Як змусити себе думати про майбутнє?
Треба почати з того, що відбулося з більшістю людей на початку війни.
Коли ви чуєте розриви ракет, ваш організм виявляється в певному сенсі мудрішим за ваші високоосвічені мізки. Він безпомилково ідентифікує реальну небезпеку і реагує спинним мозком, а не головним. У цьому нічого сороміцького немає. Коли щось таке з вашим тілом стається: трусить, холодно, жарко - це нормально. Не треба себе звинувачувати в тому, що ви не володієте собою.
Нас привчали багато років до того, що треба-треба зберігати спокій. З’ясувалося, що заклики зберігати спокій і чистити кулемет в умовах реальної біди не працюють. Як і вся ця фейсбучна ліберально-книжкова філософія, яка підходить тільки для зовсім мирних суспільств, як-от Швеція, де 400 років не було війни і найбільший стрес - це коли в магазині не виявилося потрібного товару.
Хай організм труситься. Це відбувається тому, що виділяється величезна кількість адреналіну. Не намагайтеся з цим упоратися. Небезпека в тому, що під час такого зоологічного стресу організм людини намагається вимкнути мізки. Мовляв, мізки тебе не врятують, он ти вже де опинився через свої мізки. Тож, голова, до побачення. Треба бігти, ховатися, закопуватися. Це абсолютно інстинктивні штуки.
Тому в момент сильного стресу треба за змогою все ж пригадати, що ви розумна істота, і змусити себе думати. Я сказав би, що навіть характер думок не має значення на цьому етапі. Важливо думати хоч щось, зв’язувати думки хоч у якійсь логічній послідовності.
Наступний етап - тут і зараз. Людина думає, як облаштувати своє життя на найближчу добу. У цьому треба зробити акцент на забезпеченні первинних базових потреб: наявність води, їжі і т.д. Вода є? Їжа є? Окей, вже трошки менше адреналіну тут і зараз.
Наступний етап - базові потреби задоволені, ви захищені і починаєте планувати своє життя на кілька днів.
Я чому всі ці етапи зараз нагадую? Щоб ви зрозуміли, що вже пройшли їх - можливо, якимись зигзагами, але пройшли. І от уже маєте таку розкішну опцію - думати про майбутнє.
Ваше майбутнє залежить від тих людей і домашніх тварин, за яких ви відповідаєте. Ви так вважаєте, що це частина вас. Тут є такий серйозний моральний вибір без вибору. “От якби я був сам, я поїхав би туди або зробив би те і те. Але є ж родичі, тварини…” Це не те що тягар, але певний якір. Вибір уже зроблено - ви маєте убезпечити всіх, за кого відповідаєте, по максимуму.
Коли це зроблено - людина починає думати про те, якою буде далі війна, яким буде наше майбутнє в цій війні, що буде після. І отут я радив би трішки стриматися, тому що немає нічого гіршого, ніж коли ваші мрії не узгоджуються з реальністю. Це додаткова травма.
Тож я не радив би візуалізувати, як усе буде потім, коли все буде добре. Самої думки, що буде якось добре, достатньо, тому що воно неодмінно якось буде. Оце головна опція думання про майбутнє.
Треба за змогою виключити думання про долю світу, про інші країни, про НАТО - якщо ви, звісно, не фахівець, який відповідає безпосередньо за цю ділянку роботи.
Не покладайте ніяких надій на містичні новини і не плануйте своє майбутнє згідно із заявами Байдена. Заяв Міністерства оборони і Генштабу цілком достатньо.
Думайте про своє особисте майбутнє, а не про майбутнє взагалі. І в цьому процесі думання концентруйтеся на моменті виживання. (Головне завдання цивільного - вижити).
У наступному випуску читайте відповідь на питання "Коли все закінчиться".