Після нинішніх ранкових ударів по Києву іранських дронів-камікадзе виникає цілком резонне питання – у чому з ними проблема, що вони доходять до одного з найзахищеніших місць України?
Для цього потрібно розуміти, що таке “Shahed-136” і компанія.
Це старий добрий поршневий літак Другої світової війни.
Двигун там стоїть комерційний, має низькі теплові сигнатури, особливо для захоплення ЗРК, древні поплавкові карбюратори, що регулюють упорскування суміші через розрідженість повітря.
Збирають двигун у місті Кум, іранська компанія «Мадо» – це копія відомого німецького «Limbach L550» кінця волохатих 80-х минулого століття. Хоча сама технологія – це те, на чому літали ще аси часів Битви за Британію.
Корпус зі склопластику – він не світиться, як ялинка, на РЛС, нижня стеля польоту – 60 метрів, що дозволяє швидко йти за радіогоризонт і уникати пасивних радарів.
Жодного каналу управління, активного випромінювання – дрон летить за вбитими в інерційну систему географічними координатами. Є комерційний GPS для більш докладної прив'язки апарата до точки, теоретично його можна заглушити, тоді точність упаде, причому сильно.
Але він усе одно кудись та й прилетить: у будинок, на пустир, у натовп – як пощастить. Такий варіант росіян теж влаштує, судячи з дикої радості через прильоти на їхніх форумах і токшоу.
Доставляють “Shahed-136” російськими транспортними літаками через Каспій – у повітряному просторі Ірану та РФ, ймовірно, щоб уникнути ураження на етапі доставки.
Думаю, що скоро налагодять виробництво в РФ – нічого надприродного в начинці немає, вона доступна на комерційному ринку, з усіма доплатами за санкції – нехай тисяч за 20 доларів.
Можна, звичайно, фантазувати про ATACMS по пускових і заводах, але ракети в США зняли з виробництва на лінії в Ель-Пасо ще 2014 року. Їхня заміна, PrSM, ще тільки проходить фінальний етап випробування і стане на озброєння щойно 2023 року.
Пояснити, чому американські платники податків повинні сотнями штук постачати те, що самі США лише модернізують і продовжують термін експлуатації, послаблюючи свою армію в разі проблем з Китаєм, – не таке просте завдання.
Тим більше, той самий Марк Міллі заявляв неодноразово, що Україні важливіше вразити кілька цілей у тактичному й оперативно-тактичному тилу, ніж одну гучно, але у стратегічному.
На це накладається те, що пускові “Shahed-136” – це контейнери, які обов'язково будуть розташовувати в забудові. Для цього їх і маскували під вантажівки та вагони.
Останні хвилі приходили з півдня, але летіли з території РФ. Навіть якщо іранські рекламні проспекти брешуть, 1000 км – теж пристойний радіус.
Загалом, ми не маємо чим їх дістати на етапі підготовки пуску, а якщо навіть і дадуть ATACMS, то сікти ними по житлових кварталах, щоб виколупати пускові, не дозволять.
Так, росіяни застосовують тактику ХАМАС. Недаремно його лідер Ісмаїл Ханія катається до Москви – ділиться досвідом.
Якщо Захід нічого не може зробити в Афганістані та на Близькому Сході просто бойовикам з ідеологією, то що він зможе зробити ядерній країні, яка здатна штампувати нехай застарілі ракети та дрони на Уралі?
Здається, багато в чому ця проста думка і спровокувала зміну тактики Кремля в Україні. Ціль – генерація енергії, тепла, пари, терор населення, параліч економіки. Якщо вдалося влучити не по ТЕС, а по житловій будівлі – агресора це влаштовує.
Люди або поїдуть, або не зможуть працювати через тривоги – для Москви добре. Можливо, дозріють до переговорів, а можливо, просядуть морально – для Москви добре.
Крім того, є й дрони проти РЛС – ті самі Arash. Теж поршневий двигун, але більш просунута функція руху до цілі за променем РЛС, а якщо станцію відключили, то за останніми координатами. Спільний проліт обох типів камікадзе просто проситься, щоб долати ППО.
