Євген розповів, що приїхав до Києва в середині грудня. Хотів створити комікс про події Майдану, зрештою, лишився з хлопцями з Михайлівської сотні. Займались і продуктами, і медициною. Будували барикади. Він згадує, що ввечері 18 лютого з'явилася інформація про скупчення на Великій Житомирській людей із вогнепальною зброєю і недобрими намірами. На той момент уже були поранені. Хлопці вирішили піти перевірити, що там.
“Я чув постріли зі сторони Володимирської і Великої Житомирської. Пізніше ми дізналися про вбитого та поранених саме на тій ділянці", - згадує Ігор Чернецький, один з координаторів Михайлівської сотні, яка самоорганізувалася після побиття студентів 30 листопада.
За словами Ігоря, постріли лунали до півночі й опісля: "Люди були готові захищатися. Тож просили в нас бронежилети і захист для голови. Ставало небезпечно. Тільки ми намагалися десь трішки вийти, як зі сторони готелю “Інтерконтиненталь” чи зі сторони главку (Головного управління МВС у м. Києві - Авт.) починали стріляти в нашу сторону. Стріляли з різних видів зброї. На слух я зміг вирізнити автоматну чергу і постріли з пістолетів".
На прохання представника потерпілих Євгенії Закревської Ігор уточнив сектор, який прострілювався з перехрестя: “Від рогу главку, вулиця Михайлівська, перехрестя з Трьохсвятительською, і до пам’ятника Софії, і до року [готелю] "Інтерконтиненталь". Цей сектор прострілювався з перехрестя Великої Житомирської і Володимирської".
За допомогою 3D-моделі місцевості Jus Talionis Reconstruction Lab було відтворено можливий сектор обстрілів із позиції тітушок.
Ігор продовжує: “Ми знали, що на Майдані було багато поранених і навіть загиблі. Ці особи, що там (на перетині Володимирської і Великої Житомирської - Авт.) зібралися, не пропускали машини швидкої на Майдан і з Майдану. Ми мали щось робити. Тому ми прийняли рішення розділитися на три групи: перші дві групи мали відволікти, а третя мала зайти з тилу”.
“Ми рухалися від Михайлівської площі. Нас було п’ятеро. Я, Ігор, позаду нас ще троє. У бік перехрестя вулиць Володимирської і Великої Житомирської. Йшли вздовж стіни біля будівлі праворуч. Обійшли кіоск “Преси” і мали перебігати далі. По нас кидали гранати. Зі зброї стріляти не перестали, але звук пострілів змішався зі звуком вибухів. Їх не можна було окремо ідентифікувати. По нас вели хаотичний вогонь”, - розповів Євген Гарагуля. Він та Ігор мали один дерев’яний щит для захисту на двох.
Хлопці вийшли з-за кіоску і за секунду впали - їм обом прострелили ноги. За свідченням Чернецького, стріляли прицільно. З того самого перехрестя з протилежної сторони вулиці - орієнтовно з району пожежної частини.
“Коли отримав травму ноги [це виявилося наскрізне поранення правої гомілки з автоматичної зброї, куля зламала кістку], я озирнувся і глянув на Ігоря. Він упав і не давав ніяких ознак життя. Коли я почав повзти до нього, то отримав ззаду удар по спині, в голову. Мене почали кудись тягти за руки і бити. Потім кинули на землю і продовжували бити”, - розповів про момент поранення Євген.
Обох поранених найманці потягнули в сторону перехрестя Володимирської та Великої Житомирської. Їх били та паралельно питали, хто фінансує Майдан, скільки їм платять, яка в них зброя, хто ними керує, погрожували вбити. Ігоря та Євгена роздягнули: зняли з них верхній одяг, бронежилети, забрали телефони та інші особисті речі.
Євген каже: "У нас не було ні зброї, ні фінансування. Я так їм і відповідав. Вони називали мене Бандерою. Казали, що я з гір спустився. Усіляко ображали. І постійно били. Трохи заспокоїлися, коли я сказав, що сам із Запоріжжя. Спочатку не повірили. Стверджували, що я з Західної України. Один попросив назвати всі ринки Запоріжжя. А я відповів, що можу провести детальну екскурсію Хортицею".
Він розповідає, що серед "тітушок" вирізнялися два типи осіб: "Більшість - агресивні, ті, що били, одягнені аби-як. Вони були, як пси, кидались, ображали, погрожували. Але були й інші, вони ставили дуже чіткі питання, я думаю, що це були чи працівники поліції, чи хтось вищий за рангом. Вони намагались отримати конкретну інформацію. Усі тітушки говорили російською”.
“Була одна жінка, яка вільно ходила повз них. Вона просила, щоб нас не вбивали. Я не знаю її. Потім вона побігла до Михайлівського монастиря і сказала, що ми живі. Моя дружина тоді ще якось перенаправила швидку до нас, щоб нас забрали від Софіївської. Коли нас вантажили у швидку, я побачив, що на нозі замість носка - п’ятка. Думав, що вже все, залишуся без ноги”, - описував у суді події Ігор.
