Досягнення
Що ж вдалося зробити ПЦУ за два роки з моменту утворення?
По-перше, автокефалію ПЦУ визнали чотири інші церкви: Вселенський патріархат, який, власне, і надав Томос, Олександрійський патріархат, Елладська та Кіпрська архієпископії.
По-друге, до лав автокефальної церкви перейшло понад пів тисячі парафій. Цей процес почався відразу після Собору, стрімко набрав обертів після вручення Томосу в січні 2019 р. і майже зупинився наприкінці літа того самого року. Багато хто це пов’язував зі зміною влади та поразкою Петра Порошенка на виборах президента. Опоненти ПЦУ пророкували крах і занепад «автокефального проєкту» після зміни влади. Мовляв, «розкольники» без підтримки влади нічого не зможуть. І якщо протягом перших півроку президентства Зеленський відверто ігнорував релігійне питання, то вже у 2020 р. воно стало для нього важливим. Президент запросив до України папу Франциска та патріарха Варфоломія, а прем’єр Шмигаль узагалі заявив про послідовну підтримку ПЦУ.
Окрім того, ПЦУ й особисто митрополитові Епіфанію вдалося впоратися з викликами, які породив почесний патріарх Філарет. За Філаретом лишили Володимирський собор та резиденцію на вулиці Пушкінській, 36. Ба більше, навіть комунальні платежі цієї резиденції оплачує ПЦУ. Епіфаній також повідомив, що ПЦУ внесла зміни до реєстру і закріпила за собою історичні назви церков, які увійшли до її складу. Отже тепер назви «УПЦ-КП», «УАПЦ» та «Київський патріархат» також належать ПЦУ.
Проте все ж таки в ПЦУ лишаються деякі прихильники почесного, зокрема луцький митрополит Михаїл, який конкурував з Епіфанієм на виборах предстоятеля ПЦУ. Нещодавно владика Михаїл дав велике інтерв’ю Главкому, в якому розкритикував керівництво ПЦУ, а також поскаржився, що ПЦУ отримує миро від Константинополя, передала всі закордонні парафії патріарху Варфоломію та є лише митрополією, а не патріархатом. Мовляв, це все ознаки залежності і невідповідність статусу автокефальної церкви. Фактично Михаїл повторив тези Філарета, що були запозичені з російської пропаганди проти Томосу. У своїй доповіді Епіфаній відповів Михаїлу, навівши приклади інших помісних церков, зокрема Єрусалимської та Кіпрської, які дотримуються тієї самої практики, що й ПЦУ.
Соціологія, статистика і симпатії вірян
Також митрополит Епіфаній озвучив кількісні показники церкви. Наразі ПЦУ налічує 44 єпархії, має понад 7000 парафій і 47 правлячих архієреїв. Хоча й було заявлено про найбільшу підтримку українцями ПЦУ, проте все ж обережно зазначено про велику групу просто православних. Є гіпотеза, що це люди, які чітко себе не асоціюють із Московським патріархатом, але ходять саме до їхніх храмів. Відповідно до нещодавнього опитування Центру Разумкова, просто православними себе називають понад 40% усіх православних, що на 11% більше, ніж вірних ПЦУ. Раніше українські церкви хизувалися соціологією, ігноруючи деякі неприємні для себе показники. Проте цього разу ПЦУ фактично визнає, що «не все так однозначно».
Говорив предстоятель і про переходи парафій, мовляв, представники УПЦ МП чинять тиск на громади, що перейшли. Вирішили, що відтепер при кожній єпархії ПЦУ буде штатний юрист для захисту прав парафій, що змінили юрисдикцію. За словами Епіфанія, найскладніше зараз переходити єпархіям, оскільки формально засновниками єпархій є митрополія УПЦ МП в особі Онуфрія, а тому заблокувати перехід значно легше, ніж у ситуації з громадами. Саме цим пояснюється відсутність переходів єпископів. Мовляв, у разі чого вони залишаться без усього: без кафедрального собору, резиденції та єпархії. Як приклад навели ситуацію у Вінниці, де митрополит Симеон, який доєднався до ПЦУ, до сих пір потерпає від судових позовів з боку Московського патріархату.
Окрім того, говорячи про лідерство позицій ПЦУ, Епіфаній сказав, що це вимагає від церкви особливої відповідальності за суспільство та державу. З одного боку, ця фраза може насторожити, мовляв, церква знову хоче контролювати суспільне життя і нав’язувати власну адженду, як це було з капелюхом на ялинці чи спротивом Стамбульській конвенції.