Усі можливі фантазії про поршневі винищувачі на чергуванні, про Super Tucano, про десятки аеростатів з сітками як засіб протидії впираються в розміри країни та цілевказання. Камікадзе залетять із півдня, залетять із півночі, з боку кордону РФ, від ПМР, якщо треба.
А наші пілоти поршневих перехоплювачів, яких ще немає в природі, годинами кружлятимуть, спалюючи паливо в патрулі та витрачаючи ресурс двигуна; потрібно буде серйозно вкластися в тил, щоб розгортати нові підрозділи.
У нашій армії багато ремонтників, здатних лагодити поршневі літаки й обслуговувати газом аеростати? Ми маємо час навчати пілотів, щоб протистояти виключно склопластиковим летючим етажеркам? На виході затрати не адекватні загрозі, до того ж вони не встигнуть.
Плюс проблема не збити апарат – по ньому може ефективно працювати навіть ДШК з пікапа, не кажучи вже про малу зенітну артилерію та ППО.
Проблема, щоб мобільна група, ЗРК чи МЗА зустрілися з «мопедами» на тисячах квадратних кілометрів території України.
Єдиний плюс – 50 кілограмів вибухівки на борту – це навіть не перероблені С-300 зі 144 кг і не крилаті ракети з півтонною бойовою частиною. Далеко не Фау, сотнями яких закидали британські міста попередники кремлівських фашистів.
Відповідь на спам “Shahed-136” знайдуть.
Камери, пости військ повітряного спостереження, оповіщення та зв'язку, мобільні групи, позиції малої зенітної артилерії на дахах, США передадуть нам системи APKWS до весни 2023-го і нові ЗРК.
Але потрібна саме робоча система.
Для цього створюються програми, коли побачив і почув характерний звук двигуна, тапнув смартфон – мобільні групи бачать приблизний маршрут. Необхідна справді велика мережа постів. Координація й аналіз маршрутів противника.
По суті, це вже робиться, а лік збитих камікадзе йде на десятки. Ціла колекція хвостових номерів 200+, є і 400-ті.
Гірше буде, якщо іранці відвантажать оперативно-тактичні ракети.
Але й там можна буде реагувати. В ідеалі – розосередженням, створенням мережі укриттів, бетонованих зупинок громадського транспорту, що захищають від уламків, поступовим створенням ПРО навколо великих міст та АЕС.
Але головне – розумінням, що ізраїльтяни роками терпіли прильоти ракет з водопровідних труб і селітри, доки не створили «Залізний купол». І не допомагали ні бомби-планери, ні наліт ВПС, ні перемоги на землі. Довелося всією країною сидіти в бомбосховищах.
І зараз, почувши сирену, люди на Близькому Сході біжать до укриття і падають на асфальт, закривши голову. А не гуляють собі вулицями, мостом Кличка, розглядаючи трасери в небі, не пригинаючись, коли прилітає ракета.
Необхідне усвідомлення того, що, попри одну з найрозвиненіших систем ППО у Східній Європі, ми не можемо перехопити все, як не могли перехопити все саудити, ізраїльтяни чи РФ у Сирії, коли зіткнулися з турецькими дронами.
Усвідомлення того, що режим теократичної диктатури постачає важку зброю до Ємену, Сирії, угрупованням шиїтів в Іраку, а тепер проти України, щоб зберегти свою владу, а Москва будує йому газопроводи.
Усвідомлення, що «йде війна свободи проти тиранії» – не просто гарні слова журналістів.
Усвідомлення, що країни, які люблять соціальні рейтинги, системи розпізнавання облич у метро, вбивства опозиціонерів, відключення інтернету під час протестів і ведення кількох воєн одночасно, координуються та допомагають одна одній так само, як нам допомагає Захід.
Ми по правильний бік Залізної завіси, але війна триває. І ворог ще не раз змінюватиме свою тактику – морально варто готуватися до затяжної кампанії і до того, що удари взимку по інфраструктурі тільки наростатимуть.
Друга армія третього світу – ЗС РФ – після кількох поразок у загальновійськових боях усе послідовніше переходить до тактики ХАМАС і терористичних режимів.