Тієї ночі Ігор Чернецький отримав вогнепальне поранення правої ноги вище коліна - кулею розтрощило стегно, перелом правої руки, рвані рани на лівій руці, струс головного мозку. На тілі не лишилося живого місця. Ігор пережив клінічну смерть і пів року пересувався на візку.
Куля зайшла вище від коліна і застрягла у стегні. Відповідно до балістичної експертизи, куля калібру 9 мм випущена зі зброї системи "Глок". Уже кілька років як Ігор створив і опікується Центром для учасників АТО та їхніх сімей "Бандерівський схрон".
Євген Гарагуля отримав вогнепальне наскрізне поранення правої ноги (куля перебила кістку і спричинила відкритий перелом) і перелом лівої руки, купу гематом та ран по всьому тілу, про які він навіть не згадав на засіданні. Чоловік упевнений, що руку зламали, коли захищався - намагався закритись від ударів.
Швидка завезла хлопців у Київську міську клінічну лікарню №9, де їм надали медичну допомогу. Унаслідок отриманих поранень Ігор отримав інвалідність.
Показовими були питання адвокатів підсудних потерпілим. Питання до Євгена Гарагулі:
-
Адвокат (А): Який у Вас був щит?
-
Гарагуля (Г): Саморобний, зі скловолокна.
-
(А): Ви усвідомлювали той факт, що щит зі скловолокна не стримає кулі?
-
(Г): Звісно.
-
(А): Для чого ви, чуючи, що свистять кулі, маючи щит із волокна, зачем ви туда пішли?
-
(Г): Тому що за моєю спиною знаходились люди, які жодного захисту не мали.
-
(А): Тобто я правильно вас розумію, що ви готові були померти?
Цікаво, що мав на увазі захисник? Що злочин - це не стріляти в центрі Києва по людях, а лізти під кулі, захищаючи інших і ризикуючи власним життям?
Ігор Чернецький і Євген Гарагуля свідчили у справі про обвинувачення тітушок Олега Гебана, Сергія Костенка та Геннадія Погребного. Їм інкримінують перешкоджання мирним зібранням і закінчений замах на умисне вбивство мітингувальників у ніч на 19 лютого 2014 року на перехресті вулиць Володимирської та Великої Житомирської.
Справу слухають у Шевченківському суді ще з 2015 року. Розглядає її колегія суддів - Євген Олександрович Мартинов, Віталій Михайлович Циктіч - і присяжні. 10 березня закінчили допит потерпілих, раніше вже дослідили письмові докази. Наступна стадія - допит свідків. Чергове засідання заплановано на 15:00 19 квітня.
Всі обвинувачені в цьому процесі не мають жодного запобіжного заходу. В 2017-му році Костенка і Гебана звільнили з-під варти.
А в 2018-му році зняли і домашній арешт.
Із приводу подій на цьому перехресті цієї ночі в Шевченківському суді суддя Щебуняєва слухає справу за обвинуваченням іншого "тітушки" - Олега Шадрова.
На цьому самому відрізку між площею Михайлівською і вул. Володимирською, але з іншого боку о 23:00 було вбито Віталія Васільцова. Певно, саме про цього вбитого почули хлопці з Михайлівської сотні, коли повернулися з Майдану.
Через годину на перехресті вулиць Володимирської та Великої Житомирської "тітушки" вб’ють В’ячеслава Веремія. За цим епізодом уже засуджено Юрія Крисіна, Сергія Чемеса, у Шевченківському суді слухається справа за обвинуваченням Павла Бялая. А от убивство Васільцова досі не розкрито.
Як видно з відеосинхронізації Talionis Group, тітушки на це перехрестя прийшли близько 22:15, їх можна нарахувати не менш ніж 200. За пів години їм підвезли бити, щити, можливо, зброю. Усе це видавали просто з автомобіля - білого мікроавтобуса Mercedes АМ5547АО. Цей мікроавтобус стояв біля перехрестя на проїжджій частині, за 70 метрів від Головного управління міліції м. Києва.
Забралися з перехрестя тітушки лише після третьої ранку.
Цікаво, що в цей самий час у будівлі ГУМВС, за кілька десятків метрів від якої майже п’ять годин бандити перекривали вулицю і стріляли по людях, обговорювали і координували антитерористичну операцію для зачистки Майдану, зокрема план “Бумеранг”. У кабінет, де засідав цей штаб, були виведені монітори з камер з Майдану і не тільки. Швидше за все, там були і камери з перехрестя (див. синхронізацію). Серед присутніх були керівник столичної міліції Віталій Мазан і представники МНС (тепер ДСНС). Безпосередньо біля головного входу в будівлю МНС найманці гуртувалися, розбили одну камеру, стріляли в групу майданівців - Чернецького, Гарагулю та інших. Очолював зібрання Олександр Щеголєв - тоді начальник СБУ у Києві і Київській області. Кримінальне провадження стосовно нього також слухають у Шевченківському суді. Головуючий - той самий суддя Мартинов.
Очевидно, що і очільник Київської міліції, і емнеесники, і всі решта в цьому “штабі АТО” знали, що неподалік від них "тітушки" - а фактично організовані злочинні угруповання - розстрілюють людей і “контролюють периметр”. І, очевидно, не просто знали, але й координували, цю групу зокрема.