Механіка кризи
Чергова криза довіри між головними коаліційними партнерами — PSD і PNL — розгорталася поступово і стала наслідком сукупності факторів: жорсткої бюджетної політики; енергетичної кризи, яка торкнулася Румунії; спроб уряду Боложана реформувати низку держкомпаній, зокрема, через виведення на біржу міноритарних пакетів таких критичних інституцій, як Hidroelectrica, Romgaz, CEC Bank, Salrom та інших. Тож напруга навколо уряду і прем’єр-міністра наростала не один день.
Сам Іліє Боложан ще 19 квітня заявляв, що у відставку не збирається, проте вже наступного дня, під час внутрішніх консультацій соціал-демократів, партія ухвалила відкликати свою підтримку прем’єра. Паралельно президент Нікушор Дан намагався втримати ситуацію в межах проєвропейського табору, проводив консультації і закликав до деескалації. Він також відразу окреслив ключову межу: уряд за участю AUR (ультраправа партія. — LB.ua) неприйнятний.
Наступним переломним моментом стала відмова міністрів PSD від своїх портфелів, у результаті чого уряд втратив свою політичну конструкцію і перейшов у режим тимчасового управління з виконувачами обов’язків. І врешті те, що до цього мало форму спекуляції, перетворилося на факт: представники PSD відкрито заговорили про «прагматичну» співпрацю з AUR для підтримки вотуму недовіри уряду, тоді як сам Боложан назвав це де-факто новою коаліцією.
Націонал-ліберали визнали таку поведінку соціал-демократів безвідповідальною, звинувативши їх у кулуарній співпраці з ультраправими і зриві календаря європейських реформ. Зокрема, мова про зобов’язання в межах Національного плану відновлення та стійкості, кошти за яким мають бути використані до кінця серпня. І майже як обіцянка прозвучало, що до коаліції з PSD у PNL більше повертатися не планують.
Поведінка менших коаліційних партнерів була обережнішою. Партія «Демократичний союз угорців Румунії» (UDMR) намагалася залишитися в таборі стабільності, при цьому не підтримуючи антиурядовий демарш, але й не перетворюючись на безумовного захисника Боложана.
А що AUR?
AUR у цій кризі діяла максимально прагматично — використала момент, щоб посилити свою політичну вагу. Партія не просто підтримала ідею відставки уряду, а й намагалася конвертувати ситуацію в переговорну позицію — висунула свої умови (скорочення кількості депутатів до 300 у нижній палаті, перегляд системи субсидій, перехід до голосування на місцевих виборах у два тури) і демонструвала готовність впливати на розподіл сил.
Для AUR криза стала можливістю вийти за межі своєї токсичної ролі й навіть закріпитися як гравець, без якого вже неможливо ігнорувати парламентську арифметику. Ба більше, ця амбіція підкріплюється останньою соціологією. За даними INSCOP Research, AUR стабільно утримує перше місце з результатом близько 37–38 %, випереджаючи і PSD (близько 19–20 %), і PNL (14–15 %). Навіть попри певний спад пікової підтримки на початку року партія залишається лідером з великим відривом.
Саме тому участь AUR у процесі не ситуативна, а має вигляд частини ширшої стратегії поступового входження в зону політичної прийнятності. І це стало одним з ключових факторів занепокоєння як усередині країни, так і на рівні європейських партнерів.
Хто збере владу
Звісно, усі побоюються розпуску парламенту та дострокових виборів. Хоча в найближчій перспективі головним питанням залишатиметься, у якій формі спробують перезібрати провладну конфігурацію. За конституційною процедурою, упродовж наступних 60 днів президент може двічі запропонувати парламенту підтримати новий уряд — і лише опісля, якщо парламент відхилить усе, ризик дострокових виборів стане реалістичним.
При цьому в інтересах більшості політичних гравців домовлятися і не брати на себе електоральні ризики. PSD ризикує остаточно віддати протестний електорат AUR, PNL після публічного демонтажу власного прем’єра має не найпривабливіший імідж для виборця, USR узагалі без гарантій, що конвертує кризу в перемогу, а угорці з UDMR традиційно не гратимуть у непередбачувані сценарії. До того ж після того, як політичний орієнтир у Будапешті Віктор Орбан фактично зійшов з дистанції, їхнім пріоритетом у найближчій перспективі буде переформатувати контакти з новою угорською владою.
Тож наразі ключове питання не просто в тому, хто прийде на зміну уряду Боложана, але й у тому, як саме переформатується більшість. Чи це буде перезбір тієї самої коаліції, хоч PNL заявляє, що не бажає повертатися до співпраці із соціал-демократами; чи це все ж таки буде формалізована співпраця між PSD і AUR, хоча для такої конфігурації, найімовірніше, знадобиться ще один партнер; чи це буде інший, ширший формат — за участю менших партій, неафілійованих депутатів і представників нацменшин, без PSD, як про це публічно заявляють.
Останній варіант упирається не лише в політичну, а й чисто арифметичну проблему. Нині місця в парламенті розподілені так: PSD має 129 мандатів, AUR — 90, PNL — 73, USR — 59, UDMR — 32, нацменшини — 17, ультраправа SOS România — ще 15, ще одна ультраправа POT — 14, група PACE (колишні від POT і SOS) налічує 12 парламентарів, ще є до 20 незалежних депутатів.
При цьому, щоб сформувати більшість, необхідні щонайменше 233 голоси, і в таких умовах конфігурація без PSD і AUR дає лише 180–185 голосів. Тобто навіть із залученням частини малих партій і незалежних депутатів не вистачає щонайменше 40–50 голосів, що робить такий сценарій вкрай нестабільним або в кращому разі залежним від ситуативної підтримки.
Сама ж конструкція кризи для Румунії не нова. У 2009 році PSD уже демонструвала подібний сценарій: вийшла з коаліції, а згодом підтримала відставку уряду Еміла Бока. Схожа логіка повторилася 2021 року, коли уряд Флоріна Кицу впав після конфлікту в коаліції. Ба більше, тоді, як і сьогодні, голоси для вотуму недовіри забезпечили різні політичні сили, включно з AUR. А Кицу прямо звинувачував соціал-демократів у спробах домовитися з ультраправими для повалення уряду. І сьогоднішні формулювання PSD про «прагматичну» або «точкову» співпрацю з AUR фактично відтворюють ту модель.
Водночас нинішня криза принципово інша з погляду наслідків. У попередніх випадках системним партіям щоразу вдавалося перегрупуватися і повернути контроль. 2026 року цього вже не гарантувати. Передусім тому, що AUR входить у кризу не як допоміжна опозиційна сила, а як партія № 1 — і за активністю, і за рівнем підтримки в суспільстві.