«Нікого не хвилювало, що самі вивантажували тіло»
Світлані Іванівні було 83 роки. До виходу на пенсію вона працювала головною бухгалтеркою. Завжди слідкувала за собою: манікюр, зачіска, підбори. Жила за 70 кілометрів від Запоріжжя, а вже в самому місті мешкали її діти. Стежила за здоров’ям.
На старість зібрала невеличкий пакунок: хустина, сукня, колготки та туфлі. Проте одяг, у якому вона хотіла лежати в труні, врешті, поклали на чорний щільний пакет, у якому було тіло Світлани Іванівни.
― Вона була дуже активною, всім хотіла допомогти. І дуже сильною. Для нас було шоком, коли її не стало, ― каже її невістка Світлана Крюкова. ― Ми були на 100% впевнені, що вона витягне.
Світлана Іванівна дотримувалася правил карантину: носила маску і рукавички, використовувала антисептик, у магазин виходила тільки в нелюдні години. Родина вважає, що бабуся заразилася ковідом під час відвідин поліклініки ― туди таки пішла через курс лікування від вегето-судинної дистонії.
Хвороба була швидкоплинною: заболіло горло, почався легкий кашель; за кілька днів симптоми минули ― бабуся і родина заспокоїлися; проте ще через кілька днів стало гірше ― піднялася температура. Це була середа, і Світлана Іванівна відразу ж здала ПЛР-тест на SARS-CoV-2. Результат обіцяли на п’ятницю.
Тим часом ставало все гірше. Світлана Іванівна зателефонувала синові. Він купив в аптеці бахіли, халат, чепчик, рукавички та маски для себе і мами ― і повіз її в лікарню. Думали, що швидку за містом не дочекаються.
На рентгенівському знімку виявили двосторонню пневмонію, тож на результат тесту вже не чекали, а почали лікування ― дізналися в лікарів, що робити, що приймати. Рівень кисню в крові не падав, тож Світлана Іванівна поїхала додому ― та й не хотіла в лікарню.
Через два дні самостійних ін’єкцій їй стало краще. Прийшов позитивний результат ПЛР-тесту, але всі вже сподівалися на швидке одужання.
― У неділю чоловік, тобто її син, ще був у неї під дверима, ― пригадує Світлана. ― Привозив продукти. Усе було гаразд. А через три години вона зателефонувала і сказала, що її забрали в лікарню ― впала сатурація.
Рідні на лікарню не нарікають ― Світлана Іванівна відразу отримала кисневий концентратор. Їй ставало то краще, то гірше, проте здавалося, що вона одужує.
― Але через вісім днів, якраз під час такого чергового погіршення, вона не витримала ― і пішла.
Близько 11-ї ранку чоловікові Світлани зателефонували і сказали, що мами не стало. Передусім він разом з братом почав займатися організацією похорону, поїхав до її дому.
О 18-й, коли з братом уже повертався до Запоріжжя, йому зателефонували і повідомили: тіло з лікарні везуть у морг у Запоріжжі, іншого варіанта немає.
Морг на території лікарні №4, куди привозять усіх померлих від ковіду, виявився закритим ― неділя ж. Тому як сказали по телефону, треба приїхати і допомогти вивантажити тіло. Уже на місці чергова медсестра лікарні сказала, що до моргу жодного стосунку не має і не допоможе, проте підказала, що треба відсунути гвіздок ― і так відчиняться незамкнені двері.
Брати телефонували за всіма номерами ритуальних служб у місті, які вдалося знайти ― ніхто не зголосився перенести тіло до моргу. Тож знову ― бахіли, халати, чепчики, рукавички, маски. Під’їхала машина з лікарні, назустріч вийшли водій і худенька медсестра. Допомоги очікувати ні від кого.
Морг виявився одноповерховою будівлею, де в порожній кімнаті просто на підлозі лежали сім тіл: хто в мішку, хто просто з накритим обличчям. Вони теж були ще від п’ятниці; люди так само привозили померлих, відсували гвіздок і лишали їх до понеділка.
― Коли ми дотелефонувалися до патологоанатома цього моргу, він сказав, що працює щодня і має зараз вихідні, ― розповідає Світлана. ― По-людськи його можна зрозуміти: санітар захворів на ковід, він сам щодня приймає до десяти тіл.
