«Мене не катували. А звільнили, бо на центральну площу міста вийшли наші люди»
Сьогодні російські війська увійшли до Славутича. І зранку відразу з'явилася інформація, що окупанти взяли вас у полон у міській лікарні. Як це було?
Насправді мене ніхто не захоплював у лікарні. Це фейк. І давайте приберемо його. Мене захопили із засідки, коли я саме заїжджав до міста. Тому історія була інша. Лише потім вони дізналися, що я міський голова. Ми переговорили з їхнім керівником. Пояснили, що наразі в місті немає військових (Збройних сил України. – LB.ua), як і немає територіальної оборони. Немає також поліції. У зв’язку з чим воювати з мирним населенням немає жодних підстав. Їх просто не може бути.
До вас застосовували якісь незаконні дії, катували? Як вдалося переконати росіян звільнити вас?
Ні, мене не катували. А звільнили, бо на центральну площу міста вийшли наші люди. Було понад п'ять тисяч мирних громадян. Ми поїхали до людей на площу, щоб підтвердити єдине: ми мирно готові надалі боротися за наші права.
Як я їх переконував? Говорив одне: «У нашому місті немає Збройних сил. Усе. Ви зараз будете воювати з місцевими людьми, які вийшли на мітинг. Зараз ми поїдемо – і ви самі в цьому переконаєтеся. Ось. Я ваше прикриття. Ідемо! Я стою перед вами». Саме так я з ними розмовляв.
Під час мітингу, коли ви ще були в полоні, містяни розгорнули великий державний прапор. Але окупанти відкрили вогонь у повітря і жбурляли світло-шумові гранати, проте самих людей на мітингу ставало тільки більше. Є інформація про двох постраждалих у результаті обстрілу окупантами. Це так?
Наші люди просто вийшли на мітинг з вимогою припинити стріляти у тих, хто без зброї. Припиніть військові дії, бо ж ви воюєте з мирними людьми. Я просив про це і доводив.
Чому ж вони продовжили стріляти по простих людях просто на площі?
Підтверджую, що вони випустили шумові гранати. На жаль, від осколків одна людина отримала глибоке поранення та перебуває в дуже важкому стані. Ще одного громадянина теж поранено. Але з його станом ситуація наразі контрольована.
«Ми чекаємо лише на контрнаступ наших сил»
Ви продовжили переговори з окупантами? Які вимоги були озвучені? Що просили ви?
Вони перевірили наявність зброї в нашому місті. Подивилися адміністративні будівлі. А також усі підвали. Вони переконалися, що зброї немає. І це справді так. Бо ми воювали за межами міста. Саме така була домовленість від самого початку з теробороною. Наші хлопці – молодці. Вони відстояли до останнього. Наскільки в них вистачило сил. Зрозуміло, що тероборона міста складається виключно з місцевих жителів. Це не Збройні сили України, які мали б тут стояти серйозно. Але наше місто було окуповане. Усе навколо окуповане. Тому й допомоги нам не було звідки дістати. Ми чекаємо лише на контрнаступ наших сил.
Чи обговорювали ви із загарбниками можливість організації виїзду, гуманітарного коридору для мирних жителів?
Так. Ми обговорювали це питання. У принципі, така можливість повинна з'явитися. Завтра ми спробуємо організувати перші виїзди для мирного населення. Якщо все буде домовлено, буде така можливість, то ми обов'язково повідомимо про це нашим громадянам. Але насправді сама дорога дуже непроста.
Це не буде централізована евакуація людей? Наприклад, автобусами? Чи іншим транспортом?
Централізованого вивозу не буде. Бо це рішення має прийматися на вищому рівні. Ми можемо лише сприяти виїзду окремих людей, якщо вони приймуть таке рішення. На свій страх і ризик вони зможуть виїжджати. «Зелені коридори» – це рівень набагато вищий.
Чому ви говорите про складнощі на дорозі? Вона замінована?
Вона складна технічно. Це пісок, вона йде через ліс. Бо та дорога, яка була звичайною для нас, йшла через місто Чернігів. Там підірвані всі мости. Ми не зможемо навіть під’їхати. Там – запеклі бої. Там справжня пекло.
«Люди сьогодні на площі сказали їм усе, що вони думають. Що вони зроблять з цією гумдопомогою. Незважаючи на те, що всі ці дні вони без їжі»
Деякі місцеві жителі в соцмережах після вашого виступу на мітингу повідомляли з посиланням на вас, що загарбники пропонували дозволити постачання гуманітарної допомоги. Це правда?
