Чи може так статися, що наш південь залишиться окупованим?
Говорити про окупацію у такому вигляді, як ЛДНР, не доводиться. Але південь і схід для Путіна є принциповими - бо це вода в Крим, це порти і це сполучення Криму з бандитськими квазіутвореннями на сході України. Тому зараз ситуація складається так, що, не взявши Київ і не маючи ніяких шансів це зробити, Путін може ставити як переговорні умови питання півдня. Наприклад, що це буде земля під мандатом ООН, під миротворцями.
Але це той афганський сценарій, про який я казав раніше. Десь там стоять миротворчі війська, а поза їхніми базами всі одне одного ріжуть і вбивають. Жити в такій країні небезпечно і неможливо, вона існує за рахунок гуманітарки ООН. Тому для України це дуже поганий сценарій, погоджуватися на який не можна.
Я припускаю, що нас можуть шантажувати грошима деякі наші західні партнери: ми вам даємо трильярди, а ви прийміть ці умови.
Коли я кажу про партнерів, я, звісно, не маю на увазі наших справжніх друзів - балтійські країни, Польщу, Великобританію, США, Канаду. Це дружба не на словах, це справжнє братерство. І цей безпековий союз, я думаю, в перспективі може стати цікавим військово-політичним союзом.
А під “партнерами” я маю на увазі всю цю брюссельську бюрократію, яка багато років годувалася з російських рук і яка тепер, звісно, "буде укатувати" нас на компроміс. У тому числі й тому, що за справжнього перезавантаження ситуації у світі вони втратять свої місця і гроші. Уся ця братія, яка нас вмовляла роззброюватися, скорочувати армію і службу безпеки, залишиться без роботи.
Я маю великі сумніви, що їхні зусилля будуть дієвими. Україна не може прийняти такий компроміс статися через внутрішньополітичні причини і внутрішні обставини війни. Українське суспільство на цей компроміс не погодиться в жодному разі. І саме тому противник буде пропихати його через свої проксівпливи. Це було б для Путіна ідеально. Бо він розуміє, що це спровокує серйозний внутрішньополітичний конфлікт, буде зрада-зрадська.
Знову ж таки, багато оглядачів зараз говорять про те, що переговорні процеси на будь-яку тему не означають, що буде рішення на цю тему. Переговори мають бути. Якби ми відмовилися від перемовин у принципі, наші друзі сприймали б нас із певними застереженнями. А так ми стріляємо і говоримо, говоримо і стріляємо. Поки ми стріляємо - ситуація під контролем.
Я впевнений, що перемога буде. Основне завдання - щоб ми всі її побачили. Для цього треба максимально оптимізувати свою життєдіяльність. Здобувати перемогу будемо всі разом, кожен на своїй ділянці. Усі люблять цитувати Черчилля, який у травні 1940 року сказав: “Я не можу запропонувати вам нічого, крім крові, важкої праці, сліз і поту”. У нас, звісно, є ще багато чого, не все так драматично. Треба розуміти, що це була фігура мовлення. Але я хочу вберегти від негативних переживань людей, які думають, що ми переможемо вже наступного тижня.
У нас люди як улаштовані - коли є ситуативний успіх, то вже починають говорити про те, як ми відвоюємо Крим. Я не сумніваюся, що ми відвоюємо Крим. Але це не станеться завтра. Тому нам знадобиться терпіння і дисциплінована робота у своєму секторі відповідальності.
Читайте такожЯк говорити про втрати? Питання-відповідь з Олегом Покальчуком