Тож тепер братам довелося розсувати тіла, щоб покласти мамине. Завершивши, поклали ще й друге, незнайоме ― медсестра сама не впоралася б. Наступного ранку, у понеділок, перед ґанком моргу їм віддали щільно закриту труну, у яку поверх тіла в пластиковому мішку поклали пакет з речами Світлани Іванівни ― жодна ритуальна служба не вдягатиме бабусю. Відкривати заборонили, бо ж ковід.
― І навіщо це було, якщо ще минулого дня вони самі вивантажували тіло й нікого це не хвилювало? А тепер не можна відкрити труну? ― обурюється Світлана. ― І вони ще й натякали, щоб сини в труну тіло поклали! Але я вже сказала, щоб їх не зачіпали, і так натерпілися.
На похороні людей було небагато ― так само через страх заразитися. А одному із синів Світлани Іванівни на ранок схопило серце.
― Ми не справляємося. Я не думаю, що це якась трагедія, щоб родичі допомогли нашим співробітникам. [Через] те, що тіл померлих у морг дуже багато доставляють, і те, що морги не пристосовані до такої кількості померлих, то дійсно на вихідні вони і на підлозі можуть бути, ― сказав пізніше Анатолій Куртєв, начальник КУ «Запорізьке обласне бюро Судово-медичної експертизи».
Рекомендації від МОЗ
Перші рекомендації щодо поховання померлих від ковіду з’явилися в Україні у квітні ― на той час цей діагноз став причиною більш ніж десятка смертей. Незважаючи на відсутність чітких вказівок, поховання вже відбувалися із заходами безпеки ― подекуди надмірними. Наприклад, боялися торкатися тіла померлого, навіть коли воно лежало в мішку.
У квітневих рекомендаціях МОЗ були вимоги до кількості осіб на похороні, роботи патологоанатомічних бюро та поведінки під час поховань і приготувань до них. Серед іншого ― тіло повинно бути в пластиковому мішку, а труну відкривати заборонено.
Змінилися рекомендації в серпні, більше змін не вносили. Контактувати з тілом без засобів індивідуального захисту заборонено, але мішок тепер не є обов’язковим ― тільки якщо з тіла виділяються рідини.
Після внесення змін до рекомендацій новий документ розіслали в регіони для ознайомлення і виконання ― повідомити мусили б заклади охорони здоров’я, комунальні підприємства та ритуальні служби. Проте це зробили не скрізь, та й виконувати отримані рекомендації (ховати без мішка) не всі взялися.
Окремий пункт рекомендацій ― це зобов’язання органів місцевого самоврядування вести облік людей, що прийшли на похорон, і збирати їхні дані (ПІБ, адреса, номер телефону). Такі списки створюють для того, щоб за потреби передати інформацію епідеміологам, щоб перервати ланцюг зараження. Проте опитані LB працівники поховальної сфери або родичі померлих не пригадують, щоб таке робили на похороні. Контролювати це повинна місцева влада.
Окремий сектор кладовища
Роман з Дрогобича володіє ритуальним салоном «Оберіг» і каже, що про відмови від роботи з померлими від ковіду у своєму місті не чув.
Роман єдиний у Дрогобичі має машину, у якій рекомендовано перевозити померлих від SARS-CoV-2 ― з металевою капсулою, яку пізніше можна продезінфікувати. Це також дозволяє мінімізувати контакт з тілом померлого чи померлої ― це рекомендують, зокрема, в Києві.
Незважаючи на наявні рекомендації від МОЗ і зобов’язання ознайомити всіх причетних до похорону із заходами безпеки, з Романом ніхто не зв’язувався.
― Салони ритуальних послуг ніяких вказівок не отримували, ― говорить чоловік. ― Маємо такі самі вимоги, як і магазини ― носити маску. А про вимоги до організації похорону ніхто не повідомляв.
Алгоритм поховання у Дрогобичі такий: тіло у морзі вкладають у пластиковий пакет, обробляють дезінфекційним розчином, поміщають у труну ― і вже її закриту видають родичам.