Про це розмова йшла неактивна. Я повідомив, що ми точно не будемо займатися та приймати їхню гумдопомогу. Ми займаємося постачанням нашої гуманітарної допомоги. Якщо в них буде таке бажання, то розуміємо, що їх не зупинимо. Привезуть, то й привезуть. Але люди сьогодні на площі сказали їм усе, що вони думають. Що вони зроблять з цією гумдопомогою. Незважаючи на те, що всі ці дні вони без їжі. Тобто їжа ще є, але вона в нас закінчується.
Скільки людей залишається в місті?
Ми рахуємо їх. Я думаю, що це десь 12-15 тисяч містян. Але остаточно все буде зрозуміло через день-два. Через бойові дії зараз ми припинили роботу call-центру. І саме через нього ми фіксуємо всіх, хто залишається в місті. Через декілька днів у нас буде чітка картинка та розуміння, скільки людей ще перебуває у Славутичі.
На скільки днів місто забезпечено їжею та водою?
З водою у нас усе гаразд. Бо в Славутичі дуже добра вода. Мер її п’є з-під крана. А от щодо їжі, то, за нашими підрахунками, ми маємо запас на тиждень – днів десять. Далі почнеться важкий період. Це не означає, що вже буде геть голод. Проте це означає, що хтось її точно має підвезти. Бо вже нічого не буде.
Яка ситуація з ліками? Медичною допомогою?
З медикаментами в нас усе плюс-мінус добре. Ми підвозимо ліки. У нас є така можливість. Невеличкими партіями завозити ліки в місто. Це нам вдається.
Чи правда, що окупанти попросили населення здати всю автоматичну зброю?
Так, мова йшла про автоматичну зброю, автомати, кулемети та гранатомети.
Цю зброю здали?
Вони її шукали. Але не знайшли. І я думаю, що і не знайдуть. Бо її й немає в місті, вона була в тероборони. Вона й залишилася у хлопців.
Ще вчора на своїй сторінці у Facebook ви писали: «Сьогодні в Славутичі було важко! Наші захисники тримали оборону, мужньо і самовіддано! Але в нас точно нерівні сили! Наша ТрО протистоїть армії загарбника, і наші хлопці – справжні герої! Дякуємо ЗСУ за артилерійську підтримку!» Наші хлопці мужньо тримали оборону. Але чому сьогодні стався прорив?
Бо бої перейшли вже безпосередньо в місто. Тому було прийнято рішення не ставити під загрозу наших жителів. Тому так. Та й сили точно не рівні. Ви ж повинні розуміти, що наша тероборона – це небагато людей. Я не буду називати кількість. В окупації навколо нашого міста привезти сюди додатково зброю було вкрай непросто.
А Збройні сили України не могли підійти через об’єктивні обставини.
Так. На жаль, ми далеко в тилу ворога. Але нам допомагали артпідготовкою ззовні міста. Проте вести артобстріли силами ЗСУ по місту з окупантом – це ж стріляти по собі. Ми ж це теж розуміли.
«Ведуться переговори про ротацію персоналу ЧАЕС принаймні що 10 днів»
Ще одне важливе питання. Чи тривають переговори з окупантами про можливість подальшої ротації персоналу ЧАЕС?
Так. Ми постійно в цьому діалозі. Оскільки розуміємо всю важливість і те, що ми маємо це робити. Це для нас єдиний шлях. На жаль, ми маємо вести ці перемовини.
На якому вони етапі? Про що конкретно в питанні безпеки на ЧАЕС ви з ними говорили?
Ми хочемо вийти на етап домовленості для періодичної ротації персоналу станції. У нас було 26 днів з першого дня захоплення станції. Зараз ми хочемо зменшити цю кількість днів для ротації персоналу принаймні вдвічі. Щоб працівники станції міняли один одного швидше. Зрозуміло, що в нас не буде регулярної роботи і щоденної зміни. Але хоча б це було 10 днів. Це те, на що зараз ми хочемо вийти в перемовинах.
Уся інформація про те, що на ЧАЕС вже зайшов російський персонал, не відповідає дійсності?
У мене такої інформації немає.
Українські співробітники станції й надалі у таких складних умовах готові залишатися, працювати на станції для нашої безпеки?
Звичайно. Їхні колеги бачили, як із початку окупації перший склад персоналу працював. І ці колеги взяли й поїхали їм на заміну, розуміючи всі ризики. Розуміючи, що вони йдуть невідомо на який період. Це ж вказує на те, що наші люди й надалі готові працювати в таких важких умовах.
Одна річ, коли 24 березня станцію несподівано захопили, персонал працював увесь цей час, терпів. Вони справжні герої. Але вже інша річ, коли поїхав новий склад людей. Це вже свідомі герої. Жодних питань до тих, хто працював із початку нападу, звісно немає. Але ті, хто поїхав зараз, то це взагалі не обговорюється. І головне. Є інші люди та персонал станції, які також готові їхати та продовжувати свою роботу на ЧАЕС. Продовжувати ротації. Тому в нас немає до цього питань.
