Коли все закінчиться?
Я дуже не радив би розраховувати, що ще тиждень або місяць – і все закінчиться. Не те що я думаю, що такого не може бути. Може. Але я застерігаю від розчарувань через несправджені сподівання. Краще очікувати, що все закінчиться дуже нескоро, а потім дуже зрадіти, що вже закінчилося.
Війні прийде кінець і без наших думань. Ми своїми очікуваннями ніяк не допоможемо. Розумію, що це концепція молитви - віра зрушує гори. Але це метафора, і як ми знаємо, гори не рухаються самі по собі.
Як я вже казав, думайте про своє особисте майбутнє, а не про майбутнє взагалі. І в цьому процесі думання весь наратив має бути в моменті виживання.
Думайте про майбутнє, що в ньому будуть і позитивні речі, і негативні. Воно буде всяким. Навіть у момент перемоги будуть біль, клопоти і все таке інше. Тому ми говоримо про звуження планування до рівня особистої безпеки.
Якщо ви десь, де по вас не стріляють - треба обживатися в цьому місці, як у кемпінгу. І перечікувати там тимчасовість. Але при цьому пам’ятати, що ми не знаємо, скільки триватиме ця тимчасовість - це може бути і два тижні, і рік, і два роки.
Щодо повернення до Києва - треба розуміти, що Київ є об’єктом комплексної атаки. І обстрілів, і терактів, і дій ДРГ, і атаки на знакових персон. Ми бачимо, що наш ворог викрадає людей, бере їх у полон, убиває.
Крім того, в місті з висотками завжди небезпечно, тому що під час обстрілу у висотку може щось влетіти. Не тому, що в неї цілилися, а тому, що це залізяччя з вибухівкою летить дуже криво.
Поки що ми не бачимо прицільної атаки на цивільну інфраструктуру Києва. Я очікував би, що масований обстріл може початися, коли ми вже реально поженемо ворога з нашої землі. І от тоді треба буде всім пересидіти деякий час у підвалах. Ми можемо побачити щось на кшталт випуску пакету ракет по урядовому кварталу. Росія намагатиметься знищити все, що так ненавидить. І тактичний ядерний удар, по суті, нічим не буде відрізнятися від масованого обстрілу - велика кількість жертв і руйнувань. Але все це Росії ніяк не допоможе.
До війни міста були для людей тим місцем, де можна знайти роботу, соціальні зв’язки, романтичні стосунки і так далі. І зараз люди інстинктивно сунуться в міста, аби отримати ті самі позитивні можливості, які були раніше. Але зараз цих можливостей сильно поменшало. Міста будуть працювати в режимі воєнного часу, й інфраструктура в них буде відповідна.
Під час війни великі скупченні людей не є джерелом безпеки. Міни і снаряди прилітають саме туди, де є велике скупчення людей. І ніяка сакральність міст і їхнє культурно-історичне значення не збережуть. Осколки ракет і елементи ураження не піддаються магічним впливам, на жаль.
Тому тут треба відійти від культурної містики в реальність. І зрозуміти, що якщо ви перебуваєте у відносній глушині, у вас значно більше шансів лишитися живим. Я не маю на увазі село на Чернігівщині чи Київщині. Але якщо ви перебираєтеся на захід України, я сильно рекомендував би хутір чи село. Воно точно нікому не потрібне як ракетна ціль.