Проте далі з тексту звернення стає зрозуміло, що акценти на іншому. По-перше, мова йде про обороноздатність країни і церковну допомогу цьому. Предстоятель ПЦУ докладно розповів про капеланське служіння, про священників-волонтерів і закликав активізувати соціальну роботу.
По-друге, мова йшла про вплив і наслідки пандемії на суспільство. Епіфаній у м’якій формі, але все ж таки розкритикував ковід-дисидентів і пояснив, що в ПЦУ вдалося уникнути масових захворювань людей. Це сильно контрастує із ситуацією в УПЦ МП, де монастирі та лаври стали справжніми осередками спалаху вірусу навесні через конспірологічну віру ченців і керівництва церкви в нереальність коронавірусу. Також Епіфаній попередив єпископів, що варто готуватися до бурхливих дискусій щодо майбутньої вакцинації: «Слід бути готовими і до того, що з поширенням вакцинації відбудеться загострення дискусії щодо цього профілактичного засобу. Адже відомо, що і в суспільстві, і серед наших вірних є противники будь-якої вакцинації. Нам слід терпеливо роз’яснювати, що вакцинація не має релігійної складової і не суперечить вченню Церкви».
Крім того, очільник церкви торкнувся питання релігійності населення. У ПЦУ визнали, що процес навернення людей до церкви після падіння комунізму таки скінчився і вже «просто так» люди до церкви не йдуть, треба боротися за їхню увагу та довіру. Для стороннього читача це може здаватися буденністю, проте для церковників це справжній прорив. Дуже довго аналітики, богослови та релігієзнавці доносили це до релігійних стейкхолдерів, і нарешті вони це зрозуміли. Це дуже контрастує з Російською церквою, де досі єпископи між собою говорять: «На нашу добу бабусь вистачить». Що означає, що можна не перейматися, віряни все одно будуть.
Також Епіфаній порушив питання молоді і закликав розвивати нові форми місії, нові формати і нові сенси для того, щоб зробити церкву цікавою для молодих людей. Це теж здається банальністю, проте на тлі ультраконсерваторів з УПЦ МП виглядає контрастно. Митрополит Онуфрій сповідує кредо, що не церква повинна підлаштовуватися під людей, а люди під церкву. У цьому плані відносно молодий вік Епіфанія (як для очільника церкви) зіграв на руку ПЦУ.
Тролінг РПЦ і міжнародна активність ПЦУ
Не оминув Епіфаній і діяльності Російської православної церкви. За словами очільника ПЦУ, росіяни докладають великих зусиль для протидії визнанню української церкви. Проте Епіфаній наголосив, що готовий до діалогу з Московським патріархатом: «Російська православна церква є однією з помісних церков, і саме як таку ми сприймаємо її – нашу Дочку, народжену від Дніпровської купелі через місіонерів, що проповідували Євангеліє, розійшовшись із Києва по всій Русі. Отже, так само, як і з іншими помісними церквами, з цією Церквою ми бажаємо мати повноцінне спілкування, як автокефальна Українська церква з автокефальною Російською церквою».
Це розумний стратегічний хід. По-перше, ніхто не може сказати, що діалог та порозуміння не відбувається через позицію українців. Тепер м’яч на боці росіян і відсутність діалогу буде на їхній відповідальності. По-друге, ПЦУ нарешті обрала правильну тактику у відносинах з РПЦ – не відбиватися від їхніх пропагандистських заяв, бо захист - це вразлива позиція. Треба навпаки – наступати, просувати власні наративи, історіографічні концепції та політику пам’яті. Між ПЦУ та РПЦ, як і між Україною та Росією, триває війна за спадщину, за історію, за генеалогію. І Московська патріархія віддавна була втягнута в це протистояння на боці Росії. Тепер же ПЦУ просуває українську візію і українське розуміння історичного розвитку Русі.
І наостанок. ПЦУ починає активно входити в міжправославну політику. До отримання Томосу Україна була об’єктом міжнародної релігійної політики. Відтепер ми є суб’єктом гри. Епіфаній чітко задекларував, що відповідно до Томосу про автокефалію та Статуту, ПЦУ зобов’язана брати участь у всіх міжнародних православних нарадах. Він зауважив, що будь-яке рішення, будь-яке обговорення чи постанова без присутності ПЦУ є неканонічними.
«Не можна щось вирішити про нас без нас», – повторив Епіфаній принцип постмайданної української влади. Таке позиціювання, а також апеляція до церковних документів (Томосу і Статуту) роблять неможливою будь-яку Всеправославну нараду з «українського питання» без ПЦУ, як того прагне Московська патріархія.