За вашими прогнозами та оцінками, окупанти погодяться пропускати на станцію персонал для ротації кожні 10 днів?
Ми на це сподіваємося. Але поки що такого підтвердження немає.
Усіх турбує питання радіаційної безпеки. Постійно з'являється інформація про начебто підвищення фону та пожежі в так званому Рудому лісі. І що ситуація не контролюється. Ви як мер міста-супутника станції тримаєте це питання на контролі?
Зрозуміло, що зараз ситуація із загорянням лісів буде набагато важчою. Бо не може нормально працювати наша техніка. Наші надзвичайники, наші літаки. Тому нас турбує це питання. Головне, щоб ця пожежа не підійшла безпосередньо до самої станції. Оскільки тоді це буде справді проблема. Бо ж вигорання самого лісу – це щорічна історія. Оскільки обслуговувати його, як звичайний ліс, украй важко. Хоча з кожним роком техніки стає все більше і вона все краща. Але водночас ми свого часу розуміли, що розв'язати цю проблему не так просто. Отака історія.
«Славутич залишається під українським прапором»
Яка наразі ситуація в місті? Де самі окупанти? Як далеко?
Вони не в місті. Вони вийшли за його межі. Зараз ми їх не бачимо. А далі їхні дії, на жаль, ми ж не можемо передбачити.
Славутич залишається під українським прапором, з українським законодавством?
Це на 100%. П'ять тисяч людей на площі. Наш український стометровий прапор, який вони винесли. Наші стяги України та міста Славутич майорять на виконкомі. Ми живемо за українськими законами та Конституцією. Ми – українська влада і продовжуємо свою діяльність. Сьогодні навіть зуміли виплатити заробітну плату працівникам ЧАЕС, запрацювало казначейство. Бо довгий час були проблеми з інтернетом. Сьогодні ж таких проблем немає. Нам допомагає наш партнер Укртелеком. Все відбувається, як повинно бути. Працює. Жодних змін влади немає. Жодних вимог ми не приймаємо та не будемо. Єдина вимога була про зброю.
Ви як мер Славутича залишаєтеся далі в місті та будете працювати?
Звичайно. Не ображайте мене.
Вибачте.
Тут питання навіть не обговорюється. Ми хочемо створити муніципальну поліцію. Бо ж Нацполіції, зрозуміло, наразі в місті немає. Тому ми організовуємо свою поліцію. Це буде наша українська поліція. Ніяких інших наглядачів нам тут не треба. Ми самі будемо контролювати свій правопорядок. Та готові до цього, будемо самі контролювати ситуацію.
Вона буде з місцевих чоловіків, які залишаться в місті?
Так і буде. Повинен бути правопорядок. Ми розуміємо, що можливі й акти мародерства. Людям давно важко стояти в чергах. Вони великі. Хтось сперечається між собою. Тому комусь треба наводити лад. І це буде робити наша українська місцева влада. Повірте, місцева влада зараз в Україні – одна з найпотужніших. А у співпраці із центральною – так взагалі.
Якої допомоги просто зараз потребує місто від центральної влади?
У нас є чітка комунікація. Допомога нам надається. Зрозуміло, що ми не можемо прийняти її в тих обсягах, які нам необхідні зараз. Через те, що дуже ускладнений шлях до нас. Але зараз ніхто це не виправить. Не прокладе автобан серед лісу на кілька десятків кілометрів. Ми працюємо в тих умовах, що є. Підтримка всебічна і на всіх рівнях. У мене немає жодних претензій.
Комунікація з урядом чи іншими органами?
З обласною владою, державною. На всіх рівнях. Уся Україна сьогодні – це єдиний організм.
Але ж так гостро вже стоїть питання забезпечення їжею людей у місті.
Місяць люди нічого не купують. Усі магазини в нас не працюють. Там нічого немає. Узагалі нічого немає. Ні поїсти, ні взяти в руки. Тому ми привозимо допомогу тими невеличкими порціями, роздаємо її. В обмеженій кількості, щоб люди мали щось поїсти, приготувати та нагодувати своїх дітей. Та постійно працюємо над тим, щоб були місцеві продукти, молоко, картопля. Самі випікаємо хліб з борошна, що збираємо навколо. Самі ще і його мелемо. Це процес дуже багатогранний і багатовекторний.
Велися весь час запеклі бої. Чи є попередні підрахунки про кількість тих, кого вбив ворог?
Наразі ми підтверджуємо трьох померлих. Четвертий важко поранений сьогодні. Є також ще два поранені. Поки що з підтвердженого це все. Але ми не можемо потрапити на місця бою. Це було в лісі, передмісті. Поки що ми не знаємо, чи замінована там територія.