Проте коли людина померла до отримання результату ПЛР-тесту, її ховають з іншою причиною смерті ― наприклад «двостороння пневмонія». Тоді незважаючи на симптоми ковіду в небіжчика чи небіжчиці, влаштовують звичайний похорон, тіло обмивають і цілують у чоло на прощання.
― Буває, родичі платять, щоб не писали у причині смерті «ковід», ― нарікає Роман. ― Тоді і труна не закрита, і прощання влаштовують, у церкву заносять, тіло цілують, більше людей приходить. І серед рідних померлого можуть бути інфіковані, тому так вони й обманюють людей, наражають на небезпеку.
Хлопець, що проживає в іншому місті і побажав не називати його імені, підтвердив LB.ua ― його родина заплатила, щоб поховати дідуся не в мішку й організувати похорон.
Морг у Дрогобичі ― стара будівля середини минулого століття. Туди, відразу в пакетах, привозять померлих зі всіх міст і сіл району. Знайомі Романа, що працюють у морзі, нарікають на відсутність доплат, які отримують лікарі, а спершу ще й бракувало захисних костюмів, у яких мусили працювати з тілами.
Для поховання померлих на цвинтарі виділили окремий сектор, подалі від дороги та давніших поховань, щоб відвідувачі похоронів не перетиналися. Оскільки місця вдосталь, копає могили трактор ― ще й вдається зробити їх глибшими, ніж звичайні, нековідні. Іноді саме над цими могилами священник відспівує померлих, іноді ще й у морзі.
Роман працює весь пандемійний рік і жодного разу не бачив, щоб хтось слідкував за кількістю людей на цвинтарі і, тим паче, збирав їхні дані.
― Тільки на початку пандемії священники просили, щоб приходило не більш ніж 10-15 людей на похорон, ― розповідає чоловік. ― А зараз скільки прийде, стільки прийде. Люди вже звикли до смертей від ковіду. Але я точно можу сказати, що цьогоріч помирає більше. Я працюю у цій сфері 17 років, на рахунку понад 10 тисяч похоронів. І якщо раніше помирало 2-3 людини на день у Дрогобичі, то тепер це 5-7 похоронів щодня.
«Якщо є загроза, краще перестрахуватися»
Білоцерківське міське патологоанатомічне бюро ― комунальне некомерційне підприємство, яке фінансується з бюджету громади. Тож, пояснює його начальник Борис Маменко, працівники бюро отримують зарплату та 300% надбавки ще з весни, відколи почали працювати з тілами померлих від ковіду. Вдосталь і захисних костюмів, і масок, і рукавичок, й окулярів, а також ― пластикових мішків для транспортування і поховання померлих від ковіду.
Герметичний пластиковий мішок з тілом померлого в домовині дезінфікують, її закривають і тільки тоді передають для поховання родичам. Попередньо їм у бюро проводять інструктаж, як поводитися з тілом ― родичі розписуються в довідці, що ознайомилися з правилами. Оскільки деякі родичі бояться, чи не віддали їм чуже тіло, то, одягнувши засоби захисту, можуть подивитися на обличчя. Служба ритуальних послуг супроводжує тіло аж до могили, тож на похованнях, що відбуваються у Білій Церкві, труну не відкривають ― у селах, куди ритуальна служба не їде, може бути інакше.
Немало випадків, коли людина помирає до отримання позитивного результату ПЛР-тесту або ж з очевидними симптомами, але з негативним (до 20% тестів дають хибнонегативний результат). У такому разі проводять розтин, тканину внутрішніх органів беруть на гістологічне дослідження, але ховати як людину, що померла від ковіду, при цьому не можна. Тоді родичам пояснюють, що все одно не варто цілувати тіло чи торкатися. Якщо пізніше отримують позитивний результат дослідження, у довідці про смерть змінюють діагноз.
― У квітневих рекомендаціях від МОЗ пластиковий мішок був обов’язковим, ― розповідає Борис Маменко, ― а в літніх ― уже ні. Так, нам повідомили про зміни в рекомендаціях, але ми притримуємося першої версії, бо біологічні рідини після смерті, як правило, таки виділяються і краще перестрахуватися. Тим більше, ми бачимо, що і за кордоном використовують пластикові мішки. Документ від МОЗ ― не наказ, а рекомендації, які варто взяти за основу в роботі. І ми вважаємо за доцільне оберігати себе, колег і родичів.
