізняються більшою готовністю відмовитися від вступу України до НАТО чи ЄС. Однак варто пам’ятати, що така картина формується через настрої радше людей старшого віку у цих регіонах. Чинники «втоми від війни» чи чутливості до втрат кардинально не збільшують готовність поступитися членством України в НАТО чи ЄС.
54% населення України серед можливих гарантій безпеки для країни обирають вступ до НАТО. Підтримка інших альтернатив виглядає так: угоди про стратегічну оборонну співпрацю з кількома країнами - членами НАТО (16%), нейтральний статус, забезпечений міжнародними гарантіями для суверенітету України (10%), ставка виключно на власні сили та оборонну промисловість, без міжнародних гарантій (8%).
Не визначилися близько 12% опитаних. Можна впевнено стверджувати, що вступ до НАТО цікавить українців насамперед як шлях до захисту від російської агресії.
72% серед опитаних українці, які не обрали вступ до НАТО як найкращий варіант гарантування безпеки України, не готові відмовитися від вступу до НАТО у якості поступки РФ.
Абсолютна більшість українців (78%) поділяє думку про те, що всі росіяни відповідальні за агресію проти України. Найбільше незгодних із таким твердженням проживає у південних областях (30%). Вони вважають російську мову рідною (37%) або використовують її як мову спілкування вдома (32%). Оскільки дослідження не виявило зв’язку між віком респондентів та таким ставленням до росіян, можна стверджувати, що більш прихильна думка до росіян формується під впливом російськомовних джерел інформації, російськомовних спікерів та коментаторів, присутніх в українському медіапросторі.
Більшість українців (57%) хоче бачити покараними всіх, хто мав прямий стосунок до планування, схвалення, організації та скоєння воєнних злочинів. Вже зараз помітна значна частка громадян (36%), які поділяють найрадикальніший підхід до покарання Росії – бажають покарати всіх росіян без винятків.
Попри масовий та безжальний характер скоєних росіянами воєнних злочинів, більшість українців (68%) вважають, що переслідування і покарання злочинців має відбуватися у рамках національного та міжнародного права. Водночас кожен четвертий (25%) респондент переконаний у тому, що таких злочинців варто карати у позасудовий спосіб.
Майже 16% опитаних українців по всій країні заявили, що були свідками воєнних злочинів, скоєних росіянами, ще 5% заявили, що можливо були свідками таких дій. Водночас, лише половина (50%) серед самоідентифікованих свідків готова брати участь у якості свідка у слідчих діях та міжнародних судових процесах. Можна припустити, що такий рівень готовності співпрацювати з правосуддям пояснюється як небажанням постійно повертатися до згадок про ці злочини, так і невпевненістю в тому, що це допоможе покарати злочинців.
Українці (95%) очікують від держави, що вона буде добиватися від Росії виплати компенсації за завдані збитки під час війни, однак віру у можливість реального отримання репарацій розділяє менше половини опитаних (40%).
Абсолютна більшість (89%) українців хотіли б будувати своє майбутнє життя в Україні. Вкрай важливо, аби у тих, хто планує в подальшому будувати своє життя в Україні, не виникала мотивація змінювати свої наміри.
Щодо пріоритетів держави у післявоєнній відбудові, запити громадян є вельми передбачуваним: відновлення економіки, енергетичної та іншої цивільної інфраструктури, житла, а також забезпечення безпеки громадян.
Заслуговує уваги один із пріоритетів, який може вплинути і на мотивацію громадян будувати своє майбутнє життя в Україні – боротьба з корупцією в органах влади, про яку респонденти згадували найчастіше. Протягом кількох місяців корупційні скандали все частіше стають публічними.
На тлі повномасштабної війни це може порушити єдність українського суспільства та військово-політичного керівництва щодо протистояння агресору, та вочевидь не відповідає запитам громадянського суспільства на боротьбу із корупцією в органах влади. Накопичення невиправданих очікувань з часом загрожує перетворитися на прагнення громадян будувати своє майбутнє за межами України.
Нагадаємо, більше половини українців після війни готові довірити владу партії, заснованій військовими. 26% вважають, що така політсила може з’явитися з уже існуючих партій, 24% – з волонтерського середовища.
Нещодавнє опитування показало, що більшість українців довіряють ЗСУ, волонтерам і ДСНС. Серед політиків найвищий рівень довіри у президента Зеленського, голови Миколаївської ОВА Віталія Кіма та волонтера Сергія Притули.