Борис Маменко каже, у вересні в лікарнях міста померло від ковіду офіційно 36 людей, у жовтні ― близько 60, у листопаді ― вже 90. Тих же, що померли без тестування, порахувати неможливо.
― Навантаження на бюро збільшилося. Ми працюємо в режимі максимального завантаження, якщо можна так сказати. На межі. І кількість смертей продовжує зростати, ― говорить Борис Маменко. ― На мій погляд, пацієнти або надто пізно звертаються до лікарів, або ж сімейні лікарі не направляють їх у заклади вчасно. Значна частина з тих, хто прибуває, уже в тяжкому стані. І в місті лікарні завантажені на 100%, а то й на 110% ― я сміливо можу говорити про ці цифри. Не треба думати, що завантаження 60-70%.
Говорячи про можливий колапс медичної системи, Борис Маменко не відкидає можливості і колапсу похоронної. Уже зараз у Білій Церкві неможливо поховати людину в день смерті, доводиться чекати в черзі 2-3 дні. До того ж світловий день коротшає, після 16-ї години похорон уже не проводять, що теж ускладнює ситуацію ― а схоже на те, що менше смертей не буде.
― У штаті в нас є тільки двоє лікарів-патологоанатомів з необхідних 5-6. В Україні загалом ця сфера страждає, є нестача близько половини персоналу. Двоє старших лікарів цьогоріч померли, а молодший колега першим у місті помер від ковіду. Ми маємо вісім лаборантів, а решта ― санітари та водії. Усього у штаті 32 співробітники, ― розповідає Борис Маменко. ― Щоб стати лікарем-патологоанатомом, треба мати бажання ― у нашій країні переважно є бажання ним не ставати. Під час пандемії ми були одними з перших, хто зіштовхнувся з ковідом. Але зараз ми пожинаємо наслідки років неправильного будівництва нашої системи.
Правила і їх порушення
Чорний цупкий мішок опинився в переліку квітневих рекомендацій від МОЗ, де кажуть, що керувалися рекомендаціями ВООЗ і CDC. Хоча вже тоді у ВООЗ говорили, що такі особливі заходи безпеки ― надмірні, а пластикові мішки необхідні тільки тоді, коли з тіла виділяються рідини, а дезінфікувати тіло не потрібно. До того ж рекомендували забезпечувати гідне поховання і враховувати культурні чи релігійні особливості. Приклад подібної адаптації поховань під релігійні вимоги ― рішення української мусульманської спільноти.
Важливий пункт від ВООЗ безпосередньо про похорон ― рідні можуть побачити тіло, якщо бажають, але торкатися чи цілувати під час церемонії заборонено. Незважаючи на ці рекомендації, у багатьох країнах померлих ховають у герметичних пакетах або ж і зовсім не дають рідним можливості побачити близьку людину.
У міжнародній Національній асоціації похоронних директорів (NDFA) зазначають, що людина, померла від ковіду, може бути похована чи кремована залежно від побажань родини, але все ж варто зважати на правила всередині держави.
У шотландських рекомендаціях з поховання прямо зазначено, що ризик заразитися ковідом від померлого мізерний ― за умови відсутності фізичного контакту з тілом. У Канаді радять вмикатися на похорон по відеозв’язку, а також, окрім стандартних рекомендацій ВООЗ, узагалі не цілувати чи не торкатися жодних небіжчиків чи небіжчиць через можливість невиявленого у них ковіду. Тіла ж людей, що померли від ковіду, можна не поміщати в мішок, але закрити маскою чи полотном рот і ніс, щоб узагалі унеможливити навіть теоретичне поширення вірусу.
А оскільки люди позбавлені можливості колективної жалоби (на поминках чи похороні), радять надавати близьким психологічну підтримку. Так само спеціальну допомогу повинні отримувати працівники похоронних бюро, що зіштовхнулися з великою кількістю смертей.
Про важливість психологічної допомоги для тих, хто не може перегорювати втрату традиційним способом, говорять і в Центрі контролю та профілактики захворювань США (CDC). Проте в жодному з варіантів українських рекомендацій від МОЗ цього пункту немає.